Зупинити расизм — 3 (периферійність арійських сподівань)
„Бриколяж web-log”
Бувавші в БЦ переконалися в тому, що крупнішого села в Україні немає. Місто більше за Ужгород, Тернопіль і Луцьк. За Союзу Біла Церква була містом республіканського підпорядкування. Крім білоцерківців в Юровому місті мешкають громади азейбарджанців, чеченців, циган, євреїв та інших, згідно термінології — 88 — „інородців”, котрі теоретично мають піти нах. Пшепрашам панів — геть. Вони характерні не новою комунітарністю і традиційно сильними бізнес-позиціями. Люмпенів (а такими місцеві визнають цілі райони у передмісті — класика!), реперів, нарваних (візитна картка бецешного молодняка) і, це вже казка — наркоманів, незрівнянно більше, особливо останніх.
Свого часу, сформоване на базі „Арійського братства” Білоцерківське СНПУ стачило Київський осередок першочерговою „афганкою” і, за словами її членів, обдумувало шляхи легалізації маріхани. „Пити — діло свиняче і тому ми не вживаємо. У нас ніхто не п’є, синька бичить” — казали ламаною українською загримовані під ранніх НС продвинуті пацики з „міста мрії”– Бєлой Цєркві. Не гребували ним, точніше нею („травою”. прим.авт.) і майданівські скіни з так званої „революційної” фракції, в простонароді — „Руської”, а після виходу з в’язниці Вахнія — „Слов’янської Дружини”, окремі невдахи з котрої до цих пір наїзджають до міста „уколотись і забутись”.
Інтернет створив скінів, тепер вони малюють сайти. Тиражуючи себе в офлайні і віртуально. Білоцерківський фронт Білого Опору ( ) типовий, у частині, котру сповідують носії найпримітивнішого і, поза сумнівом — найогиднішого відтинку попсового націонал-соціалізму — 88, — HEIL HITLER!, іншими словами.
Останній писк в середовищі національно грунтованої скінівської спільноти — антигітлерівські НС „а-ля” post-Отто Штрассер. Досить одіозні на тлі все ще консервативних pro-white мілітантів. Бонів, за словами „правильних” скінхедів — SHARPів.
Антиемігрантські настанови + антикапіталістична риторика досить органічні у синтезі, котрий дає підстави стверджувати появу нового, принаймні для більшості відомих поціновувачів іскор з-під черевичок — SHARPів, RASHів і навіть вічно п’яних, перепрошую — аполітичних традів.
У випадку реальних НС третьопозиційні скіни — відступники, антифа і неприродньо червонясті; для редів вони клюнувші на націоналістичну приманку дрібнобуржуазні елементи; для шарпів — ксенофоби без свастики і прихованої під бомбером хворої ненависті. Серце у них справа і правильні нашиви не підстава відмовити їм у невеликій пластичній операції, шляхом прямого мартінсового втручання, передусім.
Тому майбутнє „інших скінів” в Україні швидше вірогідне, ніж потенційне. В Білій Церкві вірогідність прагне до нуля, оскільки не відпрацьований у столиці формат не має шансів екстраполюватися на провінцію. Периферійність арійських сподівань лежить у площині постійного калькування протестованих столичним асфальтом, спровокованими болем зойками і спростованих по відношенню до категорії „раса” життєвих досвідів. Стихійні акції ніби-то і „прямої” дії — гопниковські за своєю природою і шакалячі, по факту. Варіант „один на один” у „білих вовків” не в честі, завдяки цьому ліва півкуля мого мозку робить офіційний висновок на рахунок автентичної природи цього надзвичайно нестабільного у психологічному (здебільшого — „матричному”) відношенні явища:
згадайте хоча би рік, в якому ви востаннє спостерігали жінку не зовсім слов’янського походження на вулицях „таких чистих” (білих) українських міст. Мігранти рвуться через Рубікон, котрий, на разі, співпадає із західним кордоном початків української держави. Ніхто не обтяжений сім’єю, шлях нелегкий і рідним іти ним не варто. Прибульці не відмовляються від часом голодних і зовсім не гордих, щоправда трохи заблідих дівчат, молодиць і просто жінок. Інколи — чоловіків, проте то радше екзистенційний фарс.
Набуті у дитинстві фобії гуртуються довкола різноманітного за індивідуальною формою і перманентно нездорового лібідо, в рамцях котрого колір шкіри, відсутність власних жінок, бізнес-успіхи, а відтак і купівельна спроможність трактуються у якості вкрадених у менш талановитих носіїв упослідженого „арійського гена”.
„Соціальний”, „біологічний”, „рефлексивний” і „диференційний” расизми лучаться в один величезний, відомий з гітлерівських марень образ (тоді — євреї, зараз — просто Інші, трохи засмагліші), до безпосередніх обов’язків котрого входить переслідування осіб жіночої статі, які природньо повинні бути нашими. Ця тінь від можливості будувати раціональні думки стосується всіх нечоловіків, крім трансвеститів, трансексуалів і тих, хто косить на фемінний ряд, будучи неображеними яскравим африканським сонцем і меланіном, замість тонального крему.
Їхній бізнес, брудний як їхня шкіра душить умови нашої самореалізації. Умови дихають важче і трудніше і наприкінець помирають, часто так і не народившись. Після цього перукарні розживаються на кілька гривень, секонд-хенди спродують бачивші Рузвельта стоптані тамтешні „лайнодави”, міліція починає читати книжки і знайомиться з невідомим до цього хуліганством на грунті суто чоловічих заздрощів. А мас-медіа отримують можливість патякати про те, в чому, і це їхня універсальна норма — нічого не петрають.
Також є версія, до котрої у рівних пропорціях поступають настояні на Фрейді та сучасному антифашизмі вибухові у своїй смакоті ідеологізовані складові, ці тропарі в релігії червоних патріотів — націонал-фрейдизм. Дещо умовно вжите, проте достатньо вжиткове поняття, адже в день, коли кількість київських мечетей перевищить відповідну церков, ми перейдемо в розряд апокаліптичної меншості і, зрізавши нашиви Че Бандери, пришиємо аміго Гітлера.
„Фронтовики” з БЦ не застануть цих часів і не побачать сонця Реконкісти, оскільки виїздні афи кодують від різних хвороб, серед котрих расові упередження, малоросійські комплекси, промоскальські уподобання і низка тому подібних ще потворніших явищ.
Закатані крицею методики під кодовою назвою „Dr.Martins” (а він провідний лікар у нашій лікарні) свідчать про достатність трьох теоретичних (про заселявші Європу чорношкірі племена гримальдійської культури) і стількох практичних, насичених масажем типу „обличчя-асфальт” лекцій, ну, і, відповідно, практичних занять.
Курити кинути важче, але ж кидають.