Нещодавно у статті („German daily Sьddeutsche Zeitung”) Хорст Маллєр, колишній член „Фракції Червоної армії” стверджував, що „на разі Германія утримує кількість політв’язнів, котра є більшою ніж у ГДР за рік до падіння Берлінського муру. Ситуяція ускладнюється тим, що звинувачувані у розпалюванні расової ненависти, гісторичному ревізіонізмі і створенні недозволених фомувань ці „злочинці думки” не мають статуса власне політичних в’язнів. Залейблені неонацистами вони виключаються із політичного спектру. З иншого боку, для молоді вони — мученики за національну ідею. Це відродження відбувається на наших очах, проте ми відмовляємося вірити у нього”. Ці зауваження спровокували заяву „Spiegel” про те, що Маллєр, мовляв, несповна розуму.
Маллєр — за визначенням „лівий націоналіст” — наполягав за подальшій нередактованости даного для „Focus” інтерв’ю.
ФОКУС:
Ви стверджуєте, що право на Батьківщину є ексклюзивним правом лише частини суспільства? Подібна думка — не націоналістична доктрина правих?
МАЛЛЄР:
Все якраз навпаки. Направду — це цілком ліві ідеяли, адже боротися за права людей є не нічим иншим як боротьбою за свої власні. У кожному разі це не прояви якоїсь жорстокої ідеольогії, але демонстрація нормальних бажань — боротися за Батьківщину і зупинити іноземний вплив. Розцінюючи це як екстремізм скажіть мені, чому націонал-соціялісти мають такий успіх? Неправильним є оголошувати поза законом цінности і ідеяли лише тому, що Гітлер скомпроментував їх.
ФОКУС:
Ліві стверджують, що Ви зрадник і відступник.
МАЛЛЄР:
Частина лівих акцій завше була пов’язана із національною ідеєю. У шестидесятих ми підтримували визвольний рух у В’єтнамі, ми виходили на вулиці і захищали їхнє право бути господарями у власному домі. Боротьба народів за право самовизначення була складовою інтернаціоналізму. Ми вимагали обмеження як американських так і радянських впливів на тогочасну Германію. Наскільки розумним виглядає позиція: „приходьте і живіть у нас удома, навіть замість нас самих?”. Ні, лише ми маємо право зорганізовувати наше прожитя у нашому же домі так, як важаємо за доцільне.
ФОКУС:
Скидається на те, що Ваша відповідь є відповіддю ксенофоба?
МАЛЛЄР:
Іноземці подібні до супа у котрому трохи солі. Проте хто ж, скажіть мені, любить пересолене? На разі розповсюджена ситуяція, коли відсоток неспроможних висловитися німецькою дітей сягає 80-90% на цілий клас. Саме у такому разі цілком розумною видається бажання німецьких батьків відмовитися від такого класу і віддати дітей до иншого, такого, де вони отримають якіснішу освіту.
ФОКУС:
У деяких випадках політична некоректність тягне за собою вірогідну юридичну відповідальність. Якою у такому разі є точка зору Хорста Маллєра, зокрема на питання щодо репресій супроти „ревізіоністів”?
МАЛЛЄР:
Це просто неможливо. Влада, де-факто, робить кримінальників із людей, котрі навіть не заробляють на тому, що пропагують. Не має значення, що не всі із пропонованих ними ідей вірні, головне що ці люде вірять у них. Ось чому проваджені владою репресії опонують принципам інтелектуальної свободи. „Ревізіоністи” заперечують Голокост тому, що для них він уособлення абсолютного зла. Вони переконані у тому, що німці не могли опуститися до таких мастштабних злочинів і у цьому є певний сенс. Саме „ревізіоністи” жертви несправедливості, адже засуджуючи патріотів ви робите перший крок до їх ув’язнення.
ФОКУС:
Ви переконуєте у тому, що виною тому політичні мотиви…
МАЛЛЄР:
Політичні ув’язнені, перш за все — мої співгромадяни. І не має жадного значення той факт, праворадикали вони чи ліві. Їх непокоїть майбутнє країни і вони опонують суспільній точці зору. Крім того я протестую проти вигнання всіх инших на маргінес суспільного дискурсу. Хто зі всією відповідальністю може заявити, що вони повинні бути засуджені громадскістю? І, власне кажучи, за що? Я готовий говорити з цими дітьми, хоч і обвішаними нацистськими регаліями.
ФОКУС:
Створений Вами „Національної єдности” відкритий для всіх?
МАЛЛЄР:
Це, властиво, рух, не партія. І відкритий він абсолютно для всіх бажаючих приєднатися. Головною задачею ставляться призупинення поточної масової міграції і протистояння новому законові про національність. Кожен, починаючи від баварського міністра-президента Стойбера до екс-НДП-іста Декерта, тобто ті, хто хотів би попередити прийняття закону про подвійну національність можуть приєднуватися до нас. Лише люди, але не великі партії чи ізраїльська Центральна Асамблея.
Представники 60-70-х, частина німецьких лівих таки приєдналася до націоналістичного табору за кілька останніх років. Досить широко це явище представлене у книзі „До побачення 68... або ліві відступники” Клауса Вольшлага і під редакцією Леопольда Стокера.
переклад М. „Мазепи”, МЛ „Бриколяж”, Обухів — Київ
