Тема Українського джихаду — цікава і перспективна сторінка, автор Д.Зелений, торкнувся її лише частково і в дещо трагічно-песимістичному тоні. Однак такий настрій навіває українцеві його сентиментальність, закладена протягом віків у підсвідомість внаслідок цілеспрямованої психологічної війни різноманітними чужинцями.

Отже, Український джихад — вже з’явився, він опанував хоча невеликою, однак достатньою частиною світогляду кожного українця. Отже крок здійснено. А це означає, що слід зупинитись, перепочити, критично поглянути на ситуацію і оцінити можливості.

А можливості такі.

По-перше, слід почати висловлювати думки своєю мовою — отож, не „джихад” — а „священна війна”.

По-друге, війна не як шлях до самогубства, необачна, безглузда шарпанина. Емоційні вибрики — це шлях, який окрім сміху, чи зойків нічого путнього не народять. „Священна війна” — заняття для тих, кому „молоко” на губах висохло вже давно, хто виборсався з світу марень і готовий цілеспрямовано, терпляче відвойовувати клаптик, за клаптиком спочатку „нічийні” території, а згодом відгризати „втрачене” у безпосередніх конкурентів.

По-третє, слово „ворог” слід викинути з лексикону. Не дарма вище залучено поняття „конкурент”. Чому така заміна необхідна? Поняття „ворог” несе надто багато емоцій, той, хто ним користується віддає частину власних сил своєму супротивникові. Це означає, що різко зменшується тактичний плацдарм для маневру, бо як з „ворогом” можна мати справу? Його можна лише або вбити, або прогнати геть. З ним неможливо ходити поряд, говорити, вітатися при зустрічі, дати йому можливість в той, чи інший спосіб „піднятись” ще вище і таке інше. Однак, коли йде мова про „конкурента” — тут ресурсів стає на порядок більше. Сам підхід і сприйняття „чужинця” не як зловісного „ворога”, а як „конкурента” міняє радикально перерозподіл можливостей. Тому Христос і промовляв: „Любіть „ворогів” ваших”, він також вбачав у цій нашій внутрішній переміні реальну можливість. „Ворог” повинен перестати сприймати мене (чи вас) як свого „ворога”. Він не повинен знати хто перед ним, це надто велика послуга дати „ворогу” таке знання. „Ворог” повинен зрозуміти вашу таємницю лише в останню мить, коли гра ним програна остаточно.

„Священна війна” — заняття для тих, хто зрозумів ціну хоча б найменшої перемоги, хто „жилами”, „кістками” відчув страх Господній і не тріпає язиком про „Священне” на кожному роздоріжжі.

Отож, „Священна війна”, супроти „конкурента”, який не знає головного — хто перед ним, з ким він має справу, бо ця таємниця — найдорожча, „священна”. В ній — ключ до перемоги.