Той, хто зіграв на „лохотроні” і втратив свої кошти скоро відчує себе обдуреним - адже фактом залишиться те, що він щось мав, і в результаті якихось маніпуляцій, нехай зовні і „чесних” вже не має. У той же час важко переконати людей у тому, що вони таки щось втратили тоді, коли воно їм ніби і не належало. Скажімо, мало хто відчував на своїй кишені профспілкові внески - з року в рік якийсь мізер від зарплати відраховувався невідомо куди. І йому важко повірити у те, що тисячі профспілкових закладів відпочинку по всій країні таки належали йому, і те, що профспілкові боси, які швиденько розпорядилися цим прибутковим майном, вкрали цю власність у робітників і службовців. Радянський трудівник, незважаючи на декларований принцип „соціалістичної власності”, не відчував, що всі багатства країни належать йому. Вони були ніби нічийні, „державні”. Тому й приватизація, операція владоможців по відчуженню суспільного майна до власних рук, пройшла без відчутних соціальних конфліктів. Уявіть, що у тисячі людей забрали нехай дачні будиночки - не уникнути хоча б якихось виступів, публікацій в пресі, масових чи поодиноких протестів. Але якщо у мільйонів людей забрати всю їхню власність, у т.ч. багаторічні заощадження, все, крім особистих речей та житла - вони не протестуватимуть. Характерно, що протестували лиш ті, у кого влада відібрала житло - гуртожитки, які згідно Закону України про приватизацію державного житлового фонду були включені у майно підприємств, які приватизуються, а отже й не належали до сфери того житла, яке можна було приватизувати.
Цікавий штрих. Влада, даючи людям можливість приватизувати житло, яке і так належало їм, зробила народ ніби співучасниками приватизації, тим самим виправдовуючи свої дії. На початку 2005 р. В. Путін провів нараду з вузьким колом найбагатших власників Росії, і оголосив про суттєве зменшення строку позовної давності щодо приватизованих об’єктів - з 10 до трьох років. Цікаво було почути обґрунтування цього: ви уявіть, що зараз у людей почнуть відбирати приватизоване ними житло!
Звичайно, масово житла ніхто не збирався віднімати - тоді б не уникнути соціального вибуху. Однак у частини людей його таки відібрали - як у мешканців гуртожитків. Згідно т.зв. „реформи ЖКГ” житло зараз відбирають у найбідніших мешканців, які у результаті приватизації втратили власність, а внаслідок свідомо зруйнованої економіки - можливість оплачувати комунальні послуги. Розпочинаються подібні процеси і в Україні. Зрозуміло, що російські „бізнесмени” та їх українські колеги навчилися заробляти тільки одним способом - дерибанячи суспільне майно. А оскільки привабливих об’єктів вже майже не залишилося, а ціни на нерухомість все зростають - таким об’єктом стало житло малозабезпечених громадян.
Знову ж таки, масових протестів не буде - ЗМІ закріплять у масовій свідомості розуміння того, що житло відбирають у асоціальних елементів, алкоголіків, нероб, саме через них до будинку роками не постачалася тепла вода, через їх несплати відключали опалення.
Ось чому, пишучи про те, що проведена в Україні, інших країнах колишнього СРСР та соціалістичних сателітах приватизація була великим шахрайством, у результаті якого мільйони людей позбулися власності (а отже й надії на забезпечену старість, на хорошу освіту для власних дітей, на охорону здоров’я, одним словом всіх тих благ, які мають люди, якими через власну працю або працю своїх предків мають люди у соціально спрямованих країнах Західної Європи), я ризикую залишитися незрозумілим і навіть висміяним - адже з 1989 р. ЗМІ доводять до масової свідомості принцип, що лише приватна власність здатна вивести нас на вершини благоденства, а отже проведена приватизація була необхідною. Так, приватна власність - це добре. Але це не означає, що скороспішне відчуження суспільного майна до рук обмеженого кола осіб - також добре.
Знаючи історію, можна сказати, що комуністичні владоможці та їх посібники з середовища зародженої у надрах радянської системи тіньової економіки і організованої злочинності, таки мусили провести цю приватизацію, мусили забрати до своїх рук суспільне майно. Цей процес був невідворотним. Так само як невідворотним було те, що колишні старійшини племен трансформувалися у феодальних володарів, а феодальні володарі - у капіталістичних землевласників: джерелом влади є власність, джерелом акумулювання власності - влада. Однак це не означає, що цей процес не був злочинним.
Навряд, чи українському, російському чи іншому народу вдасться повернути „легітимно вкрадене”. Нинішня влада вже дала зрозуміти, що перегляду результатів приватизації не буде, окрім випадків, коли частина об’єктів змінить одних власників на інших, та, можливо, у державну власність (ненадовго) повернуть „Криворіжсталь”. Помаранчева влада покликана остаточно легітимізувати результати приватизації. У ЗМІ звучали навіть думки про видачу спеціальних ярликів про те, що новим власникам слід на конституційному рівні закріпити гарантії невідчуження колись украденого ними - так інвестиції скоріше до України прийдуть. Але кожен українець таки має право знати, що його обдурили... І як це відбулося.
спец. для „Бриколяж” web – log”
