УКРАИНСКАЯ МАРКСИСТСКАЯ ТРАДИЦИЯ ЗА ПРЕДЕЛАМИ СССР (рос.)
Андрей ЗДОРОВ
Официальная идеология большинства государств, возникших на территории бывшего СССР, сегодня утверждает, что марксизм и социализм во все эти страны, ко всем нерусским народам был привнесен на российских штыках, то есть войсками Красной Армии в 1918-1921 гг. и позднее. Поэтому все нерусские народы бывшего Советского Союза отвергли в 1991 г. “социализм” как насильственно навязанное учение, органически чуждое их “менталитету”.
На самом деле, государственная буржуазия СССР строила свою империю скорее по образцу империи Наполеона Бонапарта, а те, кто пытался применить марксистский метод к анализу реально существующих в Советском Союзе общественных отношений, большей частью оказывались в тюрьме. Отвращение к “марксизму-ленинизму”, как к силой навязанной государственной религии, сохраняется у многих рабочих бывших республик СССР до сих пор. К тому же сталинско-брежневская пропаганда долгие годы убеждала в том, что научный социализм, как и все самое передовое и прогрессивное, все нерусские народы бывшей Российской империи переняли у “старшего брата” – великороссов. Таким образом, современные правящие режимы стран бывшего “соц. лагеря” согласны с идеологией КПСС в двух ключевых моментах: 1) в Советском Союзе был социализм; 2) социализм как учение все народы бывшего СССР заимствовали из России.
Украинцы были вторым по численности народом Советского Союза, и на их примере проследить возникновение и развитие марксистской революционной традиции будет весьма полезно и показательно. Всякое движение лишь тогда сильно и крепко, когда имеет и знает свои корни, своих предшественников. “Не может быть сознательным рабочим тот, кто как Иван Непомнящий относится к истории своего движения” (Ленин В.И. ПСС. Т.25.С.133).
Марксистская традиция в Украине ведет свою историю с 70-х гг. ХIХ в. и связана с именами Николая Зибера и Сергея Подолинского. В послесловии ко втором немецкому изданию 1-го тома “Капитала” К. Маркс писал: “Еще в 1871 г., г-н Н. Зибер, профессор (точнее доцент. – А.З.) политической экономии в Киевском университете, в своей работе “Теория ценности и капитала Д. Рикардо” показал, что моя теория стоимости, денег и капитала в основных ее чертах является необходимым дальнейшим развитием учения Смита – Рикардо” (Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.23. С.19).
Ноам Хомський: «Розширення НАТО на Схід має вихолостити франко-німецький вплив у Європі»
Денис Горбач
Ноама Хомського називають совістю Америки.
Виходець із родини іммігрантів (його дід був родом із Західної України), він здійснив революцію в лінгвістиці своєю теорією генеративної граматики, але став легендою не лише в наукових колах. Саме Хомський став одним із лідерів масового антивоєнного руху в 1960-х роках. Стаття «Відповідальність інтелектуалів», у якій він підкреслює важливість чесної й безкомпромісної політичної позиції освічених людей, стала початком кар’єри Хомського-політичного мислителя. Сьогодні його знають мільйони – насамперед як політичного філософа, фахівця з міжнародних відносин, активіста й талановитого публіциста. Саме його книгою «Гегемонія або виживання» потрясав президент Венесуели Уго Чавес, стоячи за трибуною Генеральної Асамблеї ООН. Незважаючи на хронічний брак часу та дуже щільний графік, пан Хомський погодився відповісти на декілька запитань «Главреда».
Про розширення НАТО
Керівництво України й деяких інших пострадянських країн (Азербайджану, Грузії) демонструє чітке прагнення вступу до НАТО. Як можна це прокоментувати? Що принесе вступ до НАТО східноєвропейським народам, зокрема й українцям? Чи вплине взагалі цей крок якось на зовнішньополітичну позицію України – адже відомо, що, наприклад, війну в Іраку розпочало не НАТО, і тим не менш Україна брала в ній участь…
Можна зрозуміти намагання небагатих країн укласти союз із багатством і владою, так само як і масову міграцію з бідних країн до багатих. США дуже сильно підтримують вступ східноєвропейських країн до НАТО: Вашингтон вважає, що на них можна буде легше впливати й вони зміцнять контроль США над Європою. З тих пір, як під час Другої світової війни США стали наддержавою світового масштабу, стратеги побоюються того, що Європа під проводом найрозвиненіших країн, Франції та Німеччини, може піти власним шляхом. Звідси – таке сильне протистояння концепції «Європи від Атлантики до Уралу», висунутій де Голлем, та Ostpolitik Віллі Брандта. Розширення НАТО на Схід має вихолостити франко-німецький вплив і посилити контроль США. Жителі Східної Європи повинні вирішити, якого світу вони хочуть – такого, де практикується панування США чи такого, де влада та розвиток розподілені більш рівномірно.
Виступи Кріса Форда на цьому тижні
У четвер, 17 квітня, о 16:00 Кріс ФОРД виступить на круглому столі веб-сайту “Главред” (вул. Стрітенська 8/2)
У субботу 19 квітня о 14.00 в галереї «Мистецький курінь» (вул. Пирогова, 10 г) в рамках зустрічі філософського клубу Мінерва британський історик, філософ, діяч соціалістичного руху Кріс ФОРД прочитає лекцію на тему: УКРАїНСЬКИЙ МАРКСИЗМ: ТІНІ ЗАБУТИХ ПРИМАР ЧИ КЕРІВНИЦТВО ДО МАЙБУТНЬОЇ ДІЇ?
Кріс Форд – історик, соціальний філософ, чільний активіст британського соціалістичного руху. Тривалий час належав до світового «News and letters committee», заснованого видатним марксистським філософом 20 століття Р. Дунаєвською (США). Зараз Кріс Форд належіть до Альянсу за робітничу свободу (http://www.workersliberty.org/). Основне наукове захоплення Кріса Форда — український марксизм. Він є провідним європейським дослідником історії українського соціалістичного руху початку 20-го століття.
Кріс Форд є видавцем англійського перекладу книжки Івана Майстренка «Боротьбізм», а також багатьох матеріалів, що присвячені українському лівому та визвольному рухові.
Більшість матеріалів з історії українського соціалізму на сайті “Ліва справа” не вийшли б у світ без його допомоги.
Деякі з матеріалів Кріса Форда:
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 РР.: Вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції
http://www.thehobgoblin.co.uk/journal/H2.htm (власний журнал Кріса Форда)
http://www.marxists.org/history/etol/revhist/backiss/vol3/no3/ford.html
http://www.workersliberty.org/node/9629
ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЛІВО-СОЦІАЛІСТИЧНОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ
Роман РОЗДОЛЬСЬКИЙ
Як постав марксизм Роздольського
Наступні спогади були написані українським марксистом Романом Роздольським (1898-1967), автором відомих книжок «Написання «Капіталу» Маркса» та «До національного питання. Фрідріх Енгельс і проблема «неісторичних» народів». Ця сторінка історії соціалістичного руху довгий час була забута. Роздольський – єдиний, хто пережив трагедію, що безжально поглинула першопроходців, про яких він пише. Настав зручний час для нової публікації його спогадів тоді, коли українське питання знов поставлено на порядок денний повсталими масами. Але в той же час ніколи досі обізнаність про українську марксистську традицію не була на такому низькому рівні, і, що прикро, навіть у Галичині, про яку далі йтиме мова. Відомий інтелектуал Богдан Кравченко якось прокоментував: «нас називали неісторичними народами і ми є такими в тому, що забули нашу історію». Таким чином, публікуючи цю роботу ми робимо невеличкий внесок для відновлення втраченої пам’яті про українську ліву.
Період Першої світової війни, якого стосуються спогади, має велике значення для теперішнього покоління марксистів. Уроки та висновки з дискусій, що точилися тоді всередині міжнародного соціалістичного руху, як до, так і після військового конфлікту, вивчалися впродовж довгого часу в зв’язку з їхньою актуальністю для сучасних проблем. Для соціалістичного руху, який веде свою історію від початку ХІХ ст., – це був час, коли він ледь не зіткнувся зі справжньою катастрофою. Через це ті нечисленні революціонери-інтернаціоналісти, що йшли проти течії і забезпечили виживання соціалізму, заслуговують на унікальне та почесне місце в нашій історії.
Голова Мао
М.Ч.
Косово – не Сербія.
Бретань – не Франція.
Басконія – не Іспанія.
Баварія – не Німеччина.
Хто такі русини, галичани, «новороси», «донецько-криворіжські» і т.д. хай вирішують вони самі.
Список здатних до сепарації етнокультурних анклавів росте з дня на день. Прецендент був. Разючий імперський протект-проект під назвою «Косово-косоварам». Хто буде наступним? На разі найбільші шанси мають шотландці. Щоправда в іншому, конституційному форматі.
21 століття – епоха переможного постмодернізму. Метадискурси мертві, коридорами ВУЗів крокують колони політкоректних наративів, в авангарді котрих «право на ідентичність». В тому числі регіональну.
Критичний потенціал утопії
Андрій Кулаков
Намір та тема цього есею зумовлена ситуацією (досить показовою) історичної долі марксизму (чи радше, спадщини К.Маркса) на наших теренах в пострадянський період. Ця робота має певний практично-прикладний аспект у дусі досліджень, які останнім часом видаються найбільш цікавими та актуальними, а головне продуктивно значимими для нас, на кшталт «Гайдеґер і українці», «Вітґенштайн і ми», «Маркс і українська сучасність» тощо. Тому ми не будемо брати для нашого аналізу якийсь окремий конкретний аспект теорії марксизму, а візьмемо до уваги ті моменти, які, на нашу думку, найбільш непрояснені (свідомо чи мимохіть) й які, викривлюючи Марксові інтенції, зумовлюють сучасний стан розуміння та оцінки марксизму в Україні. Слід також зауважити, що ми не претендуємо на всеохопне дослідження, а намагатимемося впіймати певні смислові вузли теорії марксизму, які навколо себе утворюють певне смислове поле.
Отже, для нашого завдання ми зосередимося на одній книжці з марксизму та на її парадигмальному значенні в характеристиці українського сьогодення стосовно марксизму. Ідеться про книжку А.Валіцького “Марксизм і стрибок у царство свободи. (Історія комуністичної утопії)”.
Про Маркса, Леніна, Радянський Союз
Арнольд Тойнбі
Німецький єврей Карл Маркс (1818 – 1883 рр.) намалював у барвах, які запозичив з апокаліптичних видінь відкинутої ним традиційної реліґії, страхітливу картину відокремлення пролетаріату й класової війни, яку він розв’яже. Величезне враження, яке справив цей марксистський матеріалістичний апокаліпсис на стільки мільйонів умів, почасти пояснюється політичною войовничістю Марксової схеми; бо хоч вона й становить ядро загальної філософії історії, вона також являє собою революційний заклик до збройної боротьби. Чи винахід цієї, досить модної в наші часи, марксистської формули класової війни слід вважати сиґналом того, що наше західне суспільство уже звернуло на стежку розпаду, ми спробуємо проаналізувати пізніше, коли детально розглянемо перспективи нашої західної цивілізації. Тут ми процитували Маркса з інших причин: по-перше, тому, що він є представником класичного вчення про класову війну в нашому світі й у наші часи; і, по-друге, тому, що його формула відповідає традиційним зороастрійській, єврейській та християнській моделям, зображуючи щасливий фінал, який настане після ґрандіозної катастрофи.
Згідно з проповіддю комуністичного пророка, що посилається на нібито наукові закони так званого історичного матеріалізму чи історичного детермінізму, класова війна неминуче завершиться переможною пролетарською революцією; але ця кривава кульмінація боротьби також стане її кінцем; бо перемога пролетаріату буде вирішальною й остаточною, і «диктатура пролетаріату», через яку в післяреволюційний період мають пожинатися плоди перемоги, не триватиме вічно. Настане час, коли нове суспільство, від самого свого початку безкласове, стане достатньо зрілим і сильним, щоб позбутися диктаторства. Більше того, на вершині свого процвітання Нове Суспільство Марксистського Тисячолітнього Царства зможе відмовитися не тільки від диктатури пролетаріату, а й від будь-якої інституційної структури, зокрема й від самої держави.
Три помилки Маркса
Макс Горкгаймер
Три помилки Маркса: по-перше, суспільством та історією взагалі він вважає історію кількох європейсько-американських народів з їх громадянсько-проґресивною економікою. Але щодо цього можна стверджувати лише те, що вони у сучасну добу показали світові напрямок плідного руху.
По-друге, він сам, породження буржуазно-ідеалістичної ідеолоґії поступу, вбачає у ній свідомість, що у попередній історії була обумовлена залежністю від матеріальних відносин; відтак тільки-но матеріальні відносини, насамперед економічні, будуть опановані людиною, люди стануть «вільними», тобто – якщо навіть економіка залишиться царством необхідності – настільки вільними, абсолютними й незв’язаними, як це не міг собі уявити навіть Фіхте.
Саме тому після Маркса, про Леніна вже не слід і згадувати, треба було миритися з усякою злиденністю і страхіттям, приносити такі жертви на вівтар свободи, що порівняно з ними програють вівтарі поганських ідолів. По-третє, він вважав, що класовий мир – це мир між людьми та мир людей з природою.
Матриця довкола нас
М.Ч.
Привид «національної держави» не так «бродить» як тиняється Україною. Йдеться про напади на іноземців, культивацію історичних міфів, дивні геополітичні пасажі і, найголовніше про те, що Бодріяр називав «кризою представництва», і що відрізяє «національне» від «соціального» на рівні діалектичної конкуренції. Для подібного твердження існує досить вагомих аргументів. Не останню скрипку грає постпомаранчеве політичне тло, котре тріщить по швам, прямо під час виступу актора на сцені. Що відбувається за її лаштунками – для більшості закоханих у голубий екран невідомо.
Для повнішого розуміння раджу парудень поспіль почитати вчорашній УНІАН або УкрПравду. Країна, в котрій ми живемо, лише умовно єдина – є спільні для всіх інституції і обов’язки, як і способи уникнути їх окремими групами населення. Йдеться про роздмухування різноманітних симулякрів, одним із котрих є наша влада, а точніше її відсутність. Відсутність влади і, як наслідок, її представницьких функцій.
Хто керує країною? Президент, уряд, парламент, суд – за старим якобінським принципом? Це дивно, проте після Кучми ніхто з них не спромігся взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні. Завжди винуватий хтось, покликаний саботувати роботу політичного конкурента. Іншими словами, «хто винуватий – невістка…».
Карл Маркс
Бертран Рассел
Карла Маркса звичайно вважають чоловіком, який претендував на те що він зробив соціалізм науковим і доклав більших зусиль, ніж будь-хто інший, аби створити могутній соціалістичний рух, що, кого ваблячи, кого відштовхуючи, запанував над недавньою історією Європи. Аналіз економічних чи політичних поглядів Маркса – окрім кількох загальних аспектів – виходить за рамки даної роботи, я пропоную розглянути лише його філософію і вплив цієї філософії на інших мислителів. А тут його важко залічити до якоїсь категорії. З одного боку, він, як і Годскін, – наступник філософів-радикалів, він далі розвиває їхній раціоналізм і теж відкидає романтику. З другого боку, він оживляє матеріалізм, по-новому витлумачуючи його і по-новому пов’язуючи з історією людства. А з третього боку, Маркс останній з великих вибудовників систем, послідовник Геґеля, що, як і той, вірив у раціональну формулу, яка б узагальнювала весь розвиток людства. Наголос на якомусь одному з цих складників коштом інших дасть нам хибне й перекручене уявлення про філософію Маркса.
Саме життя Карла Маркса почасти пояснює таку складність його поглядів. Народився він 1818 р. у Трірі, звідки родом і св. АмброзІй. Протягом революційної і наполеонівської доби в Ірірі переважали французькі впливи, і за своїм світобаченням місто стало космополітичнішим, ніж будь-яка інша частина Німеччини. Предки Маркса рабини, проте його батьки охрестилися, коли він був ще дитиною. Карл Маркс одружився з християнкою-аристократкою і віддано любив її все життя. В університеті він відчув вплив іще панівного геґельянства і матеріалістичного Фойербахового бунту проти Геґеля. Пробував свою силу в ґазетярстві, але Rhеіпіsche Zеіtung, яку він видавав, влада закрила за радикалізм. Після цього, 1843 р. Маркс поїхав до Франції вивчати соціалізм. Там він зустрівся з Енґельсом, фабрикантом з Манчестера. Через нього він познайомився з умовами праці в Анґлії та анґлійською економікою. Отже, до 1848 р. Маркс добре ознайомився з культурою кількох народів. Щодо Західної Європи, то він ніколи не виказував ніякої національної прихильності. Цього, проте, не можна сказати про Європу Східну, він ніколи не любив слов’ян.