Коли в 1240 році наші предки на верблюдах приїхали в Київ, вони не здогадувались, що потім виникне Юнеско і буде відзначати тисячоліття Чінгізхана.Нащадки тих, хто вижив з розумінням ставляться до історичної місії Темучжина. Вони знову готові бути жертвами. Орда — це найбільш раціональний спосіб організації життя, казав Темучжин. І УНСО почуло його.Потаємне сказання ховає істину про УНА. Шукайте!
Історія завжди була історією протистояння спільнот відчуженим суспільним формам (змовники та сектанти боролися з державою з метою самим стати державою). Але сьогодні це протистояння складає останній сенс історії. На черзі революція спільнот.
Мають місце інфантильні сподівання, що якось там воно влаштується, все стане нормально, демократично, ліберально. Проте гряде Велика Смута. Не відчувати цього можуть лише онуки тих, хто вийшов з Освенціму. Співвітчизник повірить у Страшний суд тільки тоді, коли янголи божі прикладами виб‘ють йому двері. Це буде скоро. Ми мусимо втекти в спільноту.
Сенс революції в тому, що особистість намагається взяти своє в житті.
Авторитет хоче визначати більше ніж суспільні механізми.Суспільні механізми антиавторитарні. Яскрава особистість не має шансів стати головою правління галузевого банку, або прем‘єр-міністром, але дуже багато шансів сісти в тюрму.
Інтерес спільноти завжди протистоїть інтересам більшості. Більшості потрібна стабільність. Спільноті потрібна смута. Будь-яка спільнота — це злочинна група, а в початках будь-якої культури заховано злочин (бо культура — це розгорнута в часі спільнота: Греція виросла з корабельної команди, елліністичний світ з однієї армії, Західна Європа з банди, а західний Світ з ложі).
Людина — завузько. Культура — зашироко. Насправді суб’єктом є спільнота. Людина — це орган сприйняття і орган дії, а сприймає і діє спільнота. Спільнота розкладається невдовзі після перемоги, вмирають її органи, відчужуються форми, якими вона організувала інших. Суспільству не залишається сенсу крім підтримання стабільності. Спогад і медитація на тему цієї переможної спільноти і є культура.
Суспільство завжди репресивне. Не репресії забезпечують стабільність, стабільніcть сама відрізає голови високим. Досконала стабільність на цвинтарі. Репресивний апарат Сталіна був менший за брежнєвський, і на порядок менший ніж зараз. Десяток есесівців тримали в покорі багатотисячні концтабори. В‘язні самі підтримували порядок в бараках, охороняли себе самі, наглядали на роботах і добровільно йшли до газових камер.
Так функціонує суспільство. Не електромлини перемелюють кістки репресованим, а відчужені форми.
В жилах культури циркулює кров, яка повиливалася з трупів адептів. Ми і після перемоги залишимося в підвалах. Раз на місяць ми будемо робити наскоки на Кабмін або на райпотребкооперацію, щоб перекидати там меблі, палити папери ставити голову нацбанку обличчям до стіни і суворо запитувати: „Почему ж ти, сука, в танке не сгорел?”
Спільнота мусить спілкуватися з більшістю через полюддя. Полюддя — єдино можлива форма оподаткування без посередництва бюрократії, без продукування відчужених форм. І не врятує нечестя нечестивого”.
Ми будемо прикрашати міста не будівлями, а руїнами. Мікельанджело вчить нас знищувати зайве. Міські ансамблі виграють, звільнившись від новобудов.
Лупиніс якось доречно зауважив, що найбільш деструктивним елементом є ті, хто все ще працює. Вони найбільше заважають всім іншим, вони загрожують рівновазі своїми вічними вимогами зарплати, підтримання виробництва, людського ставлення тощо.
Тенденції, які завтра опанують Світом, сьогодні панують в Україні.
Сила полягає в досягненні переваги естетичного над етичним, в розширенні місця мистецтва, в тому, щоб не працювати, а грати. Необхідно уникати роботи. Необхідно робити тільки те, що цікаво — грати. Не пахати землю, а йти з товаром в Персію. В базові для нас часи ті, хто за допомогою війни ухилявся від роботи, йшли в бій у святковому одязі. Вони святкували. І це ставлення збереглося в віках. Бенкетами називав Шевченко Action direct гайдамаків. Шляхетна людина не робить нецікавого. Не працювати, а організовувати виробництво, не торгувати, а регулювати ринкові стосунки (адже добре слово і пістолет ліпше переконує, ніж просто добре слово”). Не рахувати, а винаходити комп‘ютер. При відсутності організаційних, наукових чи мистецьких здібностей, треба жити по християнськи — жебрацтвом та пограбунком.
За епохою накопичення гряде епоха витрат. Солідарність — замість конституції, авторитет — замість бюрократії. Справедливість — замість кримінального кодексу.
Наші діти будуть бійцями. Князями та вождями, а не брокерами.
В чеченських передгір‘ях та київських підвалах народжується новий світ. Кілька сот чоловік чекають його.
Рейганівська кампанія „боротьби з мафією” плавно перетекла в Клінтонівський Хепенінг „боротьби з міжнародним тероризмом”. Це означає, що в свідомості чиновників, уже починаючи з епохи Рейгана, загроза ядерної війни була витіснена передчуттям загрози революції спільнот.
Чому Дух Святий міг зійти на дванадцять і не міг зійти на одного? Тому, що стосунки та відношення складають вищу особистість, здатну до осягнення. І зосереджене споглядання.
Жертви тяжіють. Час і відстані не важливі. Трупи наших товаришів лежать з нами в одній постелі. Коли ми ходимо — ми ходимо по могилах. Ув‘язнених катують в сусідній кімнаті. Єдине виправдання — боротьба. Коли ви не боретесь — ви відпочиваєте на трупах.
Уявіть, що сьогодні виникне секта, яка піде в радикальне заперечення. Яка в категоричній формі відмовиться визнавати наші закони і зруйнує сімейні цінності, яка проголосить необхідність повалення наших суспільних інститутів і відмовиться додержуватись навіть правил дорожнього руху. Яка захоче знищити всі культурні досягнення, а за символ обере собі шибеницю. Але ж такими були християни перших століть. Вони побудували глибокі підстави Світу, якому належимо ми.
Що б там не казали протестанти, посередники потрібні. Це ті, хто ходить в прикордонні. В прикордонні торкаємось Духа Святого.
Церква є посередником між мною і Богом, коли виконує функцію полкового капелана. Коли вона виконує функцію сільського батюшки, вона є стіною.
Сенс спільноти в цьому посередництві. УНСОвці подібні на бомжів. Саме так виглядали апостоли. Сенс спільноти в посередництві та продукуванні культури. Продукування культури — це продукування станів. Історія спільнот — це закріплення контексту. Існують вроджені стани і винайдені стани: романтичне кохання, ностальгія, ностальгія за прикордонням (романтизм), археологічне споглядання, стан бунту тощо.
Культура складається з винайдених станів, контексту та помилкових теорій.
Суть прогресу в тому, що до знахідок і відкриттів призводять помилкові теорії. Всі теорії помилкові. Розум оперує помилками та неточностями.
Істина ходить шляхами, прокладеними помилками та брехнею.
Багатьма шляхами.
Обгрунтування в формі. Думка є істиною, коли форма її висловлення вражає.
Від захисту прав людини радикальна західна думка крокнула до захисту прав тварин. Зелені захищають права копалин. Ми ж захищаємо права Духа Святого і материнські права Матері Божої.
Сенс спливає. В цьому його природа. Коли висловлюють сенс, завжди мають на увазі інше. Кажуть, сенс в досягненні мудрості, або сенс в просвітлінні, сенс в одержанні найбільшого задоволення, сенс в осягненні, сенс у відповідності вимогам релігії, сенс в наближенні до Бога, сенс в боротьбі, сенс в забезпеченні життя майбутніх поколінь, сенс відсутній. Все це вірно в тій мірі, в якій менше ніж ніщо більше над усе!
А насправді сенс життя в подвигах і створенні для них художнього контексту. Сенс іманентний спільноті, а не людині. Тому сенс завжди НАД людиною.
Завершилась велична епоха. Ми стоїмо напередодні Смути — на березі океану. Ставлячи хрести на могилах, ми розставляємо знаки минулого, щоб пам‘ятати його, коли все змиє хвиля.
