Радянська історіографія багато в чому „переробила” образ Бандери в суспільному сприйнятті його як героя української нації. Це пов'язано з „невигідними” справами Бандери для радянської влади. Невигідність радянські історики зробили зрадництвом і самого Бандеру зрадником українського народу, замовчуючи справжні інтереси бандерівців.
Бандерівська діалектика
Бандерівське крило ОУН, як і в цілому ОУН вело боротьбу за тоталітарне суспільство. Незалежне від СРСР та Німеччини, але все ж таки тоталітарне. Зрозуміти певний тоталітаризм в програмних цілях ОУН можна. По-перше, на таке положення речей впливав часовий вимір — демократія, в такому розумінні, як сьогодні, на той момент не існувала. Але дуже розповсюдженим був консерватизм та авторитаризм у первинному вигляді. Змішення цих понять і дає нам тоталітаризм, по великому рахунку. Знову-таки поняття „тоталітаризм” не було тоді чимось негативним, але альтернативним радянський ідеології, яка також була тоталітарною, але прикрита радянщиною. По-друге, Бандера і його прибічники хотіли бачити Україну незалежною — незалежно з яким устроєм і державною ідеологією. Головна мета була на той момент — незалежність. Тому такий тоталітаризм (в порівнянні зі світовими прикладами — дуже повільний тоталітаризм) був як засіб для мобілізації нації. Основна помилка ОУН — агітація і пропаганда, які практично не велись на сході УРСР. Якраз схід змог би дати резерв для боротьби з більшовиками, але знову-таки той самий тоталітаризм та популярність нацизму (соціал-націоналізму) серед народів світу не давали можливості консолідувати націю на сході, заході, на півночі і за кордоном. Якраз ця ідеологічна помилка і дала шанс радянським кадебістам знищити національний супротив в 50-х рр. ХХ ст.
Діалектика бандерівського руху полягає в двобічності — ніби-то і устремління до незалежності, але в той же час нема альтернативи радянській владі, бо прийде такий саме механізм, але тепер українськими руками. Звісно другий бік діалектичності викликав страх та занепокоєння серед східноукраїнського населення.
Московські „історики” вже у 60-ті роки почали розповсюджувати східноукраїнський страх на загальнонаціональному і союзному рівні, шукаючи аналогічних бандерівців в Прибалтиці, Казахстані, самій Росії, створюючи штучного своєрідного енергійного „монстра”, носія „буржуазного націоналізму”.
Бандера живий і не міф
Штучне створення негативу навколо українського національного визвольного руху стало одним з чинників подальшого розколу українців — на східних і західних. Сьогодні, вже у 2004 році, сучасники бачуть наслідки радянської „історичної науки” — східні українці називають західних „бандерівцями” при цьому вкладаючи в це поняття весь негативний сенс. З семантики „бандерівець” виходить негативне ставлення до української мови та культури. Підігрівається все це міфами стосовно „особливого” економічного розвитку Донбасу.
Ореол Бандери до цих пір ворожий для більшості українців. І мало хто з сучасних українських істориків робить спробу реабілітувати бандерівців, показати дійсний стан речей.
В самому Донбасі Бандеру теж поважають. В основному ті, хто не зашорханий історицизмом радянщини. Але таких мало. В 2002 році активісти Спілки правої молоді ініціювали збір підписуй за встановлення монументу Степану Бандері в Донецьку. Звісно, наткнувшись на великий страх населення ще перед самим прізвищем Бандери, вже не кажучи про підписи за встановлення монументу.
Важливе завдання сьогодення — переломити цей страх в українців. Як? Необхідно введення в школах і ВУЗах спеціального предмету, основна мета якого розказувати учням і студентам про наслідки радянського правління в Україні. Наряду з уроками історії і основами суспільство знання, необхідно дати можливість студентам і школярам, дізнаватися хто такі Бандера, Стецько, Донцов і т.д. Цей спецкурс повинен йти 2-3 місяці, один раз на тиждень. Серед предметів курсу — вивчення історії УРСР з іншого боку, а саме: починаючи від комуністичного геноциду українського народу під час декількох голодоморів і закінчуючи масовим вивезенням грошей з території республіки у 1991 році, коли населення було обікрадено радянською владою перед її смертю. Саме так сучасники зможуть зробити з української нації щось схоже на націю в основі який лежить демократія та свобода.
спец. для МЛ „Бриколяж”
