Більшість людей, коли чують слово „анархія”, пов’язують його з соціальним безпорядком і насильством. Однак засновники анархізму не стверджують, що соціальний безпорядок і насильство — гідна мета прагнень анархістів. Анархісти твердять, що людський рід жив би краще, якщо не було б будь-якої влади, держави.
Анархісти доводять, що існують більш прості і досконаліші шляхи організації суспільства. Згідно Прудона, причинами насильства і соціальних безпорядків є не індивіди і не малі групи індивідів, але сама держава. Прудон характеризував державне правління так: „Підкорюватися державі — означає знаходитися під спостереженням, керівництвом, примусом, перевіркою, оцінкою, цензурою, командуванням, причому з боку тих інститутів, які не мають на це права, які не відрізняються розумом, ні благочестивістю… це означає регістрацію, перепис, збирання податків, настановлення, виправлення, кару. Це означає також, під виглядом державних інтересів… бути предметом використання, тиску, обману, грабунку; а при найменьшому спротиву, при першому опорі, нас репресують, кинуть у вязницю, осудять, розстріляють, зроблять жертвою, продадуть, зрадять, і на завершення — виставлять посміховищем, принизять. Ось правління держави; ось його справедливість; ось його мораль”.
Князь Кропоткін, який жив в 19-му століття, вважав, що людське суспільство повинно утворюватися на основі добровільної співпраці, допомозі одне одному, на почутті взаємності (солідарності). Ось деякі його висловлювання: „Ми не бажаємо, щоб нами керували. Але, цим самим чи не оголошуємо ми, що, у свою чергу, не бажаємо керувати іншими? Ми не бажаємо, щоб нас обманювали, ми хочемо, щоб нам завжди говорили лише правду; цим самим, ми зобовязуємося говорити також правду. Ми не хочемо забирати в інших плоди їхньої праці; тим самим, чи не оголошуємо ми, що самі будемо поважати плоди чужої праці? Рівність у взаємних відношеннях і солідарність, яка з них випливає — ось наймогутніша зброя тваринного світу у боротьбі за справедливість. Рівність — це справедливість. Оголошуючи себе анархістами, ми заявляємо, що відмовляємося поводитися з іншими так, як не хотіли б, щоб інші поводилися з нами; що ми більше не хочемо терпіти нерівності. Рівність у всьому — синонім справедливості. Це і є анархія. Стаючи анархістами, ми оголошуємо війну закону і владі. Ми починаємо боротьбу проти обману, хитрості, використання, розпусти — зі всіма видами нерівності, які влиті у наші серця керівниками держави і законом. Керований, обманутий, експлуатований, повія, жебрак і т. д. суперечать нашому почуттю рівності. В ім’я Рівності ми прагнемо, щоб не було більше ні проституції, ні експлуатації, ні жебраків, ні обманутих, ні керованих”.
Ми теоретизуємо. Ми забули про основне завдання для українців, а саме: деколонізацію.
Будь-які –ізми- не допоможуть здійснити її, бо вона розпочинається з нас самих. Деколонізація включає декомунізацію, звільнення від комуни, тобто не допущення на керівні посади колишніх комуністів та комсомольців, які виступають під знаменами „соціал-демократії”, „зелених”, „лібералів”, „націонал-демократів” тощо, які розмовляють українською мовою. Все це обман і облуда. Всі вони тяжіють до Росії. Прикривають своє-корисливі інтереси гаслами про соціальну справедливість та рівність, експлуатують вигадку про єдину колиску українців, білорусів та росіян, запускають мітологеми про єдність слов’ян. Все це добре, але подивіться, хто про це говорить. Хіба ми проти співпраці між українцями, росіянами і білорусами? Хіба ми проти співпраці з будь-ким? Але, яка природа співпраці? До тих пір, допоки росіяни не позбудуться своїх імперських звичок, допоки не зречуться свого шовінізму у відношенні до українців, жодної співпраці не буде. А буде протистояння, буде опір.
Чубайс проголосив еру „ліберального імперіалізму”. Це означає, що Росія і далі залишається імперською, але її тактика змінюється. Сьогодні не потрібно вводити війська. Для неоколонізації необхідно підкорити економіку колишньої колонії. Росія залишається двигуном економічного розвитку на теренах країн СНД. Україна є членом СНД. Україна підписала документи про спільний економічний простір. Ці факти засвідчують інтегрованість України в Євразійський простір, а точніше, повну залежність від Росії. Звичайно, що ми не можемо бути повністю незалежними в сучасному світі. Треба розрізняти національний суверенітет і співпрацю з іншими країнами, участю в різноманітних державних спілках. Україна не може не приймати участі у міждержавних угодах, у міжнаціональних спілках. Але така співпраця не повинна шкодити національному суверенітету. В країнах, які звільнилися від політичного та економічного впливу Москви, до влади прийшли націоналісти, колишні десиденти, який переслідували прокомуністичні уряди. Наприклад, у Хорватії, Польщі, Чехії тощо. Це закономірно, бо колишня номенклатура так просто не здасться. Нещодавно грузинам вдалося усунути від влади клан Шеварнадзе, який, як відомо, був міністром закордонних справ Совєтської імперії. В Україні влада знаходиться в руках колишніх партійних номенклатурників. Вони підтримують нову доктрину росіян, доктрину „ліберального імперіалізму”. Їм можна протиставити лише здорову українськість, здорове почуття окремішності української самобутності.
Отож, колишні комуняки й комсомольці — це база підтримки інтересів Росії в Україні. Тому вони повинні або піти з України, або визнати самостійну Україну і підкоритися свідомим українцям. Чи допоможуть в цьому нам –ізми-: анархізм, націоналізм, соціалізм тощо? Ні, бо вони віддзеркалюють поділи. Необхідний синтез ідей лівих і правих, бо цього вимагає ситуація. Для здійснення такого синтезу треба бути українцем до глибини душі. Тільки українці до глибини душі можуть здійснити наступні кроки деколонізації: ліквідацію наслідків зросійщення Як бачимо, роботи не початий край.
З чого починати? Як було зазначено, із самих себе, одночасно з проведенням просвітницької діяльності і, у жодному разі, не треба йти „хрестовим походом” на Схід України. Синтез — це поєднання. Ми не повинні шукати те, що розділяє нас, бо ці поділи експлуатують недоброзичливці України, яких так багато в самій Україні, поділи на „западенців” і „східняків”. Нас розділяють штучно. Ми повинні шукати шляхів до єднання, тоді ми здійснемо декомунізацію, подолаємо наслідки зросійщення та американізації. Симоненко і Вітренко не є лівими; вони ілюзорний полюс опозиції, який працюватиме на поглиблення розколу між „західняками” і „східняками”, а праві, такі як УНА Коваленка, „Свобода” Тягнибока, „Тризуб”, ОУН в Україні А.Чорновола, „Братство” Д. Корчинського тощо, будуть створювати на Сході України образ українця-антисеміта та нациста. Отож, справді, всі ці партії є підставними і штучно створеними. Тому для українців, які все це розуміють, постає завдання розвінчання цих облуд і донесення правди до загалу.
Цілісність, синтез, справжність, послідовність — ось що необхідне нам сьогодні для того, щоб процеси націотворення розпочалися. Липова багатопартійність шкодить, бо вводить людей в оману. Є лише опосліджений народ і неукраїнська влада. Народ повинен стати нацією, щоб скинути ненависну владу і встановити владу, яка б виражала його інтереси. Нічого, що ми запізнилися з націєтворенням на три чи чотири століття. Як говориться, ліпше пізно, ніж ніколи.
Необхідно розпочинати з дрібничок. Приклад, в людини болить горло роками. Вона йде до лікаря, який виписує їй рецепт на придбання дорогтх ліків. Ця людина буде працювати на лікарів та фармацевтичні фірми також роками, бо причина її хвороби приховується у простому іншому, а саме: вона постійно дихає ротом і переохолоджує горло. Їй треба навчитися дихати лише носом, тоді запалення горла зникне. Але як це важко зробити! Людина буде теоретизувати, будувати найскладніші пояснення виникнення своєї хвороби, щоб не розпочати дійсно робити те, що необхідно, а саме: навчитися дихати носом. Таке теоретизування є втечею від конкретного завдання. Так і українцям треба розпочинати з простого, з конкретного, яке видається таким простим та незначним і не занурюватися у балачки. Треба навчитися бачити й розуміти, що насправді є, що насправді відбувається. Для цього треба навчитися чітко мислити, мати гнучкий і проникливий розум. Розуміння є дією.
Не кожному дано розуміти, бо ми поділені. Цей поділ є перешкодою до бачення того, що насправді є, що відбувається. Кожен поділ має центр поділу. Кожна партія, кожне угрупування чи організація презентує свій власний центр. Але центр — це насильство, це обмежене бачення, бо кожне коло має певний радіус спостереження. Амбітні люди, вольові люди, можуть створити десятки і сотні організацій, партій, фондів, але вони нічого не змінять по-суті. Революціонери, ідеалісти, ліберали, демократи, як правило, закінчують диктатурою однієї особи чи багатьох. Прикладів є достатньо в історії. Візьмемо лише три: Китай, Франція, Росія. Ці три революції завершилися жахливими подіями і встановленням диктатури, ліквідацією будь-яких форм свободи. А під-якими гаслами вони здійснювалися? Давайте подивимося на Індію, колишню колонію Великобританії. Яким шляхом відбулася деколонізація цієї величезної країни? Шляхом підриву гегемонії колонізаторів знизу. Махатма Ганді закликав не підкорятися англійцям, не чинячи збройного опору. Філософія ненасилля дала свої плоди. Звичайно, що англійці — це не росіяни. У нас зовсім інша ситуація. Для виходу із постколоніального стану необхідний прихід до влади людей, які до глибини душі українці, а не лише поверхово. Нам потрібна єдність надідеологічна, надпартійна, надорганізаційна. Така єдність не може бути механічною, штучною (всі партійні блоки, союзи, недовговічні, бо мають свої центри, а центри завжди відштовхуються, а не притягуються). Безцентровість є запорукою органічної єдності. Чи можлива така єдність? Це питання я залишаю відкритим. Треба працювати, щоб така єдність стала дійсністю.
