Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Повернення Традиції  —  Гайдеґер і завдання самостійности для українців
Карівець Ігор, МЛ "Бриколаж - Львів"
Дата публікації 15 червня 2004 р.
Гайдеґер і завдання самостійности для українців

Гайдеґер — мислитель з Мескірха, містечка на півдні Німеччини. Гайдеґер — німець до глибини душі. Він закорінений не лише у свою батьківщину (Heimat), але й у часовість як таку.

Часовість — це відрізок часу життя між народженням і смертю. Закоріненість у часовість дозволила Гайдеґеру не відкинути видимість, а, навпаки, через видимість вийти на просвіт буття.

Просвіт буття міститься в часовості, а часовість — в просвіті буття. Спершу часовість, а потім просвіт буття. Просвіт буття стає видимим у видимості завдяки мові, точніше, завдяки тим прасловам, які наділені магічною силою, силою заклинання.

Гайдеґер повертається до мови стародавніх греків (досократиків) з метою знову відкрити магічну силу праслів за допомогою яких буття дане і набуває значення. У працях Гайдеґера та його виступах ми знаходимо розкодування значення праслів, таких як алетейя, фюзіс, мета та фюзіка, логос та інших. Ця подорож у часі, яка супроводжуєтьмя виявленням значення праслів, дозволяє йому стояти у просвіті буття в Мескірху, у Фрайбургу, двох містах Німеччини, в яких він жив, навчав і творив. Тому Гайдеґер каже, що мова — це дім буття.

Можна безліч разів повторювати цю фразу, але так і не побачити (зрозуміти) її значення; можна безліч разів її слухати, але залишитися глухим до того, що вона насправді передає й про що не мовчить. Це важливо зрозуміти українцям, які послуговуються суржиком і ще не стали українцями до глибини душі. Сало, горілка, шаровари, побутова пісня — це не глибина душі, а її поверхня, тому українці все ще залишаються глухими до власних праслів рідної мови, тому залишаються далекими від власного буття.

Без рідної мови — людина ніхто. Ніхто — це анонімність, безіменність, відсутність присутності тут і тепер, в тут-бутті (Dasein). Що таке присутність? Присутність означає знаходитися біля сутності, знаходитися при сутності. Це знаходження при сутності є дотиком до сутності, а, отже, є співприсутністю. Людина, співприсутня сутності, своєрідна, тобто рідна сама собі. Це означає, що вона знаходиться вдома, а це, у свою чергу, означає, бути до глибини душі тим, ким ти повинен бути, наприклад українцем. Про те ж саме можемо прочитати у статті І. Франка „Двоязичність і дволичність”: „Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Утилітарист, практик, не надумуючися ані хвилини, скаже: пусте питання! Мова — спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, яберу ту, яка дає мені можливість комунікувати з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: „Вибач, ти не маєш до вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою”. І чим вища, тонша, субтельнійша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається така переміна”.

Людина відчужується від самої себе, від власного рідного, коли перестає бути співприсутньою, тобто зрікається самої себе. Лише співприсутня людина рідна сама собі, а це означає власна. Власна означає владна. Таким чином, влада походить від співприсутності.

Сутність — це не функції, які виконують предмети і люди. Сутність не визначається через функціональне призначення, якими людина наділила предмети, наприклад стіл існує для того, щоб на нього клали книги, посуд тощо, посуд існує для того, щоб з нього їли, варили в ньому їжу і так далі. Людина поширила владу на предмети і, таким чином, підмінила сутність функцією. Спеціаліст — це людина-функція, яка не свідома власно-владної сутності. Власність — це влада над предметами, контроль над ними. Тому ми спостерігаємо розвиток технологій, автоматики, кібернетики. Це наслідок відчуження людини від своєрідного, а це означає, що сучасна людина прямує до одноманітності і втрати співвприсутности.

Невірне розуміння влади

Владний не той, хто керує предметами, функціями-людьми, а той, хто рідний сам собі, той, хто сутній власній сутності, тобто відповідає їй. Сутній власній сутності розуміє значення відповідальности; сутній власній сутності самостійний, бо має ґрунт під ногами — рідне до глибини душі. Ті народи, які не співприсутні власній сутності, зникають з лиця землі, тобто з часовости. Втриматися на ногах за будь-яких обставинах можна лише тоді, коли утримують у глибині душі рідне, співприсутнє власній сутності. Ті народи, які її гублять, падають і стають жертвами інших народів.

Німці розібралися зі своєю часовістю, яка охоплює собою минуле, теперішнє і майбутнє. Часовість, як єдність минулого, теперішнього, майбутнього, відкриває перед ними обрій буття і, навпаки, обрій буття надає значення часовості. Німці не перемогли у Другій Світовій Війні; вони знаходилися у жахливому як економічному, так і психічному стані, але вони завжди бачили перед собою обрій буття і прямували до нього, і відсували його. Переможець не той, хто переміг будь-якою ціною, а той, хто зумів встояти на ногах після поразки. Перемога будь-якою ціною веде до поразки в майбутньому. Поразка в майбутньому — це відсутність перспективи, просування вперед у часі. Поразка — це втрата присутності і блукання манівцями. Встояти в часовості, як важко не було б, — це справжній іспит на самостійність. Самостійним можна бути лише у співприсутності, коли вона дарує власне як владне. Оце владне висвітлює перспективу. Самостояння у владно-власно-рідному є тожсамістю індивіда. Справжнім можна бути лише у самостоянні.

За допомогою прамови/мови я відкриваю справжнє, яке не приховане, і тоді приходить самостояння. Прамовою сучасної української мови є санскрит — священна мова Рігвед та Упанішад. В ній ми повинні шукати праслова праукраїнців, яким відкрилося буття самостійне. У Велесовій Книзі ми знайдемо імена наших Богів, синами і дочками яких ми є. Коли індивід забуває прамову, то він падає, стає несамостійним. Це справджується не лише для окремого індивіда, але й для народу загалом. Народ не може бути самостійним, якщо забуває прамову і тому калічить сучасну мову (прамова і сучасна мова пов’язані між собою. Сучасна мова повинна постійно звертатися до своєї прамови, щоб не втратити у мовленні того, що дано і не минає — сутність присутності як рідно-власної влади).

Це завдання стоїть перед українцями — бути самостійними. Допоки вони його не вирішать не буде ні України, ні української влади, не буде ні рідного, ні близького на власній землі.

27.05.04-2.06.04, Львів-Мескірх-Львів

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: