На шляху своєї історії кожен народ, кожне суспільство витворює певні світоглядові системи, ідеології та релігійні вчення. Та попри усю різноманітність цих систем, які проявляють особливості кожного народу (ментального, культурного чи соціального характеру), існують спільні для всіх механізми та етапи впровадження нових ідей у свідомість та буття великих груп людей (суспільств, народів).

Ці механізми, принципи невіддільні від суспільного життя, оскільки витворені саме спільним існуванням великих груп людей. Ці механізми використовувалися у давнину, використовуються сьогодні і, можна сподіватися, використовуватимуться у майбутньому. Протягом розвитку людства видозмінювалися лише засоби для їхнього втілення та суспільні інститути, котрі їх використовували. Тому процес впливу на свідомість народу, особливо у критичні періоди його існування, завжди турбував як правителів, так і мислителів усього світу. На людину та суспільство впливають певні системи уявлень, понять, ідей, які формують не лише світогляд, але й впливають на тип соціальної поведінки. У даній доповіді ми розглянемо етапи, які проходить кожна світоглядова система від зародження до масового усвідомлення (ідеальний варіант — перетворення ідеологічної системи у світогляд народу). Тому що звичаї, традиції, культура та соціальні умови буття народу базуються на способі мислення, світоглядових цінностях і, як наслідок, типах соціальної поведінки. Вони, ці особливості етнопсихології, є визначальними при творенні ідеологічних систем. І тому ідеології, які витворювалися всередині одного народу не знаходили належного сприйняття в інших народів.

Одразу зазначимо, що розглядаються лише етапну перетворенні певної ідеологічної системи у світогляд суспільства, не даючи при цьому оцінок жодній із систем, що можуть бути використані, як приклад.

В основі будь-якої ідеологічної концепції лежить певне уявлення про світ (сотворення, пізнавальність і т.п.) та людину (походження, розвиток, стосунки із навколишнім світом і т.д.). Від цього відштовхуються при творенні нових філософських шкіл. Власне вони, школи, формують завершений погляд на світ через призму базових уявлень. Власне, їхня концепція існування світу (у найширшому розумінні цього слова) з усім багатогранням проявів стає фундаментом для інших наук та людського буття або соціальної практики. Це етап витворення концепції та доктрин нової ідеології.

Щоби ця ідеологія, вчення набуло широкого поширення, необхідно зачепити чуттєвий світ людини. Абстрактність понять і термінів певної системи зрозуміла далеко не кожному. Впливаючи через емоції, можна закладати у свідомість людини певні поняття через образи. Переведенням зрозумілих для нечисельного кола осіб сухих філософських узагальнень, ідеологічних доктрин на мову емоцій, почуттів, образів досягається розширенням соціальної бази для входження нових ідей. Це по-перше, а по-друге, розвиток світовідчуття чи світорозуміння людини через призму почуттів збагачує і урізноманітнює життя не лише окремої особи, але і суспільства в цілому. Усі світоглядові (ідеологічні чи релігійні) системи супроводжувалися активним розвитком на основі нових цінностей творчої діяльності — мистецтва, музики і т.д. Важко переоцінити його значення. Даний етап допомагає у поширенні ідей та доктрин.

Третій етап у перетворенні ідеологічної системи у світогляд суспільства — це етап формування нових моделей виховної діяльності. У виховний процес вносяться нові цінності, які змінюють орієнтацію, формують новий виховний ідеал, а заодно і форми роботи із підростаючим поколінням. Це стосується як традиційних інститутів (родини, сім’ї), так і неформальних інститутів (наприклад, „вулиці”...)

Ніяка суспільна ідеологія не набуде широкого поширення, якщо вона не враховує соціальний фактор. Відображення життєдіяльності людини у матеріальній сфері спостерігаємо в усіх релігіях, ідеологічних побудовах та світоглядних системах. У них різне сприйняття людського буття: від різкого негативного ставлення до „плоті” — до проголошення матеріального буття особи основою основ. Це доктринальний рівень. Але існує рівень соціальних стосунків, котрі проявляються у процесі втілення певної системи поглядів у життя суспільства. Тут фактор особистого інтересу індивіда грає часто досить важливу роль. Суть проблеми — сповідування тих чи інших поглядів або їхнє заперечення — може гарантувати індивідові набуття певних соціальних благ та привілеїв або їхню втрату. Цей фактор постійно використовують для поширення ідей якоїсь системи, а формою плати за сприйняття чи не сприйняття її нерідко буває власне життя. До речі, на різних етапах впровадження ідеології спостерігається діаметрально-протилежне ставлення прихильників цих поглядів до вище згаданої проблеми. Так, переслідування у перші віки нашої ери у Римській імперії християн змінилося (у середні віки) переслідуванням тих, хто не вірив у Христа. Часто лише заради матеріальних благ люди змінюють погляди або, принаймні, декларують про прихильність до певних ідей. Стимулювання соціальним статусом і набуттям власності у XV — XVIII століттях призвело до переходу великої кількості української шляхти з православ’я на католицизм і ополячення.

Суспільне життя — не стала величина, а динамічна система, яка під впливом різноманітних факторів постійно змінюється. Тому надзвичайно важливим етапом у поширенні ідей е набуття пропагованими ідеями позитивного забарвлення у свідомості людей. Такими позитивними рисами цих ідей виступають:

забезпечення прогресу;

забезпечення безпеки;

стабільність суспільства і ситуації;

традиційність ( основи нового лежать у традиції, історії, спадковості);

пропонування змін на краще;

протиставлення старому, віджилому.

Ці риси повинні базуватися на традиційних способах мислення, цінностях. Тоді система може бути сприйнята великими групами людей. Такий „імідж” можуть створити:

групи людей (так звана „сітка”, структура);

засоби масової інформації;

прагнення великих груп людей змінити існуючий стан.

Великий вплив на успішне впровадження нового у сфері духовного мають безпосередньо носії цих ідей (адепти). Від того, чи зможуть вони переконати у правдивості і правильності пропагованого ними, залежить успіх. Відповідність вчинків, дій, поведінки поглядам, які сповідуються, є критерієм істинності (для частини суспільства), шляхом до наслідування. Наявність харизматичних особистостей пришвидшує процес прийняття нових поглядів.

Коли ідеологічна система завойовує свідомість груп, верств, ато і цілих суспільств, настає етап, який можна назвати „періодом моди”. Характерною його особливістю є те, що, без будь-якого примусу, стимулювання, зацікавлення, ідеї впроваджуваної системи набувають популярності лише завдяки прагненню „не відстати від інших”, „не бути білою вороною”, „бути сучасним”. Сповідування певних поглядів, що стають модними, є ознакою хорошого тону, престижності. Правда, мода завжди є недовго-тривалою (відносно), але вона створює емоційне тло для сприйняття нових ідей.

Вищеназвані етапи є присутні під час формування суспільного світогляду. Вони не є відірвані один від одного і не є чітко відокремлені, їхній взаємовплив відчутний завжди. Але в процесі заміни однієї системи цінностей іншою просто необхідно виділяти періоди більшої активності того або іншого етапу, оскільки кожний із них має своєрідні механізми впливу на суспільство взагалі та кожну людину зокрема.

за матеріялами часопису „Орієнтири”