Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Класовий дискурс  —  Захист самозахисту
Хью Ньютон
Дата публікації 15 червня 2004 р.
Захист самозахисту

Ми повинні зрозуміти відмінність між бунтом анархістів і чорною революцією (звільненням чорних колоній). Наше суспільство є класовим; воно було таким завжди. Реакційне класове суспільство накладає обмеження на індивіда, які проявляються не лише в фізично, але й відображаються на самовираженні, мобільності та свободі творчості (робити те, що ти хочеш).

Класове суспільство запобігає цьому. Це є реальністю не лише для нижчого, пригнобленого класу, а також для правлячого, класу господарів. Цей клас також обмежує індивідуальну свободу своїх людей.

В Америці ми маємо не лише класове суспільство, а також кастову систему, в якій чорні люди належать до найнижчої касти. Вони не мають засобів для просування суспільною драбиною. Ми не маємо жодних привілеїв, щоб потрапити до правлячих кіл.

Всередині правлячого класу існує протидія (спротив), оскільки виявляться, що люди повністю підлеглягають волі адміністрації та маніпуляторів. Це спричинило дивний американський феномен, коли багато бунтівних білих студентів та анархістів є нащадками правлячого класу. Дійсно, більшість з них походять з середнього, а деякі навіть з вищого класу. Вони бачать обмеження, накладені на них, і зараз вони повстали, задля свободи душі, свободи самовираження, свободи руху до нових цінностей без штучних обмежень.

Чорне і кольорове населення Америки в цій кастовій системі є найбільш дискримінованою групою. Це не є питання індивідуальної свободи, як у дітей вищого класу. Ми ще не досягли того ступеня, щоб намагатися звільнити кожного з нас індивідуально, тому що нас пригнічують, як групу людей.

Великою частиною населення цієї країни є власне молодь. Але вони не є окремою групою людей, тому що, як група, вони не є достатньо вільні. Їх проблеми не є проблемами окремої групи, тому що вони легко можуть інтегруватися в суспільну структуру. Потенційно, вони достатньо мобільні для цього: вони є освіченими, „майбутнім країни” і т.д. Вони можуть реально заволодіти частиною влади, інтегруючись до правлячих кіл.

Але вони усвідомлюють, що і в правлячих колах також панують застарілі цінності, які заперечують індивідуалізм. Не залежно від класу, до якого вони належать, вони є підлеглими, тому що такою є природа класового суспільства. Тому вони борються за звільнення індивіда

Це призводить до іншої проблеми. Ними керують чужі сили, що не мають потреби в свободі індивідуального самовираження. Вони хочуть втекти від цього, повернути все з ніг на голову, але не бачать потреби створити структуру або справжній організований новаторський рух. Їх небажання створювати дисципліновані організації пояснюється тим, що вони вважають їх просто заміною однієї системи обмежень на іншу. Вони бояться, що будуть самі керувати людьми, отже, знову обмежуватимуть індивіда.

Але вони не розуміють (або так здається), що доки існує військово-промисловий комплекс, то доти існуватиме структура гноблення індивіда. Він буде під загрозою, навіть якщо досягне бажаної свободи. Тому що є нижча група, що готова позбавити його індивідуальної свободи в будь-який момент.

На Кубі відбулась революція за допомогою дисциплінованої організації, вони розуміли, що держава не зникне, доки остаточно не зникне імперіалізм, як структура і філософія, або доки не зміняться погляди буржуазії. Коли імперіалізм зникне, вони зможуть організувати єдину комуністичну державу, і держави та територіальні поділи зникнуть.

Анархісти вважають, що тільки завдяки індивідуальному самовираженню та ігноруванню обмежень, накладених на них, без керівництва та дисципліни, вони можуть успішно протистояти жорстко організованій реакційній державі. Це не так. Вони лишатимуться пригніченими доти, доки існує імперіалізм. Протистояти цій системі з її добре налагодженою організацією можна тільки завдяки ще більш дисциплінованій та вишколеній організації.

Можна зрозуміти анархістів, що хочуть від держави перейти прямо до антидержави, але це історично неправильно. Я довго думав над подіями французької революції 1968 року. Причиною її поразки були ліві рухи, які не мають організації, не мають достатньо надійних людей. Вони не могли запропонувати устрій, що постав би на місці уряду де Голля. Вони відстали від людей і втратили їх довіру, тому люди довіряються студентам та анархістам.

Але анархісти не спромоглися запропонувати програму, альтернативну курсу де Голля. Тому люди змушені були повернутися назад до нього. Це не була помилка народу; це була помилка Кон-Бендіта та інших анархістів, які вважали, що можна просто перейти від держави до антидержави.

В Америці можлива співпраця зі студентами-радикалами. Можна спробувати надихнути їх та створити з них могутню зброю.

Щоб досягти цього, вони мають навчитися дисципліни та врешті мати філософський замінник системи. Це не означає, що індивід стане вільним. Він не зможе звільнитися, доки існує держава, і цього, на мою думку, не можна досягти шляхом анархізму.

Щодо чорних, то не можна ставити наперед проблему індивідуального самовираження, тому що ми є гнобленими не як окремі індивіди, а як група людей. Наша еволюція, наше звільнення базується на звільненні нашої групи, щоб досягти певного рівня її свободи. Я можу уявити, що у майбутньому чорні будуть бунтувати проти організованого керівництва, утвореного самими чорними. Вони будуть бачити у ньому обмеження, що перешкоджають їх самовираженню. Але це станеться лише після того, коли чорні досягнуть свободи як група.

Це відрізняє нашу групу від білих анархістів — вони розглядають свою групу як уже вільну. Зараз вони борються за свободу кожного індивіда. Це велика відмінність. Ми не боремося за свободу кожного зокрема, ми боремося за свободу народу. В майбутньому, можливо, буде повстання, де чорні скажуть: „Наше керівництво обмежує свободу жорсткою дисципліною. Зараз, коли ми вибороли нашу свободу, ми будемо боротися за свободу індивіда від держави”. І група буде дезорганізована, як це і має бути.

Але на даному етапі ми відстоюємо дисципліну, організацію, ми не підтримує психоделічні наркотики та інші речі, що розширюють свідомість окремого індивіда. Ми намагаємося вибороти справжню свободу для нашого народу, і це робить нашу боротьбу відмінною від бунту білих.

Чи є у нас щось спільне? Спільним є те, що ми всі боремося за свободу. Білі анархісти не будуть вільними доки ми не виграємо нашу битву. Імперіалісти та буржуазна бюрократична капіталістична система не дасть їм індивідуальної свободи, доки існує пригноблення цілої раси і люди поділяються за кольором шкіри. Як вони можуть сподіватися отримати індивідуальну свободу, коли імперіалісти пригноблюють цілу націю? Це робить нашу боротьбу спільною, ми повинні уважно дослідити наші подібності і відмінності.

Між нашими обома випадками є багато подібного і відмінного. Ми обоє боремося за свободу та звільнення своїх людей, тільки одні на більш вищому рівні. Анархісти стоять на ступінь вище, але лише в теорії. За даних умов, вони не можуть бути попереду, тому що згодом вони врешті-решт побачать необхідність знищення імперіалістичної структури за допомогою організованих груп, таких, які вже є у нас.

Догори

Перейти до статей теми: