Крістіан Буше був Національним Керівником „Resistanse” – французської націонал-революційної групи. Зараз – голова „Ордену Східних Тамплієрів”, найвідоміший серед послідовників Жана Тіріара і один з провідних теоретиків сучасного французського націонал-більшовизму. Наступне інтерв’ю вперше опубліковане в Англійському Альтернативному журналі.
питання:
розкажіть нашим читачам історію революційного націоналізму у Франції і особливо, що стосується Вашої попередньої участі у „Troisieme Voie”?
Буше:
своїм корінням революційний націоналізм сягає таких ліворадикальних напрямків Французської революції як Геберт, Марат і Бабеф. Після них він втілювався у Бланкістський рух і це аж до кінця Французської комуни 1870-1871. Ці бійці виступали одночасно у якості і соціалістів і націоналістів. На прикінці Другої Імперії цей відтинок віддавав належне антихристиянству, антисемітизму і довіряв дарвіністській євгениці.
Протягом справи Дрейфуса вказаний напрямок розколовся на прихильників властиво лівих і націоналістичних організацій. Після цього і після Першої Світової війни існували окремі націонал-революційні і фашистські здвиги типу „Faisceau of Valois” (його створив бувший анархіст), „the Parti Fasciste Revolutionnaire of Lamour”, „the Parti Populaire Francais of Doriot” (організував бувший комуніст) і „the Rassemblement National Populaire of Deat” ( - // - бувший соціаліст). Все це скінчилося кровоопусканням - з огляду на так зване „звільнення” Франції союзниками. Тисячі були страчені натовпом або засуджені до смерті - фактично комуністами – і лише за те, що трималися своїх фашистських, монархічних або реакційних etc., поглядів. Тоді ж було засуджено і мого діда (дякуючи богам його не розстріляли), а сім’ю ув’язнили до буцигарні.
Після Другої Світової війни з’явилися мікроскопічні групи типу „Phalange of Lucas”, котрі наперше тримали контакта з Отто Штрассером та французським відділенням „European Popular Movement”. У 1970 на арені з’являється Жан Тіріар, а у 1970-му до нього приєднується Дупрат (пізніше загинувший від сіоністської бомби у власному автомобілі). Він формує „Groupe Nationaliste Revolutionnaire de Base” у якості фракції, котра використовувалася у пізніше заснованому „Front National” (1972) і поза ним. Після смерті Дупрата, у тому ж році зорганізовується „Mouvement Nationaliste Revolutionnaire”, у котрому зливаються „Group d’Action Jeunesses” (молодіжна антикомуністична група), „Lutte du Peuple” (дрібна група прихильників Тіріара, у котрій я був Виконавчим Секретарем) і „Groupe Nationaliste Revolutionnaire de Base”. В 1985 група міняє назву на „Troisieme Voie”, а молодіжне відділення називається „Jeune Garde”.
Згодом мене обирають Національним Секретарем цієї групи. Починається боротьба між послідовниками Жана Тіріара, котрих очолював я (наша фракція називалася „Les Terceristes Radicaux”) і Маляракісом, котрий головував у реакційній фракції. Ми виключили його у 1991 і змінили назву на „Nouvelle Resistance”. Ми трималися радикальної націонал-більшовицької позиції і були дуже активними. Ми зустрічалися і працювали з бувшими комуністичними лідерами у Росії, лівійськими посадовцями, ісламськими лідерами, незалежними активістами тощо.
Двічі на місяць ми видавали орган, котрий можна було придбати у будь-якому кіоску у Франції. Крім того, протягом двох років виходив ще один, невеликий тижневик. Ми використали ентризм і взяли під контроль молодіжне відділення Зелених, регіоналістичні рухи та антифашистські групи. Один з наших працював з Міжнародними Соціалістами (фран. секція Соціалістичної Робітничої партії) настільки щільно, що спав з одним із їхніх жіночих лідерів! Це було весело, особливо після того, як ми висвітлили цей момент на сторінках нашої газети, адже проникнення відбувалося у двох напрямках!
питання:
коли і чому Ви вирішили сформувати „Resistance”?
Буше:
своєю головною проблемою ми визначили зростання „Front National”, котрий ставав дедалі популярнішим серед індустріальних робочих, бідаків і молоді нижчих класів. Працювалося дуже тяжко і утримувати людей теж. Літом 1997 ми вирішили розпустити „Nouvelle Resistance” і працювати у якості фракції „в” та „поза” „Front National”, використовуючи назви „Resistance” та „Jeune Resistance”. З цього ж часу ми починаємо працювати зі студентською групою „Groupe d’Union et de Defense”.
питання:
як Рух ставиться до Жан-Марі Ле Пена та „Front National”?
Буше:
слід відмітити, що до цього ми перебували у досить жорсткій опозиції до „Groupe d’Union et de Defense” та „Front National”, але поступово вони почали мінятися, особливо під впливом теоретиків Нової Правиці. Змінилися їхні позиції і зараз „Front National” - провідна робітнича партія у Франції. З цим важко не погоджуватися і націоналісту не варто виступати проти, оскільки вороги у них ті самі: сіоністи, червоні активісти, ліберали, сексуальні збоченці тощо. Зараз ми стараємося підпорядкувати його молодіжне відділеня і радикальне крило. І діємо так, як діяв „Militant” у „Labour Party”.
питання:
ви були задіяні у справах „European Liberation Front” (ELF). У чому лежали цілі цього комітету?
Буше:
я певен того, що ми повинні об’єднати європейські націоналістичні організації і підготувати їх до більш ефективної війни із Системою. Це не легко. За звичай, різноманітні націоналістичні групи переписуються і обмінюються газетами. Все це вони називають „міжнародними зносинами”. ELF переконаний у тому, що слід творити Європейську партію, з єдиним національним управлінням на всеєвропейському рівні і регіональними відділеннями для кожної нації. Інакше кажучи, ми повинні працювати подібно до Комінтерну.
питання:
кого із теоретиків „Resistance” зараховує до своїх ідеологів?
Буше:
засновниками революційного націоналізму у Франції були Бланкі і Валуа, серед росіян ми толеруємо Устрялова, німців – Петеля, Ласса, Нікіша, Штрассера, Юнгера, італійців – Бомбаччі, Еволу і футуристів, іспанців – Ледесмо Рамоса. Крім них ми знаходимося під впливом Хуана Перона, Жан Тіріара та Алена де Бенуа.
питання:
враховуючи Вашу підтримку головних засад політичної децентралізації – централізована націоналістична адміністрація (
мова йде про управління Європейською партією., прим.перек.
) – дійсно оптимальне управлінське рішення чи, все-таки, варто наслідувати стиль певних анархістських відтинків?
Буше:
ми потребуємо органічності, базової демократії і наявності відділень. Кожен філіал повинен працювати, виходячи із того, що робить найкраще.
питання:
найкрупніші для сучасного націонал-революціонера проблеми, вони:
Буше:
неєвропейська іміграція і глобалізація.
питання:
що Ви думаєте про можливість збройного опру сьогодні і чи зміняться Ваші погляди у майбутньому?
Буше:
говорячи про вірогідність збройної боротьби варто визначити ворога. Слід утримувати соціальну базу, подібну до PIRA, іспанської ETA або корсиканської FLNC. Але і тоді ця боротьба буде нелегкою. Тіріар писав, що спонукуючими мотивами можуть бути такі явища як зовнішній вихід (неєвропейська країна, котра допоможе) або європейська країна, котра почне війну за кордоном. Ми не маємо жодного із них. Остання збройна боротьба на території Франції велася на початку 60-х членами OAS і вона зазнала поразки. Не думаю, що зараз варто говорити за подібного роду опір. Це дуже романтично, проте не серйозно. Хоча час покаже.
питання:
як Ви оцінюєте поточну ситуацію, що стосується перспектив революційного націоналізму у Англії?
Буше:
я досить довго цікавився ідеями Освальда Мослі, і особливо післявоєнними, тими, що стосуються BUF. Мені здається досить дивною відсутність належної уваги у англійських націоналістичних колах, оскільки їхні ідеї відносно Європейського союза були досить непоганими, не порівнювати з дрібнобуржуазними націоналістичними. Від часу розпаду „National Front” я підтримував досить тісні контакти з Патріком Харрінгтоном і „Third Way”, хоча і не сприймав їхньої еволюції, котра призвела до лібералізації позицій. Мені не зрозумілі його цілі і його шляхи. Потім я зустрічався з Дереком Холандом та іншими лідерами ITP, котрі були дивними фанатиками з дивними ідеями – вони не дають політично обгрунтованих відповідей, а зразу лейбують фаготом або сатанистом! Як на мене, ITP – не націонал – революціонери, для цього вони занадто дрібнобуржуазні і реакційні. Англії потрібна справжня революційна націоналістична організація, та, що пишатиметься своїм минулим, але дивитиметься у майбутнє. Я певен ролі культурної боротьби, котра має бути на рівні із політичною. І не обмежуватися одними лише університетами.
питання:
насамкінець, Крістіане, що би Ви хтіли додати?
Буше:
читайте Грамші, вивчайте досвіди груп із інших країн. Будьте кращими і ви привабите краще.
