Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Повернення Традиції  —  Після Традиції
Карівець Ігор, “Бриколяж – Львів”
Дата публікації 30 вересня 2004 р.
Після Традиції

У постмодерністичні часи правда є відносним поняттям. Відносність правди веде до соціального й особистісного безладу. О. Шпенглер у своїй чудовій праці “Конання Заходу” показав, що західноєвропейська культура вичерпала себе і перейшла у стан цивілізації, а цивілізація – це смерть культури. Але конає не лише Захід. Якщо на Заході швидкими темпами відбувається старіння націй (люди живуть до 80-ти і більше років, тимчасом як народжувальність дуже низька), то в колишніх совєтських республіках відбувається вимирання населення, наприклад в Україні смертність перевищує народжувальність.

Якщо вимирання і старіння зростатимуть щороку, то до середини ХХІ століття в Європі представників білої раси стане набагато меньше. Втома, нудьга, незадоволеність, бідність або навпаки, ситість, доглянутість, проживання в комфортабельних котеджах, до яких ще додається тотальний занепад глибоких релігійних почуттів, шкодять життю і вбивають людську творчість. Як і передбачав Ф. Ніцше, минуле століття і століття, яке тільки почалося, будуть століттями нігілізму. Цей нігілізм знищить білу расу. Не потрібно лякатися цих апокаліптичних прогнозів, бо еволюція життя знає ще більші катаклізми. Ми спробуємо дослідити, наскільки це нам вдасться, причини хвороби нігілізму, яка набрала сьогодні розмірів епідемії.

Вчинки інших людей людина може розуміти та об’єктивно оцінювати. Об’єктивно оцінювати означає давати належну оцінку тому, що роблять інші люди. Але дуже часто людина не розвиває в собі таку здатність, бо страх перед іншими сильніший. Щоб об’єктивно оцінювати дії та вчинки інших людей, треба знати психологію поведінки людей, знати наміри, якими вони керуються. Тому всілякі закиди щодо упередженості тих, хто намагається об’єктивно оцінити дії та вчинки людей, особливо можновладців, не мають під собою жодних підстав. Отже, об’єктивність, яка походить з суб’єктивності, а не “чиста” об’єктивність світу, яка знищує свободу і робить людину мізерною, притаманна людському світові, тобто неупередженість. Неупередженість означає гнучкість розуму, яка, у свою чергу, означає вміння аналізувати й синтезувати одночасно. “Ми” може постати, як міжсуб’єктний простір, лише тоді, коли запанує об’єктивність, яка походить з суб’єктивності.

Саме слово “справа” однокореневе з такими словами як “право”, “правда”, “справедливість”. Всі вони походять з старослов’янського Правь . Правь – це один із світів язичницької світобудови, світ законів, які керують видимим, явним світом ( Явь) . Людина являє себе у справах, а не у шахрайстві та різноманітних махінаціях. Язичники добре розуміли, що людина залежить від Прави , тобто правди і справедливості. Сучасна ж людина незалежна від них, тому брехню продають, брехня стала товаром. Справа – це та об’єктивна дія, яка походить із суб’єктивності, приналежної до Прави . Сфера практики – це сфера міжлюдської взаємодії на основі розумової гнучкості, яка поєднує аналіз і синтез, причетної до світу Прави , тобто правди і справедливості. Людина має здатність “читати між рядками”, тобто інтелектуальну здатність. Ця здатність є конче необхідною для практичної діяльності. Кант у Критиці практичного розуму вказує на те, що сфера застосування розуму – це сфера міжлюдських стосунків, які можуть бути гармонійними, коли вміння “читати між рядками”, вміння спілкуватися за допомогою розуму (інтелекту), явлене в цій сфері. Інша справа, коли йдеться про Абсолютну трансцендентність, яка не піддається “читанню між рядками” і залишається недосяжною для людського пізнання. Але людина – це особлива істота на землі. Внутрішньо вона прагне абсолютної правди і абсолютної трансцендентності. Це прагнення притаманне окриленій душі (Платон). “За” душею його немає, є лише “в” душі. Філософія, як вираження цього прагнення абсолютної правди абсолютної трансцендентності, є любов’ю до мудрості. Таким чином, формування спільноти душ можливе лише тоді, коли вони, в єдиному прагненні абсолютної правди абсолютної трансцендентності, трансцендують людське знання, навіть знання, котре дано як “одкровення”, яке перетворюється на догму, яке стає тиранією слова.

У метафізичному вимірі, в якому відсутня будь-яка фізика (природа), все однозначне. Метафізика чорно-біла. Природа неоднозначна, вона багатолика: в природі зло змішано з добром. У метафізиці все навпаки. Тому метафізика нескінченно віддалена від фізики, але це не означає, що вони не взаємодіють. Зв’язок встановлюється через людину. Людина – це та ланка, яка їх поєднує. Людина у своєму земному існуванні належить не одному світові, а двом: метафізичному і фізичному, видимому і невидимому. Езотерична традиція каже, що людина – це душа, яка належить метафізичному виміру. І тут ми стикаємося з проблемою суду. Чи є благом для людини, яка вчинала зло-чин, покарання? Справді, якщо людину покарано за злочин, це означає, що їй дається шанс усвідомити свою помилку і більше її не повторювати. Суд – це своєрідне очищення, катарсис, від накопиченого всередині людини зла. Якщо людину не покарають за злочини, вона ще більше стане впертою у злі і наблизиться у своїй впертості до демонічного. Тому езотеричне розуміння суду і покарання є благом для злочинця (йдеться лише про справедливий суд і справедливе покарання).

Якщо метафізичний вимір не існує, тоді неможливе існування душі; тоді бажання переростають у забаганки, тобто бажання, які важко задовільнити. Якщо метафізичний вимір не існує, тоді людина приречена на “ніщо” смерті і не має значення як жила людина: справедливо чи несправедливо. Якщо метафізичний вимір не існує, тоді несправедливість виправдана; тоді людина живе один раз і повинна брати від життя все, що тільки можна, брати й хапати навіть те, що лежить поза її бажаннями, задовільняючи забаганки та примхи. Якщо метафізичний вимір не існує, тоді суд безглуздий, як і покарання; тоді можна засуджувати невинних, а винних виправдовувати. Одним словом, якщо метафізичний вимір не існує, тоді настає безлад. Лад встановлюється метафізичним виміром. Основи Ладу передаються традицією на основі Одкровення – езотеричного знання, яке отримують пророки, месії, посвячені-філософи. Саме вони, окрилені душі, душі спраглі мудрості або абсолютної правди, є гідними отримати його. Вони звертаються до царів, сильних світу цього, схаменутися і звернутися до Одкровення, щоб дійсно справдилися слова “Як на небі, так і на землі”.

Метафізичний вимір надає людському земному існуванню повноти, яке, завдяки цій повноті, отримує назву буття. Буття – це причетність людини до метафізичного виміру й усвідомлення себе як душі, яка є суцільним прагненням абсолютної правди абсолютної трансцендентності. Метафізичний вимір проявляє себе у вигляді світу Прави до якого належить душа. Таким чином, душа включена у буття, як певну цілість, яка поєднує видиме і невидиме. Не має значення, що перебування на землі завжди є стражданням. Я звертаюся до окрилених душ. Попри позірну перемогу несправедливості, необхідно робити справу. Трагедія людей полягає в тому, що вони забули буття і не перебувають у повноті, і тому не можуть робити справи. Трагедія людей, а не окремих окрилених душ, які прагнули абсолютної правди абсолютної трансцендентності – мудрості. Ісуса Христа розіп’яли, Ціцерону відрізали голову і прибили її над катедрою з якої він виголошував свої полум’яні промови, Сократа засудили на смерть, Платона продали у рабство (розгляд науки Платона подамо нижче), Пітагора та його школу спалювали. Це трагедія людей, які не вміють розпізнати де справедливість, а де несправедливість. Вони висунулися і це їм зашкодило, бо більшість не потребує мудрості; їй достатньо їсти, спати, вмиватися і розмножуватися. Більшість задовільняється цим примітивним існуванням, бо вважає, що людина живе один раз. Дослідити психіку “примітивної” людини, яка веде примітивний спосіб існування, можна сказати не-людський. Не йдеться про примітивну людину доцивілізаційну. Йдеться про цивілізовану людину, яка веде примітивний спосіб існування: споживати як найбільше. Екзистенція примітивної людини-споживача зводиться до економіки в широкому значенні цього слова. Неусвідомлення метафізичного виміру зводить людину до людини-споживача і виробника. Інші живуть за рахунок інших. Маркс бачив несправедливість економічної діяльності. Ті, хто працює, живе у злиднях, а хто не працює, а лише споживає вироблене “процвітає”. Обидвоє – споживач і виробник – відчужені від самих себе. Виробник відчужений від власної праці, яку виконує механічно і для того, щоб вижити, а споживач лише думає про те, як наповнити свій шлунок, як уникнути бідності і як отримати найбільші прибутки. Відчужений від самого себе робітник і магнат, селянин і поміщик, олігарх і безробітний, заробітчанин і можновладець – всі вони – є ворогами окрилених душ.

Немає жодного сумніву, що живемо в антиплатонівську добу. Більшість не сприймає Платона, бо їй недоступне розуміння його аристократичної думки. К. Поппер пише в своїй праці Відкрите суспільство та його вороги , що Платон проти будь-яких змін, бо зміни – це зло, а спокій – божественний. К. Поппер так тлумачить Республіку Платона: Назад до правдивого устрою наших предків, найстарішої держави, яка збудована згідно людської природи і тому непорушна. Назад до родової патріархії, назад до класового панування небагатьох мудрих над більшістю неосвідчених”. Але можна запитати у К. Поппера “що краще, коли керує державою розумна меншість, чи нерозумна більшість?”. К. Поппер виказує повне нерозуміння науки Платона, цілком спотворює її.

Народження тиранії. Тиран народжується в душі, коли в ній панує страх, заздрість, воля до влади. Якщо таку людину з такою душею допустити до влади, то встановиться тиранічний “лад”. Платон подає таке визначення тирана: “Якщо одноособовий володар не рахується ні зі звичаями, ні із законами, робить вигляд, що він все знає і тому наперекір законам робить те, що здається йому найкращим, справді керується хибними поглядами або гадками”.

Для Платона тиранія, демократія, олігархія – це не державні лади, а безлади, бо кожний з тих псевдоладів не приймається з власної доброї волі, але насаджується за допомогою свавілля і насильства. Тиран, так само як і демократ, чи олігарх, боїться свого народу, з власної волі ніколи не допустить, щоб він став заможним, сильним, мужнім. Ці псевдолади є нещастям для народу.

Нема миру. Те, що люди називають миром – це лише назва, але насправді, від природи, триває затята війна між всіма державами із псевдоладами. Тому Платона каже, що життя людей в таких умовах не повинне бути роздрібненим, а бути якнайспільнішим. Платон говорить про мистецтво спільного життя. Республіка Платона, як спільна справа всіх станів, повинна бути готовою до війни і вміти захищати себе, щоб зберегти лад (політейю) – міжстанову гармонію, відповідник якої знаходимо в індуському традиційному суспільстві каст. Виховання і навчання в Республіці Платона спрямовані на те, аби республіканці могли відкрити для себе метафізичний світ ідей і були свідомими кращої частини своєї душі – розумної – і не дозволяли гіршій панувати над кращою, незалежно від соціального походження. Значення метафізичного виміру знаходиться в самій людині, вдуші. В Тімеї Платон пише про світову душу, душу неба: “…тіло неба народилося видимим, адуша – невидимою, і схильна до роздумів і гармонії, народжена найдосконалішою з усього народженого”. Платон говорить про душу, як про Інше , відмінне від тіла. Сама душа – це Інше в людині. Душа також “тіло”, але невидиме. “Тіло” душі іншого походження, ніж походження видимого фізичного тіла. Чому невидиме знаходиться у видимому? Тому, що втілення невидимої душі у видиме тіло обумовлене карою за прив’язаність до видимого. Щоб послабити пута матеріального, необхідне самопізнання – пізнання душі, яке, одночасно, є богопізнанням. Пізнавши саму себе, душа стає причетною до значень божественного – мудрості, стриманості, справедливості, розсудливості, мужності. Душа, яка містить в собі значення божественного є “золотою”; така душа стає філософом-правителем в земному житті; на душу, яка містить значення мужності і стриманості, в земному житті чекає доля воїна; душі, які містять значення стриманості й опанування своїми пристрастями, є сплавом “заліза і міді”, стають в земному житті ремісниками, торговцями і селянами. Платон вибудовує потрійну функціональну структуру ідеальної республіки, заснованої на гармонійному відношенні спільних чеснот розумності, мужності і стриманості. Як неможливо об’єднати всі метали в єдиному сплаву, так неможливо буде коли-небудь знищити становий устрій і змішати між собою; віра у aeterna veritas цього устрою є фундаментом нового виховання.

Рівновага в новому спільному житті забезпечується завдяки балансуванню розумного (“золотого”) і мужнього (“срібного”) догматів/початків душі. При цьому існує певна змінність в присутності в одній і тій же душі і, відповідно, в соціумі, значень розумного і мужнього початків. Розумний початок завжди стоїть над мужнім, але, коли в соціумі панує “срібний дух”, відбувається заміна духовної аристократії світською, під-час панування “мідно-залізного”, чуттєвого начала – заміна аристократії третім станом (демократія). Періодична зміна душевних станів і, відповідно стану міжлюдських взаємин, відбувається об’єктивно, незалежно від людини.

Підведемо підсумок. Платон розпізнав у певній формі пізнання роздвоєння між релігією і формою спільного життя. Тому він перебуває в пошуках деякої альтернативи, яка дозволила би йому уникнути цього деструктивного моменту. Такою альтернативою для Платона є філософія, тому філософія і політика повинні злитися, а ідея справедливості повинна стати панівною. Необхідно зауважити, що для Платона філософія – це осмислення володарювання Єдиного, Праодності, з метою виказати її у слові. Людина володіє вищим догматом душі осмислювати суще й линути душею до Бога, і розумність людини полягає в тому, щоб виказати значення неприхованого як неприхованого і, вслухаючись в силу речей, діяти згідно неї. Нігілізм – це наслідок відкидання душі, як істоти з метафізичного виміру, це наслідок відкидання існування невидимого виміру. Нігілізм приходить тоді, коли торгаші стають “вищою” кастою, а гроші допомагають їм утвердитися не лише в політиці, але й у церкві також. Гроші зробили людину незалежною від невидимого, позбавили її усвідомлення метафізичного виміру, і за цю незалежність людина дорого платить.

Догори

Перейти до статей теми: