Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  Консервативна революція, національна революція і повернення націонал-більшовизму: соціально-революційна природа австралійської національно-консервативної революції
Джим Салім
Дата публікації 13 березня 2004 р.
Консервативна революція, національна революція і повернення націонал-більшовизму: соціально-революційна природа австралійської національно-консервативної революції

Публікація Кевіном Куганом “Мрійник дня: Френсіс Паркер Йокі і післявоєнний фашистський інтернаціонал” зосереджує увагу на “радикально-націоналістичній” ідеології, політичних та організаційних методах, що створюють виклик силам начебто “тріумфуючого” капіталізму Нового світового порядку.

Він нагадує Націоналістам, що світ вже не поділяється на “Східний” та “Західний” (тобто комуністичний і капіталістичний) блоки, треба знайти шлях, бо був би достойним викликом домінуючій ліберально-інтернаціоналістичній/вільноринковій ідеології. В минулому Націоналістичні сили повсюди пригнічувалися поділом на Схід/Захід. Деякі так звані “націоналісти” прийняли Західний шлях і часто закінчували як агенти партій Системи (або в маргінальних “електоральних” партіях з іміджем “крутого хлопця” та консервативною програмою), в той час, як інші пішли більш небезпечною дорогою абсолютного нейтралітету чи “Східним” шляхом.

Йокі був “неофашистським” філософом і активістом, який протягом періоду від 1945 до своєї смерті в 1960 відстоював “життєздатність” націоналістичних сил. “Про-радянський фашист” Йокі прагнув мобілізувати поза-комуністичний табір на втілення проекту, що мав призвести до Європейської революції та звільнити Старий світ від домінування американського капіталізму. На думку Йокі, спотворення Марксівського інтернаціоналізму та “Єврейський компонент” марксистської держави сталінського типу утворив специфічну ситуацію, за якої будь-який націоналістичний революційний проект змушений був би вступати в конфронтацією з діючою владою. Пізніші події багато в чому прояснили “західну” терпимість до радянського блоку. Це допомогло пояснити, чому Східний блок не був “першим” ворогом євронаціоналістів, але вторинним опонентом, чий внутрішній порядок можна було змінити повільним проникненням нової євро націоналістичної політики.

Система вірувань Йокі зробила виклик основним догмам тогочасних інтернаціональних “правих”. Немає потреби знову обговорювати 50-ті. Читач може звернутися до чудової книжки Кугана, щоб дослідити всю історію цієї боротьби. Наші інтереси стосуються пізніших часів. Тим не менше, тема, піднята Йокі, продовжила своє життя серед австралійських правих протягом останніх 20 років і була наріжним каменем ідеології. Дещо з цього необхідно піднімати знову. З того часу, як Австралія зайняла своє місце в Азійсько-Тихоокеанскьому економічному устрої, що є часткою системи Нового світового порядку, тільки думка може слугувати розвиткові національно-радикальних партій в цій країні. Ми запитуємо: як Австралія досягла сучасного стану?; хто є ворогом?; як нам боротися з системою та “американською” філософією, що її надихає.

Негаснучий інтерес до робіт Йокі ( “Імперія”, “Лондонська прокламація”, “Ворог Європи”, “Світ у вогні”) надихнув пізніше чисельні європейські та американські радикально-націоналістичні організації. Йокі був пов’язаний через “Інтернаціонал” (інтернаціональна мережа, що пов’язує декілька партій, видавництв, груп) з Жаном Тіріаром (помер в 1993) та Отто Штрассером (помер у 1972), двома мислителями, що тривалий час захищали: Європейську федерацію, що включала б Росію; революцію як проти капіталістичної, так і марксистської ідеології; систему популярного, але сильного уряду; усуспільнення приватної власності та агресивні методи порятунку “білої раси” – що є основою Європейської цивілізації – від біологічного та ін.. занепаду.

Ми б не хотіли тут розглядати тільки ідеологічні висновки Йокі. Він був лише однієї особою в широко розповсюдженому русі поглядів, і сьогодні ці “погляди” використовуються, як “базис” для створення сучасної ідеології новітнього часу.

В битві за російський “Білий дім” у вересні – жовтні 1993 року, націоналістичні сили (включаючи колишніх комуністів) змагалися зі зброєю в руках проти Єльцина, цього лакея Нового світового порядку. Послідовники Тіріара – вони називають себе Європейським фронтом свободи – з різних країн боролися разом з анти-Єльцинівськими силами, що об’єдналися навколо Національного фронту порятунку. З того часу розквітнув новий союз, замішаний на російських ідеях, що кинув виклик новій “диявольській імперії” глобалістичного капіталізму. Досвід натівських атак на Сербію в 1999 році знову відродив цей союз. Знову молоді європейські націоналісти змагалися пліч-о-пліч з сербами, в той час як інші влаштовували мітинги і демонстрації проти Нового світового порядку на вулицях рідних міст. Справжні націоналісти опинилися в “союзі” з деякими членами лівих організацій, в той же час в Сербії самі “комуністи” є пронаціоналістичними елементами, на противагу інтернаціоналізму. Старі ярлики вже не потрібні. Аналітики говорять про “червоно-чорний” (комуністи з фашистами) союз, та про новий гібрид поглядів, що може підірвати ліберальний інтернаціоналістичний капіталізм.

Врешті-решт, Куган говорив, що марксизм вичерпав себе; але на його руїнах лишились люди, що шукають альтернативу цьому нищенню всіх національностей на світовому ринку. Куган писав, що “праві” сили не є неонацистами зі страшних журналістських снів, але людьми, що бачать інший світ – світ людей, націй, культур, ідентичностей – на противагу уніфікуючій ринковій системі.

Завданням австралійських націоналістів є служіння австралійському народу та нації, треба шукати нові зв’язки, незважаючи на старі розбіжності, та розробити ідеологію, що змогла б достойно протистояти Новому світовому порядку та його прихильникам в нашій країні. Ми-не Європа. Ми є екс-колонією європейської країни, частиною “європейської цивілізації”, але з власними нагальними проблемами. Тим не менше, народження Нового світового порядку та відродження йому на противагу європейського націоналізму, безумовно повинно нас цікавити.

По-перше: ми повинні дослідити характер австралійського націоналізму. По-друге – обговорити ідеологічні концепції, що прислужаться нашому протистоянню з новим капіталізмом. По-третє – передбачити політичні та організаційні наслідки, що витікають з нового курсу.

Памфлет заснував аргумент

В липні 1984 року за підписом Сондерса з’явився памфлет “Соціально-революційна природа австралійського націоналізму”, цей памфлет мав виконати кілька завдань. По-перше, націоналістичний рух (представлений головним чином Австралійської національною дією) був молодий, і необхідно було вирізнити його з-поміж старих правих течій та неонацизму. По-друге, памфлет базувався на поглядах старої німецької школи - Ернста Нікіша, Артура Мьоллера ван ден Брюка та Освальда Шпенглера, яких називають теоретиками “консервативної революції” в Німеччині 1920-30-тих років. Їх не-нацистська німецька система поглядів була використана для обґрунтування “анти-американської/анти-споживацької, антикапіталістичної/анти ліберальної” політики. По-третє, памфлет засудив деякі аспекти старого австралійського націоналізму, що вже не відповідали вимогам часу. Звичайно, “відродження” принципів консервативної революції є основою сучасної активізації сил євронаціоналізму.

Памфлет Сондерса задав правильний напрямок. Тому деякі його ключові ідеї необхідно подати в цьому обговоренні.

1. Друга світова війна, що призвела до гегемонії “західної” ліберальної ідеології, була внутрішньою європейською громадянською війною. Вважається, що Нацизм/Фашизм (в Італії та Німеччині) був останнім подихом старого націоналізму. Вони запровадили тоталітарний устрій та перебували в союзі з Японією проти “білої Австралії”. З цього робили неправильний висновок, що чиста концепція “інтересів білої раси” не віддільна від досвіду фашистських держав.

2. Минулі та теперішні австралійські націоналісти різко опонували Сіонізму, але не були “антисемітами”. Звичайно, консервативні праві та прибічники фашизму могли очолити рух, але це було спотворенням загальної лінії.

3. Головним ворогом усього людства є космополітична плутократія (грошова еліта); цей інтернаціональний клас зруйнував природу планети, щоб забезпечити своє “зростання” та штампує “подібності”, щоб уніфікувати відмінності між расами та націями.

4. Східний блок, не дивлячись на його короткочасне ідеологічне існування, був першим ворогом Світового порядку. Його міць базувалась на “слов’янському ренесансі”, що відбувався в СРСР протягом та в постсталінський період.

5. Існували інші руху, що становили серйозний виклик плутократії – Каддафізм, Чорний африканський націоналізм, Тіто в Югославії, Кастро на Кубі та ісламська революція.

6. Австралійська “соціалістична” школа Вільяма Лейна пов’язана з вченням Нікіша, ван ден Брюка та Шпенглера через прийняття цінностей “варварського” спадку індоєвропейської раси, такого як племінний комунізм та язичництво.

Ні ліві, і не праві.

Австралійський націоналізм постав перед питанням: чи є наш націоналізм дійсно “соціально-революційним”? Чи є він лівим, правим чи чимось іншим? Хто є ворогом?

Австралійський національний альянс (1978-1980) адресував подібні питання: хто є справжнім ворогом Австралії – Американський союз чи СРСР?; чи не Америка прокляла Націю, як “азійське майбутнє”?; чи мали рацію консервативні праві, коли відкинули антисемітський аргумент про “єврейську природу комунізму”?; чи є бажаним блокування з “антикомуністами”, якщо це призводить до підтримки Системи?; чи є правильним критикувати капіталізм?

Австралійська національна дія також опублікувала “Російське питання” (1982), в якому навела аргументи проти підтримки “холодної війни”. З неї випливало, що Радянський “імперіалізм” був ворогом так званої вісі Пекін-Токіо-Вашингтон, а не Австралійської незалежності. В партійній програмі проголошувалась неможливість підтримки будь-якої супердержави та демонструвалась прихильність до рухів за національну незалежність, де б вони не відбувались; але головною мішенню лишалось домінування Американської супердержави над Австралією. В девізі партії звучала атака на мультинаціональний капіталізм.

Протягом 1980-тих Австралійська національна дія була “ні лівою, ні правою” і презентувала третій шлях в політиці. Падіння Східного блоку після 1989 року зробила таку позицію проблематичною; після цього лишалась лише одна домінуюча ідеологія та система – капіталізм (хоча і не всі країни інтегровані в неї та й Червоний Китай є де-факто супердержавою). Пізніші австралійські націоналісти взяли ці факти на озброєння.

В контексті 1980-тих років побудова озвученого ідеологічного базису ( партія має будуватися на твердій основі) було не легким. Ми повинні обговорити ці зусилля – це відкриє нам шлях в майбутнє.

Консервативна революція; національна революція; націонал-більшовизм: традиції мобілізації.

Для наших читачів необхідно прояснити підґрунтя цих ідеологічних традицій. Вони пов’язані з іменами найвизначніших теоретиків європейської політики: Освальд Шпенглер, Карл Шмідт, Ернст Юнгер, Артур Мьоллер ван ден Брюк, Ернст Нікіш, Фрідріх Гільшер та Отто Штрассер з Німеччини та інші публіцисти міжвоєнної Європи. Вони були прибічниками Консервативної революції.

В контексті до-Гітлерівської Німеччини ці теоретики пропонували альтернативу бідам європейської революції, яку символізував Гітлер, і врешті-решт, - втілив. Для Шпенглера, ключовою ідеєю був не німецький реваншизм і східна експансія, але інтернаціональна позиція “білого світу”; цей лідер “консервативної революції” бажав виростити нову державу – “прусський соціалізм”, засновану на взаємопов’язаних класах. Для Шмідта, нова європейська політична ідея мала змінити стару національну обмеженість; цей консервативний революціонер бачив іншу державу, що стояла б вище політичного та класового поділу, індивідуалізму та ліберальної слабкості, та була Європейською комуною. Для Юнгера, нова держава мала мобілізувати людей на модернізацію та створення соціального достатку; він уявляв нового “робітника”, як поєднання мозку та м’язів, що за допомогою технологій завойовує майбутнє. Для Мьоллера ван ден Брюка, “молоді люди” Німеччини та Росії мали збунтуватися проти Західного капіталізму; він закликав молодь відмовитися від матеріалізму та капіталістичного атомізму та побачити вище призначення. Для Нікіша, існував так званий виклик нового “варварства” проти капіталістичного раціоналізму; цей справжній націонал-більшовик наполягав на революційному союзі з комуністами Росії (він вважав, що вони стануть скоро націоналістами), щоб скинути буржуазний інтернаціональний капіталізм; він також виступав за союз між Німеччиною та всіма революційними анти ліберальними силами, щоб зруйнувати існуючий світовий порядок. Його друг, “націонал-більшовик” Гільшер, бачив в усіх народностях землі потенційних соратників, а не ворогів, що мали підтримати грандіозну битву проти псевдо інтернаціонального капіталістичного устрою. Для Штрассера, людини, що через свої принципи залишила нацистську партію, існував план оживлення Європи завдяки створенню комуни - ні капіталістичної, ні марксистської, що базувалася б на природних класах та справедливому поділі благ та обов’язків.

Нацизм мав інші “традиції”. Його сильною стороною була “організація”, завдяки якій він переміг інших “учасників змагання”. Зараз ми знаємо, що нацистська расова доктрина, що є близькою до багатьох “народних” традицій, походить з окультної системи Аріософії. Ця расистська теософська “система” народилась в Австро-Угорщині в першому десятилітті 20 століття. Вона вірила у війну Арійського Світла проти Єврейської Темряви, безкінечну арійську битву проти зайд зі Східної Європи, нижчість слов’ян, необхідність “наукового підходу до схрещування”; аріософи мріяли про новий лицарський порядок, що поверне цивілізацію до втраченого світу Арійської величі.

Нацистська партія утворила синтез націоналізму та соціалізму з окультним божевіллям. Неонацистські секти називають німецький нацизм доктриною порятунку білої раси.

Нацистська держава не зруйнувала існуючі школи консервативних революціонерів, націонал-революціонерів та націонал-більшовиків. Вони діяли в межах держави та вступили в суперечку з домінуючою ідеологією, але не змогли її витіснити. Падіння фашизму в 1945 році повернуло німецьким правим здобутки цих напрямків, і зараз вони є в Європі формотворчими ідеями для нових рухів.

На жаль, ці “школи” мають мало послідовників в Австралії та є невідомими, в той час як теоретики індивідуалізму є доступними для австралійських читачів. Це демонструє проблему формування ідеологій в нашій країні. Ці ідеї є доречними, але незатребуваними. Це означає, формування ідеології серед так званих австралійських націоналістів зараз знаходиться в руках колишніх антикомуністичних правих. І безнадійно сподіватися, що вони зрозуміють природу ліберально-інтернаціонально-капіталістичного ворога. Критика цього ворога часто призводить до того, що націоналізм проголошують “комунізмом”.

Бунт проти реакціонерів!

Демонстрація вищезгаданої німецької школи радикального-націоналізму була “червоною ганчіркою” для так званих націоналістів.

У змаганні за створення Австралійського національного руху сучасні нові націоналісти були змушені протистояти старим так званим націоналістам. Останні хотіли “потужного” антикомуністичного захисту для Австралії, британського союзу та економічної системи, що лишала б Великий Бізнес на самокерування, але в той же час обіцяли витіснити інтернаціоналізм. Їх “блоки” мали будуватися на “правих”, включаючи ліберальні та національні партії, та зверталися до “виборців середнього класу” будь-яких політичних поглядів; ці “націоналісти” прагнули респектабельності. Вони відрікалися від власне-Австралійської національної ідентичності в ім’я “британської” приналежності, що була така популярна серед старих консерваторів. Невелика кількість неонацистів зверталась до консервативних правих, “тому що так робив Гітлер”.

Справжні націоналісти відмовились від цього. З 1977 року з’явились націоналісти, що проголошували незалежність Австралії від іноземного втручання, не поклонялися Британській імперії, обіцяли усуспільнення мультинаціонального капіталу та розвиток планової економіки, що дозволяла б невеликі приватні підприємства, але не монополії. Вони шукали підтримки серед працівників усіх класів та не прагнули “респектабельності”. Вони давали австралійцям концепцію європейської ідентичності. Головний зовнішній ворог знаходиться в Азії; головним глобальним ворогом є інтернаціональний капітал; внутрішнім ворогом є клас зрадників, пов’язаних з цим капіталом.

Як не дивно, але старі “націоналісти” заперечують позицію справжніх націоналістів. Вони пішли навіть далі і деякі вже проголосили нас “комуністами” та “націонал-більшовиками”. Останній термін означає – “національно-орієнтовані комуністи”. На цьому ґрунтувалось змагання між Національним альянсом та “Національним фронтом Австралії” в 1977-82. На цьому ж ґрунтується і боротьба між Національною дією та неонацистами (також консерваторами) з “Австралійського націоналістичного руху”.

Існуюча позиція Націоналістів стала проблемою у їх стосунках з Націоналістичним рухом та іншими консервативними групами, вони вважають погляди перших “лівизною”. Але це не так. Якщо відкинути риторику, то йдеться про пошук нових можливостей. Стара реакційна лінія не має спроможності до дії. Радикально-націоналістичний напрямок пропонує новий шлях вперед.

Інколи бунт проти правих реакціонерів персоніфікується. Протягом 1970-90 років атаки “націонал-більшовизму” намагалися використати проти справжніх Націоналістів. Таким чином фальшиві “націоналісти” хотіли посилити свої позиції.

За наполяганням Австралійської національної дії твори німецької школи філософів “консервативної революції” стали широко поширеними серед націоналістичного середовища 1980-тих років. Не можна сказати, що вони були невідомі серед новітніх націоналістів до цього часу. Але зараз їх вчення включене до основних аргументів ідеологічного змагання.

Падіння Східного блоку змінило націоналістичну політику Австралії. Правильність Націоналістичного бунту проти безглуздя “правої” позиції була доведена історією. В австралійській політиці зараз існує тільки дві справжні позиції: ліберально-інтернаціоналістична та націоналістична. Так звані ліві, переважно троцькісти, є повністю ліберальними. Вони виступають за відкриті кордони, вільну торгівлю та збільшення кількості іммігрантів. Вони підтримують так звану “боротьбу з расизмом”. З багатьох причин ліві для капіталізму є “бурею у склянці води”.

Тож, як ми можемо розвинути австралійський націоналізм, як не соціал-революційними силами?

Проти Нового світового порядку.

Тепер ми розуміємо, що за світ будується. Його силует проглядається в історії імперіалізму та капіталізму після Другої світової війни.

Відбулася суцільна інтернаціоналізація капіталу, що призвело до росту мультинаціональних корпорацій та інтернаціональних банків до такого ступеня, що їх ресурси підкоряються інтернаціональним інституціям – Світовому банку, Міжнародному валютному фонду, Світовій раді торгівлі та бюрократії Європейського економічного союзу. Сили світового капіталізму створили політичні “клуби”, такі як Тристороння комісія та Більдербергська група. В Австралії є Комітет економічного розвитку Австралії. На наших очах відбувається народження транснаціонального класу. Ця група не має відношення до жодної “західної” країни, до жодної раси чи культури. Вона входить до структур інтернаціональної політики, що розвивалися протягом століть. Володіння капіталом не є єдиним квитком для допуску в цей клас. Політика, управління, мистецтво, наука та деякі інші професії також допускаються.

Основною “цінністю” транснаціонального класу є економіка. За допомогою вільного ринку товарів та ідей буде побудований Новий світовий порядок достатку та миру. Всі держави, всі люди запрошуються до “участі”. Всі кордони на шляху пересування грошей та людей падають. Філософія та релігії стають аспектом культурного плюралізму, що дозволяє людям “вибирати” на свій смак. Як в новій Римській імперії, дозволено все, якщо забезпечена покірність Цезарю.

Новий світовий порядок був проголошений, коли розпався Східний блок. Китайська супердержава не є членом клубу; Індія та Росія також не запрошені. Ісламський світ не може бути частиною системи, що включає в себе сіонізм. З африканськими державами, взагалі, ніхто не рахується. Це не означає, що в ці країни не проник інтернаціональний капітал, або, що вони не включають регіони, що підтримують глобалізм. Це не означає, що країни з дешевою робочою силою не експлуатуються, щоб отримати дешеві продукти, або її робітників-емігрантів не використовують на підприємствах, що розташовані в зоні Нового світового порядку. Факт, що цілі регіони світу знаходяться поза системою, є політичною брехнею. Вони не можуть не відчувати впливу економічної глобалізації.

В боротьбі з Новим світовим порядком необхідно оцінити людей та держави, що знаходяться поза ним, або протистоять його поширенню. Не всі ці сили є повністю або, навіть, частково дружніми. Деякі розглядають Австралію, як відкриту територію для свого можливого заселення. Нарешті, в світі реальної політики факти є фактами і необхідно з цього виходити. Треба мобілізувати нашу ідеологічну зброю, щоб отримати союзників, де це можливо, або знешкодити ті структури, що посилюють Новий порядок. Ми повинні ослабити систему.

Це означає, що ми розуміємо: якщо ми вимагаємо національної свободи для себе, то ми не можемо позбавити інших свободи. Ми повинні підтримувати рухи за національну незалежність. Ми повинні прийняти існуючу множинність культур і народів та опонувати фальшивому плюралізму ліберальних інтернаціоналістів, які хочуть стандартизувати людство та культуру. Ми повинні підтримувати нейтралітет та позаблоковість держави та сприяти режимам, на які нападає Новий порядок.

В межах Австралії ми не повинні вступати в конфронтацію з групами, що не є нашими справжніми ворогами. Ми повинні також уникати лівих троцькістів, наскільки можливо; троцькісти є сателітами системи, просто їх лібералізм по-іншому одягнений. Ми не повинні уникати в наших пошуках друзів та союзників будь-яких груп, що опонують Новому порядку.

Ми повинні створити новий стратегічний план дій Австралійського націоналізму.

Повне коло: ідеї, що слугують прокладанню нового шляху

Наше обговорення ранніх ідеологічних традицій та їх вкладу у визначення Націоналістичної ідеології зараз зробило повне коло. Як ми можемо творчо прилаштувати історичні ідеї до сучасного внутрішнього та зовнішнього стану Австралії?

Австралійський націоналізм формувався на трьох основних історичних традиціях 19-ого та 20-ого століть: робітничий рух, республіканський рух, місцево-націоналістичний рух. Ці елементи складають сталу “систему вірувань”. Звідси ми беремо наші символи, нашу ідею нового соціального порядку класової єдності та рівності можливостей, нашу відданість “клятві” нової Європейської національності на континенті, наше природне відчуття рідної землі та нашу концепцію ідентичності. Ця націоналістична ідея є соціал-революційною, вона спрямована проти іноземного імперіалізму та внутрішнього класу зрадників

Однак, ми усвідомлюємо, що живемо в сучасному світі. Відповідно, ми реформували цю систему цінностей згідно умов модерної пропаганди. Ми включили положення про кризу населення/продовольства в Третьому світі, екологічну кризу власної країни, глобалізацію та Новий світовий порядок, падіння старих ідеологічних стандартів та відсутність будь-якого життєздатного нового радикального руху.

Оскільки ми пристосували положення австралійської національної ідеї до сучасного періоду, ми готові до ідеологічної боротьби, що допоможе нам самовизначитися. На старі відгуки, що ми пов’язані з “неонацистами”, або знаходимося під впливом Німецького нацизму, ми можемо сказати, що підтримуємо ідеологічні традиції консервативної революції, націонал-революції та націонал-більшовизму та критикуємо як нацистську систему, так і неадекватність історичного фашизму.

Ці традиції також полягають у пошуку співпраці зі світовими та локальними політичними рухами, що чинять виклик домінуючим блокам та силам. Тому що ці системи не проголошували, і не проголошують в їх сучасних європейських модифікаціях доктрину расової ненависті та імперіалізму, вони забезпечують існування політики нового зразка.

Ми, австралійці, будуємо нашу ідеологію на національній історії та інтернаціональних фактах, але ми є також частиною “західної” культури і йдемо її шляхом. Школа радикального націоналізму, яку ми наслідуємо, допомагає нам створити доктрину високого філософського рівня. На противагу розвитку космополітичного “західництва” чи “американізму” останніх 50-ти років, ми відстоюємо протилежну систему поглядів. Ми повинні бути спроможними протистояти духовному загниванню, яким є космополітична ліберальна доктрина; треба показати, що ця система є різновидом декадансу, який зараз поширюється по планеті, руйнуючи все “традиційне” чи вартісне.

Радикально-націоналістична школа консервативної революції боролася з буржуазною ідеологією поклоніння багатству. В 1920-30 роках ця хвороба була ще в зародку. Ліберальна ідеологія є зараз могутнім ворогом нашого руху. “Повернення” до філософії, що не заражена правою зацикленістю на “боротьбі з комунізмом”, підносить наш рух вище старих поділів на правих/лівих.

2000 рік не був для нас сигналом народження ринкового міленіуму. Зовсім навпаки. Він означав продовження “громадянської війни” всередині західної культури.

Спеціальне завдання для Нової партії.

Обговорення шкіл радикально-націоналістичної ідеології необхідне було для перевірки, чи є австралійський націоналізм соціал-революційним. Ми вирішили, що так було і є. Просто ці принципи невідповідно виражалися. Їх втілення в життя змінить австралійську позицію в світі і здобуде для неї незалежність. Щоб захистити нову націю від зовнішньої загрози та внутрішнього класу зрадників, націоналісти повинні замінити політичний та економічний порядок на такий, що підтримував би працівників всіх класів.

Наріжним каменем для австралійських націоналістів є формування партії, що здатна була б вступити до битви. Однак, не треба забувати і про ідеологію. Цей короткий нарис є лише відгуком, що має викликати глибше дослідження питань політичної філософії. Шпенглер писав: “врешті-решт, цивілізацію завжди рятує загін солдат”. Правильно. Однак, ми, політичні солдати, повинні озброїтися ідеологією, що базується на сучасних фактах та високій політичній культурі.

В майбутньому інші дослідники розвинуть цю тему і забезпечать наших політичних солдатів надійною зброєю у битві за визволення нашої нації та європейської культури. Останнє слово я лишаю для Френсіса Паркера Йокі:

“Це обіцяно не лише простою людиною, але вищою Долею, яка здійсниться в 1950, 2000 чи 2050 році. Долі не об’їхати і не відвернути - їх сила обернеться проти них самих. Те, що не руйнує мене, робить тільки сильнішим”.

переклад Олега Шеленка ( sprotiv@rambler.ru ) і Оленки

Догори

Перейти до статей теми: