Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  "Я - революційний клансмен!" Інтерв'ю
Джон Бомгарднер
Дата публікації 20 листопада 2003 р.
"Я - революційний клансмен!" Інтерв'ю

Це інтерв’ю далеко не нове. Воно відбулося близько 4-х років тому, а мо’ і більше. Небагато хто осмілиться вийти за межі опозиції „праві-ліві” і піти врозріз з реакційною думкою поплічників…

Скажіть, будь-ласка, трохи про Ваші погляди і про те, що привело Вас до Клану?

Я приєднався до Ку-Клукс-Клану в 1984 році. Це була моя зупинка, на довгому шляху у пошуках правди. Я завше був радикалом. Наприкінці 60-тих я мав контакти із групою „ Студенти за демократичне суспільство ”. СДС була такою собі коледжанською маоїстичною сектою, котра знаходилася під впливом комуністичної Прогресивної Трудової партії. Я не належав до СДС, проте користував більшістю їхнього ідеологічного підгрунтя, особливо, що стосується війни у В’єтнамі.

Оскільки віра не грала у них жодної ролі, на шляху відшукання життєвої правди, поступово я почав мігрувати праворуч. Крім того, я цікавився історією, що знайшло своє відображення в організації „ Сини ветеранів Конфедерації ”. Було це у 1982 році. Властиво, через них я зіштовхнувся з расовим підгрунтям християнської опінії, почав розуміти зв’язок між політичною думкою і Біблією. „Ветерани”, істіріософствуюча спільнота, саме тому скоро я став певною завадою, виходячи з моєї політичної заангажованості. Я починаю відвідувати іншу церкву і шукати нові способи висловити мої радикальні уподобання. Багато хто із старих „ветеранів” досить позитивно відгукувався про Еру Відновлення Клана , цього було достатньо, аби я потрапив на гачок. Я починаю шукати Клан. На це йде приблизно рік. Після того, як мети було досягнуто, мій доступ до потрібної інформації не знає меж.

Клан стає моєю сім’єю. Я проводжу в ньому все більше часу. Скоро мене призначають відповідальним за стан речей у Флориді і ми починаємо рости. Завжди притримуючись революційної риторики я починаю вербувати осіб з подібними поглядами. Флоридський Клан стає відомим завдяки своїм незвичайним опорним позиціям.

Після падіння Клану в 1993 було вирішено створити картель з кількох, невеликих. На разі у Флориді існує 22 різних Клани і ми, зрозуміло, задніх не пасемо.

Ви очолюєте радикальну фракцію Клана під назвою „Чорні лицарі”. Яким чином Ви умудрилися провадити таку революційну філософію, в той час як сам Клан, відомий, на приклад, як досить реакційна формація, ті самі антипроспілкові виступи у 30-тих?

Передусім, хотів би зауважити, що я, на разі, не є провідником „Чорних Лицарів”, позаяк у нас, у Флориді, відсутнє чиновництво і лідерські тенденції. Насправді ми використовуємо теорію Льюїса Біма відносно потреби некерованого опору, а точніше — за умови відсутності лідера. Кожен з нас є, до певної міри, лідером. Власне кажучи, ми не є організацією, у прямому розумінні цього слова. Ми миттєві моби представників різних Кланів, багато з яких, на загал, є дисиндентами своїх власних організацій. Мене змусили покинути Імперію, навіть після моєї офіційної відставки. Джеймс Фаррандс , Великий Імперський Чарівник якось сказав мені, що я занадто революційний, як для Клана. Зараз я ношу начеплену мені лейбу з гордістю.

Я привніс свій революційний світогляд до Клану і просто-напросто використовував його в нашій боротьбі. Дійсно, колись Клан був досить реакційним, дехто з нас і зараз притримується тієї самої реакційності, проте ціла правда про Клан зараз не відома. В 1920-х у певних штатах Клан був задіяний у профсоюзній боротьбі. В 1922 році в Іллінойсі расово неоднорідний натовп шахтарів здійснив напад на штрехбрейкерів, забивши при цьому близько 20 чоловік. Тоді цей інцидент охрестили „різнею у Херинсі”. Два роки по тому там з’явилося одне з найсильніших відділень Клану. В ті роки багато хто паралельно належав до Клану. „Об’єднані працівники автомобільної промисловості”, „Південна спілка фермерів” і працівники каучукових плантацій, приміром, дуже тісно співпрацювали з Кланом.

У деяких випадках Клан намагався зорганізувати різнокольорові відділення. Лідери Клану зустрічалися з Маркусом Гарвеєм і фінансували Еліджа Мохамада і „ Націю Іслама ”. В 1924 Соціалістична партія і Клан утворили певний союз, аби обрати до Верховного суду Вісконсіна Джона Клейста , соціаліста і клансмена. Час від часу Клан звертався за допомогою до войовничо налаштованих робітників.

Я глибоко переконаний у тому, що бути реакціонером помилково. Правильним є вивчення ліво- і праворадикальних рухів і синтез всього раціонального, що є у кожному з них.

Ви відомі своєю налаштованістю до співпраці з негритянським активом. Поясніть, будь-ласка, в чому саме вона може полягати?

1985 року я вперше зустрівся з Озірісом Акебалою , керівником „Пан- Африканського міжнародного руху ”. Керівник руху приймав нашу делегацію на тлі підкреслено „чорного” оточення, разом з тим ми мали виступати. Панафриканісти наслідують Маркуса Гарвея, і з огляду на зустріч останнього з Кланом в 1920-х, продовжили цю традицію. З тих пір ми добрі друзі.

Кілька разів, у 1990 ми проводили спільні демонстрації, ми у своєму білому одязі, африканці в притаманних їм традиційних шатах. Зрозуміло, реакція не примусила себе чекати. Багато клансменів навіть не припускали можливості подібної ситуації. Але чому, скажіть мені ми повинні мати проблеми з чорними чоловіками, котрі, на загал, є строгими расовими сепаратистам і ратують за повернення до Африки? Крім того, я публічно підтвердив наявність фінанасових видатків на „чорних”, проте лише на поверненя додому, в Африку, тобто, на репатріацію.

Я переконаний у тому, що всі люди мають право на самовизначення, право обирати власний уряд і релігію. Зрозуміло, в Америці чорношкірі не мали подібних можливостей. Одного разу Міністр Луїс Фаррахан так і сказав: „Оскільки ми не здатні прожити разом, ми повинні будемо відокремитися”.

Я — революційний білий сепаратист, проте не прихильник теорії „про білу вищість”. Я не відчуваю себе ліпшим лише завдяки кольору моєї шкіри, проте глибоко переконаний у тому, що білі повинні мати свою, окрему землю, землю, де не буде вашингтонського уряду. Разом з тим, я певний того, що виплекати мрію без кривавої борні навряд чи можливо.

Пізніше, ми встановили робочі контакти з „Нацією Іслама”. Відбулося кілька зустрічей, де ми уважно придивлялися один до одного. Вони по-своєму праві. Хоча я християнин і не виконую їхніх заповідей, я глибоко поважаю їхню релігію.

З ким ще, окрім чорношкірих сепаратистів Ви входили у контакт, можливо, з різними „лівими”?

Ми пробували налагодити контакти з різноманітними рухами. З лівими ми зустрічалися на демонстраціях. Навіть вони визнавали, що ми таки маємо певні спільні точки зору.

Стетсон Кеннеді , відомий діяч антикланівської спрямованості, я говорив з ним по телефону. Не можу сказати, що поділяю його погляди, проте поважаю його як переконану у своїй правоті людину і активіста. Впевнений, він тієї ж думки щодо мене. Як бачите, я не вважаю загрозливими для себе інші, відмінні від моєї життєві настанови і точки зору, в тому числі, опонуючі. Так чи інакше, але переможе кращий. Я не поважаю зрадників і контру. Відповідно до цього я зустрічався навіть з представниками гомосексуалістів.

Звичайно, я не погоджуюся з тим дивним способом життя, що його вони провадять, проте вони не менше нашого ненавидять уряд. Що я можу сказати — говорімо і ми домовимося, і з „чорними” і з „голубими”.

У своїй публікації „Флорідський інтерклановий рапорт” Ви досить поважно говорите за Іслам. Як на Вас, він є потенційним союзником, в наступній революції?

Не питання. Я однозначно вбачаю в Ісламі потенціал. Я працюю з білими сепаратистами у Європі, котрі також прихильні до Іслама, в боротьбі зі світовим Сіонізмом. Потихеньку ми просуваємося вперед.

Треба думати, все слід добряче продумувати, адже маси, на загал, мусульмани вони чи християни, дуже реакційні. Лідери це одне, проте низинні ланки не завше до кінця розуміють потребу у подібних союзах. Довіра вимагає фактора часу і разом ми здатні на більше, супроти сіоністів світу цього, влючно з урядом Сполучених Штатів.

Для багатьох залишається незрозумілим, як різновекторні сепаратисти можуть знаходити спільні точки зору. Вони, ці точки, полягають, насамперед у тому, що ми разом виступаємо проти уряду, проти міжнародних фінансів, властиво у цьому наший спільний інтерес. Я можу співрацювати з будь-ким, хто реально розуміє, хто такий дійсний ворог, задля цього мені не треба поступатися своєю вірою та ідеями.

Ми збираємося побувати в сучасниках світової революції і, коли ми достатьої мірою сильні, ми маємо шанс повернутись зі своєї владою і своєю землею, на випадок, якщо Бог буде з нами. І навпаки, без Бога ми приречені на поразку. Ми повинні бути переконаними „воїнами Христа”. Час для розмов закінчився.

Що Ви думаєте за Унабомбера?

Не дуже зрозуміло, до чого тут це питання? Навіть якщо я читав його маніфест, дійсно розуміючи, перспективу громадської думки визначають ЗМІ.

Пам’ятаєте у Боба Марлі : „ніхто не знає вас краще, ніж ваший друг”. За звичай, саме той, хто Вам найближчий і зрадить Вас.

Крім того, цей випадок дуже чітко демонструє всю лицемірність уряду і той факт, що ЗМІ — всього-навсього його інструмент. Унабомбер вбив купу людей, аби зробити політичну декларацію, і його підтримали, оскільки Сатана втілюється. Уряд витрачав міліони, щоб знайти його . Якщо ми плануємо щось на перспективу, то Унабомбер є зовсім невеликою проблемою.

Американський уряд вбиває тисячі, під час таємних операцій і терористичних актів по всьому світові, щорік. Це уряд завозить першостатейний кокаїн, це він фінансує іноземні революції і розподіляє його в містах, руйнуючи сім’ї і сіючи такий потрібний для контролю хаос. Коротше кажучи, використовуючи ЗМІ уряд „замилює” нам очі на справжні проблеми і свої злочинні дії.

Мене справді не цікавить Унабомбер. Слід зосередитися на реальних проблемах.

Багато оглядачів — світських і релігійних бачать нове тисячоліття таким, що стоїть на порозі революції. Що Ви скажете на це?

Я сподіваюся, що революція прийде, і що це відбудеться до того, як все піде прахом. Ми вже живемо у часі, коли хаос повернувся на землю, просто багато ще не відчуває його дії. Оскільки негативні тенденції наростають, все більше і більше людей потраплятимуть під їх вплив. Все це, свою чергу, цілком спроможне спричинити революцію. Мій друг, Брюс Пірс, каже, що біда сама шукає нас. Я погоджуюсь. Ми не стоїмо на шляху расового змішання, гомосексуалізма і суспільства споживання, ми закликаємо їх.

Наші вороги вкладають багато смислів в наступне тисячоліття. Таким чином, я сприймаю оточуючу нас як те, що насправді має місце. Невпевнений, що зміг самостійно дійти деяких висновків. Нове століття на горизонті і це цілком може бути наше століття.

переклад М. „Мазепа”, МЛ „Бриколаж”, Київська область

за матеріалами www.folkandfaith.сом

Догори

Перейти до статей теми: