Першоджерелом національного соціялізму виступає націоналізм, сформований гісториком Генріхом фон Трайчке. Головною темою був соціял-дарвінізм, котрий стверджував наявність перманентної боротьби: як між людьми так і між націями. Ця боротьба расова і все оцінюється з огляду на таку складову. Національний соціялізм стверджує, що збереження расової чистоти є першочерговою, приорітетною задачею. Він надає месіянських атрибутів німецькому народові, цьому новому ‘icorpus mysticum’, вказуючи, таким чином, на його визначальну у світовому мастштабі ролю.

Виходячи із цієї доктрини нацистська політика зображується „виключно як доцільна, як така, що у підсумку покликана покращити генетичний фонд німецької нації і захистити її від міжрасового замішання. Стверджувалася точка зору на існування нижчих і вищих рас.

Опонуючи вищенаведеній опінії Саадех виключає расовість із списку вагомих національних критеріїв. Одне із його енергійних тверджень проти расової доктрини нацистів звучить наступним штибом: „Теоретична чистота раси чи крови будь-якої нації всього-навсього необгрунтований міт. Віднайти її можна лише серед диких племен і навіть там крайньо рідко”. З тієї ж причини Саадех критикує Гобіно, Чемберлена і Манчіні, цих попередників національного соціялізму за використання модного, як на ті часи, расового визначення нації.

В національному соціялізмі власне національна ідея тратиться за відсутности наукової об’єктивації. У першу чергу тому, що неможливо визначити кордони раси і відповідні національні кордони. Крім того, нація, виходячи із її соціяльної перспективи — не лише расовість, але зорганізований внутрішньою кооперацією багатоетнічний сплав. Цей сплав є процесом, у котрому дві чи більше расові складові сполучаються і на їхньому місці утворюється вже третя, властиво національна спільнота.

Иншою, не менш істотною відмінністю між національним соціялізмом і соціяльним націоналізмом є витлумачення концепції національної гісторії. В доктрині „національної чистоти” нацизму „кров понад усе”, а раса — головне поняття людської гісторії. Ернест Крік, фільозоф націонал-соціялістичної орієнтації наводить наступний приклад: „Саме там виникає голос крови... він виступає проти можливих раціональних причин; честь супроти споживацтва і прибутку; єдність — індивідуалістичної роз’єднаности; військове перевага — буржуазної безпеки; народ проти індивідуалізму і сірої маси.”

У „Моїй боротьбі” Гітлер наступним чином постулює расову боротьбу: „Боротьба за виживання найбільш придатних є запорукою соціяльного прогресу. Ця боротьба відбувається у межах етносу, витворюючи у підсумку еліту; крім того борються народи і культури, із притаманними лише їм окремішними властивостями. По-друге — міжрасове схрещування закінчується виродженням більш розвинутої у культуровому відношенні раси. І по-третє — найвищі цивілізаційні і культурові досягнення людства належать одній — білій расі”.

Арійці, згідно із Гітлером, досягли подібних висот завдяки свідомости і ідеялізму, на противагу раціональности. В цій органічній концепції життя „гісторія має бути переписаною за принципом міжрасової боротьби, боротьби між білими і иншими, апріорі нижчими расами, породами людства”.

Саадех визнає расовість за одну із сил людської гісторії. Визнавав він і критерії вищості по відношенню до ріжних культур і цивілізацій. Проте ніколи не втрачав здорового глузду і не переоцінював расовий вплив на гісторію людства. Навпаки, Саадех переконував, що саме фактор расового схрещування є запорукою виникнення більш розвиненої цивілізації, у той час як його відсутність на часі призводить до генетичного виродження. Крім того, на відміну від нацизму соціяльний націоналізм стверджує базовий характер не расового, але соціяльного і географічного підгрунтя у якости визначальних при формування нації.

„Люди не існуюють без землі проживання, суспільство без оточуючого середовища і гісторія без суспільства.” — писав свого часу Саадех.

Порівнюючи, насамкінець, можна відзначити, що націонал-соціялізм і соціял-націоналізм керують ріжними інтелектуальними літаками: перший покладається лише на генетичне підгрунтя і все зводить до нього. З иншого боку, слід відмітити певну подібність, адже більшість ідеольогем мають принаймні у чомусь подібні одним одному риси. Більш дієвим, у такому випадкові, рахується відмежування властивостей досліджуваного явища від його зовнішніх проявів. Власне у межах цього алгоритму і вартує порівнювати не лише дві із зазначених, але і всі инші ідеольогічні системи та ідеї.

примітка: під словом „раса” автор має на увазі етнічну спільноту.

переклад М. „Мазепи”, МЛ „Бриколяж”, Обухів — Київ

за матеріялами www.ssnp.org