Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Класовий дискурс  —  Чи існують релігійні анархісти?
Ніколас Уолтер
Дата публікації 17 липня 2004 р.
Чи існують релігійні анархісти?

Так, існують. В той час як більшість анархістів заперечують релігію та ідею Бога як глибоко антигуманні та як виправдання земної влади та рабства, деякі віруючі різних релігій, розвиваючі свої ідеї, дійшли анархістських висновків. Як всі анархісти, ці релігійні анархісти поєднують протиставлення себе державі з критичною позицією щодо приватної власності та нерівності. Іншими словами, анархізм не обов’язково є атеїстичним. Насправді, за Жаком Еллюлєм (Jacques Ellul), „біблійна ідея веде прямо до анархізму, і в цьому, згідно християнських мислителів, полягає єдина „політична анти-політична” позиція” [цитата за Пітером Маршалом, „Вимагаючи неможливого” (by Peter Marshall, Demanding the Impossible, p. 75)]

Існує багато різновидів анархізму, які були надихнуті релігйними ідеями. Як відмічає Пітер Маршал, „перше явне вираження анархічного почуття може бути простежено аж від даосів давнього Китаю близько 6 сторіччя до нашої ери” та „Буддизм, особливо в його дзенській формі, […] має […] сильний лібертарний дух.” [Op. Cit., p. 53, p. 65]

Дехто поєднує свої анархічні ідеї з язичницькими та спірітуалістськими впливами. Однак, релігійний анархізм зазвичай приймає форму християнського анархізму, на якому ми тут і зосередимось.

Християнські анархісти серйозно сприймають сказані Ісусом своїм послідовникам слова про те, що „kings and governors have domination over men; let there be none like that among you.” Подібним чином твердження Павла „no authority except God” приводить до очевидного висновку про заперечення державної влади в суспільстві. Таким чином, для справжнього християнина, держава узурпує Божу владу, в той час як справа кожного індивіда — правити самим собою і відкривати, що (якщо використати назву відомої книги Льва Толстого) Царство Боже всередині нас.

Подібним чином, добровільна бідність Іісуса, його зауваження про розтліваючий ефект багатства та біблійне твердження про те, що світ був створений для того, щоб людство насолоджувалося ним спільно — все це було взято за основу соціалістичної критики приватної власності і капіталізму. Дійсно, рання християнська церква (яка може розглядатися як визвольний рух рабів, який, втім, згодом був поглинутий державою, ставши офіційною релігією) була заснована на комуністичному розподілянні матеріальних продуктів; це тема, яка постійно знов і знов виникала в радикальних християнських рухах (справді, Біблія могла використовуватись для висловлення радикальних визвольних (лібертарних) сподівань пригноблених, які в пізніші часи приймали форму анархістської чи марксистської термінології) Такими були і урівнювальні коментарі священника Джона Болла (John Ball) під час Селянського Повстання 1381 року в Англії:

„Як пряла Єва і орав Адам,

то хто ж, скажи мені, тоді був пан?”

„When Adam delved and Eve span,

Who was then a gentleman?”

Історія християнського анархізму включає Єресь Вільного Духу і численні селянські повстання в Середні віки та рух анабаптистів в 16-му сторіччі. Лібертарна традиція в християнстві знов виринула в 18-му сторіччі в писаннях Вільяма Блейка (William Blake); американець Адам Баллу (Adam Ballou) також дійшов анархічних висновків в своїй роботі „Практичний християнський соціалізм” (Practical Christian Socialism) у 1854. Однак, християнський анархізм став ясно визначеним напрямком анархістського руху завдяки праці відомого російського автора Льва Толстого.

Толстой серйозно сприйняв послання Біблії і в роздумах дійшов думки, що правдивий християнин повинен заперечувати державу. Зі свого читання Біблії Толстой вивів анархістські заключення:

„правління значить застосування сили, а застосування сили значить, що той, до кого застосовано силу, робить те, чого не хоче, і чого той, хто застосував силу, вочевидь не захотів би робити сам. Таким чином, правління значить вчинення до інших того, чого ми б не хотіли, щоб вони вчинили до нас; тобто, вчинення поганого” (рос.-англ.-укр. переклад).

„ruling means using force, and using force means doing to him whom force is used, what he does not like and what he who uses force would certainly not like done to himself. Consequently ruling means doing to others what we would not they should do unto us, that is, doing wrong.” [The Kingdom of God is Within You, p. 242]

Таким чином, справжній християнин повинен утримуватися від керування іншими. З цієї анти-державницької позиції він, природно, відстоює суспільство, самоорганізоване знизу:

„Why think that non-official people could not arrange their life for themselves, as well as Government people can arrange it nor for themselves but for others?”” [The Anarchist Reader, p. 306]

Толстой наполягав на ненасильницьких діях проти пригноблення, вбачаючи у духовній трансформації індивідів ключ до творення анархістського суспільства. Як стверджує Макс Неттлау (Max Nettlau), „велика правда, підкреслена Толстим, в тому, що визнання влади добра, доброти, солідарності — і всього цього, що звуть любов’ю — лежить всередині нас самих, і що це може і має бути пробуджене, розвинуте і опрацьоване нашою власною поведінкою” [„Коротка історія анархізму”, — A Short History of Anarchism, стор. 251-252]

Як всі анархісти, Толстой критично ставився до приватної власності та капіталізму. Як Генрі Джордж (Henry George) (чиї ідеї, як і ідеї Прудона справили сильний вплив на нього), він виступав проти приватної власності на землю, наполягаючи, що „якби не захист земельної власності, і внаслідок цього зростання ціни, люди не скупчувалися б в таких тісних місцях, а розселилися б по вільній землі, якої так багато в світі” („were it not for the defence of landed property, and its consequent rise in price, people would not be crowded into such narrow spaces, but would scatter over the free land of which there is still so much in the world”). Більше того, „в цій боротьбі [за земельну власність] не ті, хто працюють на землі, але ті, хто має владу, завжди отримають користь” („it is not those who work in the land, but always those who take part in government violence, who have the advantage”). [Op. Cit., p. 307] Таким чином, Толстой визнавав, що право власності на будь-що, що перевищує пряме використання, завжди вимагає державного насильства для свого захисту (на відміну від власності, володіння (тобто використання) „завжди захищене звичаєм, громадської думкою, відчуттям справедливості і взаємності, і воно не вимагає захисту насильством” („always protected by custom, public opinion, by feelings of justice and reciprocity, and they do not need to be protected by violence.”). [Ibid.]). Справді, він стверджував, що:

„Tens of thousands of acres of forest lands belonging to one proprietor — while thousands of people close by have no fuel — need protection by violence. So, too, do factories and works where several generations of workmen have been defrauded and are still being defrauded. Yet more do the hundreds of thousands of bushels of grain, belonging to one owner, who has held them back to sell at triple price in time of famine.”” [Ibid.]

Толстой наполягав, що капіталізм морально та фізично руйнує індивіда, іщо капіталісти є „работорговцями”. Він вважав неможливим для справжнього християнина бути капіталістом, оскільки „підприємець є людиною, чий прибуток складається з ціни, вичавленої з робітників, і чиє заняття повністю базується на примусовій, неприродній праці” („manufacturer is a man whose income consists of value squeezed out of the workers, and whose whole occupation is based on forced, unnatural labour”) і тому „він мусить припинити руйнувати людські життя для своє власної користі” („he must first give up ruining human lives for his own profit”) [The Kingdom Of God is Within You, p. 338, 339]. Не дивно, що Толстой вважав кооперативи „єдиною суспільною діяльністю, в якій людина моральна, така, що поважає себе і не хоче бути частиною насильства, може брати участь” („only social activity which a moral, self-respecting person who doesn’t want to be a party of violence can take part in”) [quoted by Peter Marshall, Op. Cit., p. 378].

Через свою опозицію до насильства, Толстой заперечував і державну, і приватну власність, і закликав через пацифістську тактику покінчити з насильством у суспільстві і створити нове суспільство. Зі слів Неттлау, він „наполягав на […] опорі злу; і до одного з способів опору — через активну силу — він додав ще один: опір через непокору, через пасивну силу” [Op. Cit., p. 251]. В своїх ідеях вільного суспільства, Толстой перебував під очевидним впливом сільського російського життя і праць Петра Кропоткіна (таких як „Поля, фабрики і майстерні”), Прудона і не-анархіста Генрі Джорджа.

Ідеї Толстого справили потужний вплив на Ганді, який надихав своїх земляків застосовувати ненасильницький опір, щоби викинути британців з Індії. Більше того, те бачення вільної Індії як федерації селянських громад, яке поділяв Ганді, є подібним до толстовського анархістського бачення вільного суспільства (хоча ми маємо підкреслити, що Ганді не був анархістом).

Група „Католицький Працівник” в Сполучених Штатах також сприйняла вплив Толстого (і Прудона), коли Дороті Дей (Dorothy Day), віддана християнська пацифістка та анархістка, в 1933 році заснувала газету „Католицький Працівник”. Вплив Толстого та релігійного анархізму в цілому можна також знайти в русі Теології Визволення в Латинській та Південній Америці, який поєднав християнські ідеї з соціальним активізмом серед робітничого класу та селянства (хоча ми маємо відмітити, що Теологія Визволення надихалася більше ідеями державницького соціалізму, ніж анархістськими ідеями).

В країнах, де церква утримувала політичну владу де факто — як в Ірландії, в деяких частинах Південної Америки, в девятнадцятому та на початку двадцятого сторіччя Іспанія та інші, — анархісти, як правило, мають чітку антирелігійну позицію, оскільки церква має силу придушувати розколи та класову боротьбу. Тож, в той час як більшість анархістів є атеїстами (і таким чином погоджуються з Бакуніним, що якби Бог існував, його слід було б відмінити — заради людської свободи та гідності), в анархізмі існує традиційна меншість, яка виводить свої анархічні висновки з релігії. На додачу, більшість соціальних анархістів вважають толстовський пацифізм догматичним і екстремальним, вбачаючи необхідність (в деяких випадках) насильства для того, щоби опиратися більшому злу. Однак, більшість анархістів погоджуються з толстовцями в тому, що необхідна індивідуальна трансформація цінностей як ключ до створення анархістського суспільства, і в тому, що ненасильство є важливим як загальна тактика (хоча, мусимо підкреслити, мало хто з анархістів повністю відкидають застосування насильства для самооборони, коли інших можливостей нема).

за матеріялами http://dosvidsvobody.zaraz.org

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: