Десять років тому мондіалістський капітал через свої фінансові найпотужніші структури вирішив остаточно прибрати до своїх липких рук економічний потенціал ПАР — найбагатшої за корисними копалинами (80% світових запасів алмазів, золота, кольорових металів і т.п.) країни світу. Для опанування економічною владою у ПАР МВФ необхідно було реформувати політичну форму влади — апартеїд (окремішнє існування рас).

На чолі Націоналістичної партії (НП), що знаходилася при владі останніх п’ятдесят років і яка налічувала 20 тисяч активних членів, було „посаджено” Фредеріка де Клерка, якого згодом „обрали” президентом, а після скасування апартеїду — віце-президентом. Обрали саме цю кандидатуру „білого” з тої простої причини, що його син одружений на „кольоровій” манекенниці. Де Клерк належить до африкаанерської (бурської) громади ПАР, але більшість африкаанерш уважають його зрадником. Африкаанери (аfrikaaner) або бури (bоеr) є нащадками фламандських і валлонських поселенців з Нідерландів і Бельгії, а також гугенотів з Франції, що поселилися на півдні Африки від початку 17-го століття.

Помилково вважається, що в ПАР „білі” притьмом повинні бути багатими, а „чорні” — бідними. Насправді справа виглядає зовсім не так. За останні 15-20 років з’явився помітний прошарок чорних мільйонерів, здебільшого дилерів відомих фірм Західної Європи, Північної Америки та Японії. Дуже високий відсоток заможних людей серед індусів та китайців, тоді як майже п’ята частина білих родин скочується нижче рівня бідності. І це переважно представники африкаанерів (бурів), які невпинно втрачають політичну й економічну владу серед інших „білих” громад ПАР, а саме: англійської, жидівської, португальської, німецької, італійської та польської.

Ті африкаанери, яким не вдалося „вибитися у люди” навіть в умовах найбільшого сприяння для „білих”, у часи апартеїду, підтримують найрадикальніші праві націоналістичні організації (АRМ і СРSА). Ця категорія міських людей становить 10-15 відсотків бурського населення і ще майже стільки ж фермерів-африкаанерів, що збанкрутували. Свої надії вони пов’язують з АКМ і СРЗА, щоб повернути „добрі старі часи”. До англо-бурської війни (1899-1902рр.) африкаанерам у Південній Африці практично належало все, хоча вони й постійно ворогували з племенами коса і зулу. Зараз, після скасування апартеїду у бурів відібрали майже все, що належало їхнім дідам і прадідам. „Чорні” бойкотують магазини бурів, не наймаються на сезонні роботи до фермерів-африкаанерів, не відвідують школи, у яких викладання ведеться на мові африкаанс.

Що ж собою представляють національні партії бурів? Аfrikaaner Resistanse Movement (АRМ) — англ. назва Африкаанерського Руху Опору (абревіатура на бурській мові — АWВ) очолює Юджін ТЕРБЛАНШ, кремезний фермер з русявою бородою і вусами. Членство цієї організації вважає себе націоналістами-народниками. Серед найбідніших прошарків бурської громади АRМ користується зростаючою популярністю. Штаб-квартири АRМ розміщуються у вибілених одноповерхових хатках під червоною черепицею, на яких немає ні вивісок, ні вказівників. Уся атрибутика всередині. Два величезні прапори з білим колом на червоному тлі і трьома павукоподібними „сімками” у центрі, а також прапори трьох бурських республік: ТРАНСВААЛЬ, ОРАНЖ і НАТАЛЬ. На столі iз червоного дерева стоять три орли: великий кігтявий, відлитий з бронзи, два маленьких — із золота. Бібліотека складається з історичної літератури, здебільшого присвяченої англо-бурській війні, під час якої у нерівній боротьбі загинуло близько 150000 бурів, з яких 100000 — мирного населення, 100000 бурських жінок і дітей були загнані на безводні території під конвоєм англо-жидівських колонізаторів.

Основна ідея АRМ — відродження бурських республік у їх історичних кордонах. Якщо подивитися на сучасну політичну карту Південної Африки, до їх складу мають відійти провінції Трансвааль, Оранжева і північна частина Наталю. Бури обстоюють також свої земельні дідівські права у Намібії і Ботсвані у зонах їх компактного замешкання. На решті територій можуть розпоряджатися будь-хто. Бури вважають, що земля їхніх предків, яку заповів їм Всевишній, повинна належати „фолку” і тільки „фолку”. („Фолк” — народ, нація на мові африкаанс).

Ті, кому доводиться слухати Тербланша, лідера АRМ, розповідають, що він чудово вміє впливати на людей — „заводити натовп”, повертаючись постійно до однієї і тієї ж ідейної думки і вбиваючи її у голови слухачів, мов цвяхи у дошку. Навіть сидячи у зручному шкіряному кріслі у центральному офісі АRМ у Боксбурзі, Тербланш дуже голосно розмовляє, майже кричить, викарбовуючи кожне слово на різкій мові африкаанс. Англійською Тербланш інтерв’ю не дає.

„Ми ведемо священну війну, і всі, як один, готові покласти свої голови за ідею... Тільки „фолк” має право вирішувати свою долю. Якщо „чорні” приєднаються до нас, ми дамо їм роботу, але ми маємо бути господарями на землі пращурів. Ми не расисти, а націоналісти. Кожному своя доля від Бога. Все — для „фолка”, і заради цього АRМ піде па все”, — каже Юджін Тербланш.

Історія Африкаанерського руху опору започаткувалася з „мітингу”, у якому брали участь 7 (!!!) чоловік, що зібралися у квітні 1973 року в одному з гаражів поблизу Преторії, Сьогодні рух нараховує більше 15 тисяч активних членів, які зобов’язані проходити щомісячну спеціальну військову підготовку і слухати курс лекцій з історії та боротьби зі „світовим сатанинським злом” — лібералізмом і комунізмом. Ці два поняття для АRМ нероздільні. Для боротьби з різними проявами тероризму у організації створені і діють сили безпеки — „аквіла” і кілька батальйонів добре вишколених штурмовиків, які вже не раз доводили це під час мирних акцій протесту. Перед скасуванням системи апартеїду „змішаним” парламентом загони „аквіла” в’їхали у фойє парламенту на трьох бронетранспортерах, виваливши вітрини першого поверху. Біля приміщення скандували з прапорами АRМ більше тисячі жінок і чоловіків.

Молодіжне крило АRМ охоплює вихованням кілька десятків тисяч дітей з африкаанерських родин. Орденська організація АRМ називається „ВRODERBOND” („Спілка Братів”) і налічує півтори тисячі неафішованих членів. Зараз „Вroderbond”(ВВ) є організацією, забороненою режимом Мандели — де Клерка.

Якщо на пoчатках до АRМ мондіалістський капітал у ПАР ставився як до „збіговиська нарваних”, то зараз він дуже стурбований і влада задумується, який сенс вкладає Тербланш у свої заклики про „немилосердну боротьбу до останнього бура за Ідею”. Режим, випещений мільйонами доларів МВФ, стурбований тим, що окрім фермерів, службовців, робітників, вплив АRМ швидко поширюється на молодь, армію та поліцію.

Менш радикальною африкаанерською правою силою є Консервативна партія Південної Африки (СРSА). Вона відкололася від колись правлячої НП тринадцять років тому, коли її теперішній лідер Андрієс Треурніхт звинуватив англо-жидівський уряд у зраді африкаанерів. На останніх „чистих” виборах 1987 року для білих СРSА здобула 23 місця в парламенті і у якості опозиції до НП змінила у парламенті лібералів. Під час останніх муніципальних виборів у жовтні 1988 року партія Треурніхта здобула абсолютну перемогу на „бурських територіях”.

Бурський націоналізм вистоїть і переможе у Південній Африці!

www.ukrnationalism.org