„Інстинкт самозбереження і воля до смерті народжують силу. Бунт і дисципліна складають революцію.” УНА–УНСО не відзначає чужих революцій і не святкує поразок власного народу. Берестечко, Полтаву, Крути, жертви більшовицької революції і голодомору ми залишаємо мазохістам з демократичного табору.

Традицію поразок необхідно зруйнувати, а не перетворювати в культ. Ми зобов’язані перетворити її в традицію перемог. Римська імперія народилась у важкий час розгрому під Каннами. В цій битві Рим втратив дві армії і цвіт свого народу. Всі підкорені території впали. Всі союзники перейшли на сторону ворога.

Римляни відмовилися від пропонованого їм миру і заборонили жінкам плакати по загиблих. Вони приготувалися вмерти або перемогти. В результаті Канни стали перемогою римського духу і початком перемоги у найбільшій і найкровопролитнішій з воєн тої епохи. Після Канн вже не існувало сили, здатної протистояти римлянам.

Наші попередники на початку століття вибрали бойню і успішно зіграли роль овець. Їх закономірна загибель у нас, представників молодого покоління, не викликає жодних почуттів, окрім сорому та ганьби. Сучасні апологети демократичного мазохізму, карлики духом та ростом, які святкують 7 листопада разом з соціалістами, викликають насмішки і презирство. Антинародний режим використовує демократів як придаток до свого паразитуючого існування. Одні з них відпрацьовують „зелені” „із–за бугра” видимістю роботи, за яку непогано платять. Інші присвячують себе викликанню духів. Треті під прикриттям партійної вивіски борються за збільшення власної нерухомості, транспортних засобів і грошей на банківських рахунках. Тут збираються люди, з якими не підеш у хрестові

походи і не організуєш революцію. Вони задоволені режимом. Режим задоволений ними.

Міф про можливість утвердження в Україні комуністичної диктатури не витримує серйозної критики. Прірва між організаторами жовтневого перевороту і ревізіоністами з КПУ та СПУ набагато глибша за розходження між Марксом і Каутським. Сьогоднішні „ленінці” не вміють користуватися пляшками з напалмом і не штудіюють праці Леніна про організацію вуличних боїв. Вони організовують трастові компанії. Замість озброєння пролетаріату — вони його обдирають.

Властиво, ми живемо в час, коли демократію необхідно рятувати від демократів, соціальну справедливість від соціалістів, а реформи — від реформаторів.

Під протекцією антинародного режиму організовується змова капіталістів і соціалістів, лівих з правими проти народу. Демократи і соціалісти — це права і ліва рука режиму. Інколи одна не знає, що робить друга. Спираючись на обидві руки режим прагне розділити суспільство і відвернути народну революцію. Настав час змінити революційний лозунг 80–річної давності „Пролетарі всіх країн єднайтесь!” на гасло „Мешканці крупнопанельних будинків та робітничих гуртожитків — об’єднуйтесь проти царськосільських грабіжників!”. Лівою і правою руками необхідно бити по черзі.

Соціальна справедливість буде втілена не соціальними програмами демагогів, а політичною владою УНА–УНСО.

Ми любимо свій народ за його витривалість. Народ, який нагадує армійський підрозділ, закинутий в екстремальні умови для випробовування на виживання. Втішає, що у світі ми стали перші саме по виживанню. В душі пересічного робітника, який існує за п’ять „зелених” у місяць, живе витривалий і стійкий солдат Дзену. Антинародний режим сам виконує місію по вихованню солдатів революції, які будуть спрямовані проти режиму.

Ми любимо наш народ за його варварство. Можливо, наша революція буде варваською на кордонах західної цивілізації. Коли постає вибір — бути останнім на задвірках цивілізації, яка тебе ненавидить, чи першим з варварів, людина доброї волі, звичайно, піде до варварів. Європейці, які сьогодні знають нас по базарах і по крадіжках у супермаркетах, мають рацію. Ми завжди залишалися поза їх межами. До нас не докотилися ні Наполеонівські походи, ні революція 1848 року, ні Реформація, ні Ренесанс. Україна залишалася глухою до європейських процесів. Європа залишалася глухою до нашого виживання. Вона дивиться на нас так, як Рим Марка Аврелія на германські племена. Ми дивимось на європейські досягнення як на трофеї майбутніх перемог. І тому ми маємо шанс на свій Ренесанс і на свої походи.

Революційність УНА–УНСО зовсім не означає, що ми сповідуємо насильницьку, а не конструктивну боротьбу. Участь у виборах чи їх бойкот, санкціоновані мітинги і маніфестації чи спорудження барикад, правозахисні акти чи закидання шикарних „іномарок” ручними гранатами, переговори з владою чи революційні арешти представників режиму — це тільки ті чи інші засоби революційної боротьби. Не можна на революцію дивитися з вузького розуміння цього слова. Свобода особистості і соціальна справедливість — це перший крок. Нам необхідна революція у науці у військово–промисловому комплексі, революція у мистецтві і в свідомості, революція в системі цінностей.

Ми хочемо перемогти без жодного пострілу але перші постріли уже зроблені проти нас. Ми хочемо перемогти без насильства але сотні і сотні наших людей пройшли через катівні режиму або знаходяться в них. І якщо наші вороги не забажають зв’язувати собі руки принципами парламентаризму і демократії, то насильство ми будемо ламати насильством, терор — терором, антинародний режим — революцією з усіма її наслідками для переможених.

Революція вже має свою нову ідею, своїх апостолів, свій революційний авангард і свої ікони. Вона вже пройшла перші бої. Перші мученики революційної ідеї служать правильними орієнтирами нашої боротьби. Революція вже визначила межі власної контрреволюції.