Гайдеґер мислитель з Мескірха, містечка на півдні Німеччини. Гайдеґер німець до глибини душі. Він закорінений не лише у свою батьківщину (Heimat), але й у часовість як таку.
Часовість це відрізок часу життя між народженням і смертю. Закоріненість у часовість дозволила Гайдеґеру не відкинути видимість, а, навпаки, через видимість вийти на просвіт буття.
Просвіт буття міститься в часовості, а часовість в просвіті буття. Спершу часовість, а потім просвіт буття. Просвіт буття стає видимим у видимості завдяки мові, точніше, завдяки тим прасловам, які наділені магічною силою, силою заклинання.
Гайдеґер повертається до мови стародавніх греків (досократиків) з метою знову відкрити магічну силу праслів за допомогою яких буття дане і набуває значення. У працях Гайдеґера та його виступах ми знаходимо розкодування значення праслів, таких як алетейя, фюзіс, мета та фюзіка, логос та інших. Ця подорож у часі, яка супроводжуєтьмя виявленням значення праслів, дозволяє йому стояти у просвіті буття в Мескірху, у Фрайбургу, двох містах Німеччини, в яких він жив, навчав і творив. Тому Гайдеґер каже, що мова це дім буття.
Можна безліч разів повторювати цю фразу, але так і не побачити (зрозуміти) її значення; можна безліч разів її слухати, але залишитися глухим до того, що вона насправді передає й про що не мовчить. Це важливо зрозуміти українцям, які послуговуються суржиком і ще не стали українцями до глибини душі. Сало, горілка, шаровари, побутова пісня це не глибина душі, а її поверхня, тому українці все ще залишаються глухими до власних праслів рідної мови, тому залишаються далекими від власного буття.
Без рідної мови людина ніхто. Ніхто це анонімність, безіменність, відсутність присутності тут і тепер, в тут-бутті (Dasein). Що таке присутність? Присутність означає знаходитися біля сутності, знаходитися при сутності. Це знаходження при сутності є дотиком до сутності, а, отже, є співприсутністю. Людина, співприсутня сутності, своєрідна, тобто рідна сама собі. Це означає, що вона знаходиться вдома, а це, у свою чергу, означає, бути до глибини душі тим, ким ти повинен бути, наприклад українцем. Про те ж саме можемо прочитати у статті І. Франка Двоязичність і дволичність: Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Утилітарист, практик, не надумуючися ані хвилини, скаже: пусте питання! Мова спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, яберу ту, яка дає мені можливість комунікувати з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: Вибач, ти не маєш до вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою. І чим вища, тонша, субтельнійша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається така переміна.
Людина відчужується від самої себе, від власного рідного, коли перестає бути співприсутньою, тобто зрікається самої себе. Лише співприсутня людина рідна сама собі, а це означає власна. Власна означає владна. Таким чином, влада походить від співприсутності.
Сутність це не функції, які виконують предмети і люди. Сутність не визначається через функціональне призначення, якими людина наділила предмети, наприклад стіл існує для того, щоб на нього клали книги, посуд тощо, посуд існує для того, щоб з нього їли, варили в ньому їжу і так далі. Людина поширила владу на предмети і, таким чином, підмінила сутність функцією. Спеціаліст це людина-функція, яка не свідома власно-владної сутності. Власність це влада над предметами, контроль над ними. Тому ми спостерігаємо розвиток технологій, автоматики, кібернетики. Це наслідок відчуження людини від своєрідного, а це означає, що сучасна людина прямує до одноманітності і втрати співвприсутности.
Невірне розуміння влади
Владний не той, хто керує предметами, функціями-людьми, а той, хто рідний сам собі, той, хто сутній власній сутності, тобто відповідає їй. Сутній власній сутності розуміє значення відповідальности; сутній власній сутності самостійний, бо має ґрунт під ногами рідне до глибини душі. Ті народи, які не співприсутні власній сутності, зникають з лиця землі, тобто з часовости. Втриматися на ногах за будь-яких обставинах можна лише тоді, коли утримують у глибині душі рідне, співприсутнє власній сутності. Ті народи, які її гублять, падають і стають жертвами інших народів.
Німці розібралися зі своєю часовістю, яка охоплює собою минуле, теперішнє і майбутнє. Часовість, як єдність минулого, теперішнього, майбутнього, відкриває перед ними обрій буття і, навпаки, обрій буття надає значення часовості. Німці не перемогли у Другій Світовій Війні; вони знаходилися у жахливому як економічному, так і психічному стані, але вони завжди бачили перед собою обрій буття і прямували до нього, і відсували його. Переможець не той, хто переміг будь-якою ціною, а той, хто зумів встояти на ногах після поразки. Перемога будь-якою ціною веде до поразки в майбутньому. Поразка в майбутньому це відсутність перспективи, просування вперед у часі. Поразка це втрата присутності і блукання манівцями. Встояти в часовості, як важко не було б, це справжній іспит на самостійність. Самостійним можна бути лише у співприсутності, коли вона дарує власне як владне. Оце владне висвітлює перспективу. Самостояння у владно-власно-рідному є тожсамістю індивіда. Справжнім можна бути лише у самостоянні.
За допомогою прамови/мови я відкриваю справжнє, яке не приховане, і тоді приходить самостояння. Прамовою сучасної української мови є санскрит священна мова Рігвед та Упанішад. В ній ми повинні шукати праслова праукраїнців, яким відкрилося буття самостійне. У Велесовій Книзі ми знайдемо імена наших Богів, синами і дочками яких ми є. Коли індивід забуває прамову, то він падає, стає несамостійним. Це справджується не лише для окремого індивіда, але й для народу загалом. Народ не може бути самостійним, якщо забуває прамову і тому калічить сучасну мову (прамова і сучасна мова повязані між собою. Сучасна мова повинна постійно звертатися до своєї прамови, щоб не втратити у мовленні того, що дано і не минає сутність присутності як рідно-власної влади).
Це завдання стоїть перед українцями бути самостійними. Допоки вони його не вирішать не буде ні України, ні української влади, не буде ні рідного, ні близького на власній землі.
27.05.04-2.06.04, Львів-Мескірх-Львів