Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Повернення Традиції  —  Юкіо Міcіма: самурай 20-го століття
Автор невідомий
Дата публікації 21 червня 2005 р.
Юкіо Міcіма: самурай 20-го століття

„Придивившися, Ви відмітите дві, досить протилежні складові у японській культурі або японських характерах. Одна із них це елегантність, а інша — брутальність. Інколи вони поєднуються і то досить сильно. Це поєднання далеко не механічне і не системне, як у прикладі з нацистськими звірствами. Я думаю, що наша брутальність є похідною від фемінного аспекту нашого єства, а елегантність — збудження. Інколи ми занадто чуттєві у тому, що стосується елегантності, відчуття прекрасного або естетичної сторони. А інколи вони втомлюють нас і нам потрібен вибух, котрий звільнить нас від них. Мені не подобаються уявлення про японську культуру, котрі зводяться лише до квіткових композицій і культури виду „мир/любов”. Я переконаний у тому, що у нас є ще сильна воїнська позиція” —  Юкіо Місіма .

Юкіо Місіма — псевдонім Кімітаке Ніраока (1925-1970), видатного японського новеліста і драматурга, центральною темою котрого була дихотомія між традиційними японськими цінностями і духовним безпліддям сучасного життя.

Юкіо Місіма, один із найбільш вартісних японських авторів, народився 14 лютого 1925 року у сім’ї самурая. З молоду виховувався в самурайських традиціях і цінностях, таких як шляхетність, правдивість, повний контроль над духом і тілом і вірність Імператору. Традиційне японське суспільство переповнювалося самурайським духом. „Такій, якою була Японія, вона завдячує самураям” — підкреслює японський вчений Іназо Нітобе. — „Вони були не лише квітами, але і коренями нації. Небесна благодать дарувалася через них. Хоча соціально вони сторонилися народних мас, ті керувалися їхнім прикладом і уживали самурайських моральних стандартів”.

„Шлях самурая” (Буші-до), він же їхній моральний кодекс, викладений у тексті 18-го століття, відомому як „Харакуре”, визначив життя і роботу Місіми, в цілому. Побудований на дзенівських засадах, „Харакуре” вказував на те, що смерть чудова. Трактат пропагував шлях воїна духа, котрий зосереджується на емоційних і розумових дисциплінах, військових мистецтвах і естетиці. Ось як автор „Харакуре” трактував справжній дух самурая: „Одного разу лорд Наошідже сказав наступне: „Шлях самурая веде до смерті. Навіть десяток чоловік не здатні убити його”. Осягнення серйозних речей не просте. Чоловік повинен стати фанатиком, для того, аби ідея смерті заволоділа ним... Військові мистецтва вимагають нав’язливої ідеї, котра пов’язана зі смертю. Сюди додаються лояльність і синівська повага (два інших головних достоїнства самурая). Одними з перших слів Місіми були наступні: „Той, хто — самурай, передусім повинен тримати в пам’яті факт, що він мусить померти”. Ще Місіма казав, що: „Харакуре — матка, з якої народилося моє письменство”. Дисциплінований і дуже енергійний чоловік, він, за звичай, писав з півночі до світанку і за життя створив більше як 100 робіт, включаючи романи, короткі історії, традиційні японські п’єси „No and Kabuki” і сценарії.

Перший роман Місіми, частково автобіографічний „Сповідь маски” був широко розрекламованим і досить успішним, настільки, аби дозволити Місімі стати повноцінним автором.

„Храм Золотого Павільйону” зображує молодого чоловіка, захопленого одночасно релігією і красою; „Моряк, загинувший від витонченості” — оповідання про юні ревнощі.

Всі його романи містять парадокси: краса прирівнюється до смерті; прагнення любові і уникання її, коли випадає нагода.

У „Сповіді маски” Місіма згадує своє перше враження від репродукції Гідо Рені — малюнка Св. Себастіяна. „Стріли вп’ялися в напружену, ароматну, юну плоть” — пише він, — „і збираються вжити тіло зсередини, у полум’ї вищої муки і екстазу”. Незадовго до своєї власної смерті Місіма зобразив себе у якості Св. Себастіяна, його красиве, голе, м’язисте тіло, в котре проникають стріли. Остаточний естетичний досвід, так само, як і духовний, полягає у зіткненні чоловічої краси і смерті. Як він описав Себастіяна: „Чи не була його краса для смерті?... Його доля не достойна жалю. Це була доля, котру можна назвати блискучою”.

Одружений чоловік, Місіма мав дітей, а відтак і його гомоеротизм повністю зрозуміти можна лише в межах самурайської традиції. Традиція вимагала одруження самураїв і дітей, котрі забезпечували спадкоємність сімейної лінії. Відповідно цьому незайманість і незаплямоване достоїнство перед шлюбом були просто необхідними для дружини самурая. Але був й інший важливий аспект самурайської сексуальності: гомосексуалізм.

Статеві стосунки між старшим самураєм і молодими підлітками, подібно до зносин між вчителем та учнем у давній Греції, були звичайними у феодальній Японії.

Цитуємо авторів „Любові до самурая”: „Він (гомосексуалізм., прим. Маз.) процвітав, особливо в 16, 17 і 18 століттях, відповідно до самурайськх правил і в період розквіту в Японії традиційної культури”. Далекий від того, аби бути засудженим, гомосексуалізм розглядався як щось шляхетне і, на загал, ліпше за гетеросексуальність. Особливо він вітався в межах касти самураїв і вважався корисним для хлопчиків в процесі їхнього навчання достоїнству, чесності і оцінки краси, в той час як любов до жінки часто знецінювалася до її так званого ефекту „жіночності”. Значна частина історичної і видуманої літератури присвячувалася оспівуванню краси і звитяги хлопчиків, відданих shudo.

Відданість чоловіків — коханців, названих shudo, разом із молодою чоловічою красою дуже поважалися у самурайському суспільстві. Таким чином, вони були невід’ємною частиною творчості Місіми і його писань.

Літературний шедевр Місіми, це чотири епічних томи: „Весняний сніг”, „Нестримні коні”, „Храм Світанку” і „Занепад Ангела” — розповідають про перетворення Японії на сучасне стерильне суспільство.

В першому романі „Весняний сніг”, котрий вийшов у Токіо, закритий світ древньої аристократії вперше порушується посторонніми — багатими провінційними сімействами без традиції, гроші котрих і живучість роблять їх серйозними суперниками в боротьбі за соціальну і політичну владу.

Другий том „Нестримні коні” — хроніка змови, роман про коріння і природу японського фанатизму у передвоєнні роки — еру, відмічену депресією, радикальними соціальними змінами, політичним гвалтом і вбивствами.

Третя частина, „Храм Світанку” — історія переслідувань краси і духовного просвітлення. Це потужний японський досвід в переддень Другої Світової війни і деградація повоєнної Японії.

Драматичний і кульмінаційний момент — „Занепад Ангела” — мирить домінуючі теми трьох попередніх романів: значення та занепад вишуканої японської традиції та ідеалів самурая; сутність і цінність дзен — буддійської філософії і естетики і, зазначене в основі всіх, апокаліптичне бачення Місімою сучасної ери, котра продемонструвала загнивання моралі і культурних сил, віками до цього окормлявших людей і світ.

Місіму дуже хвилювали зміни, котрі викликала на традиційних японських шляхах західна модернізація. „Занепад Ангела”, його остання робота, порівнює сучасну Японію з безплідним місячним пейзажем.

Місіма терпіти не міг сидяче життя більшості авторів. Він був переконаний, що слова повинні викликати справи і думав, що їх не можна відділяти від дій. Захоплення традиційними японськими воєнними мистецтвами привело його до кен — до (спосіб фехтувати мечами), карате і бодібілдингу. Прагнучи відновити древні мистецтва самураїв він зорганізовує Tatenokai („Товариство щита”), воєнізоване братство, котре підкреслювало потребу у воєнних мистецтвах типу карате і кен — до, а також підтримувало ідеали японської імперської традиції. В 1990-ті, ідеали „Товариства щита” були продовжені issui — kai, пацифістською японською націоналістичною організацією.

Вірний самурайському духові Місіма згуртовує своїх людей, аби поборотися з пошкодженнями, що завдали японському суспільству такі іноземні сили як лібералізм і капіталістичний захист прав споживача.

„Японія зникне” — попереджував Місіма, — „все стане неорганічним, порожнім, нейтрального кольору; все стане загодованим”.

На вершині блискучої літературної кар’єри і у віці 45 років Юкіо Місіма здійснює seppuku (ритуальне самогубство), після невдалої спроби організувати повстання молодих офіцерів.

25 листопада 1970 року, Місіма і 4-ри члени „Товариства щита” взяли під свій контроль офіс у військовому штабі у Токіо. Він проголосив промову, в котрій критикував конституцію повоєнної Японії і підбурював до повстання японські Сили Самооборони, з надією врятувати древню японську традицію. Вірний кодексу самурая Місіма здійснює seppuku.

Його смерть можна розцінювати як заключний протест проти розпаду японського суспільства.

„Людське життя обмежене. Проте я хочу жити вічно” — так написав Місіма в передсмертній записці дружині. Вірний готовому — до — смерті „моральному кодексу самураїв”, Юкіо Місіма, знайшов у вільно обраній смерті найшляхетнішу і найкращу з можливих для людини дій.

переклад: тов. Мазепа (red and brown), спец. для „Бриколяж web — log”

дивіться також : http://ukrlib.com/MishimaMaska.html

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: