Автор   Стаття 
Статті Бриколаж  —  Третя Позиція  —  Феномен поетичного мислення та Гайдерівське питання про сенс буття
Карівець Ігор
Дата публікації 1 липня 2005 р.
Феномен поетичного мислення та Гайдерівське питання про сенс буття

Гайдеґер змінив напрям розвитку філософії, окресливши її завдання як формулювання питань про сенс буття. Віднайти сенс буття не можна за допомогою традиційної метафізики і логіки, а також аналізу сущого. Його можна віднайти лише за допомогою поетичного мислення. Тому “пізній” Гайдеґер звертається до тлумачення не лише “наукової поеми” Парменіда, не лише до “темних висловлювань” Геракліта, але й до поезії Гельдерліна, Рільке, Тракля.

Нам не зрозумілі філософи “першого покоління” Парменід та Геракліт, але саме до їхніх поетично-філософських уривків звертається Гайдеґер з метою знову вийти на шлях до буття. Його тлумачення “перших філософів” наблизило цих поетів-філософів до сучасників для яких Геракліт і Парменід стали “застарілими” і “незрозумілими”.

Як бачимо, феномен Гайдеґера полягає в тому, що він намагається надати філософії поетичного пориву до буття. Гайдеґер тлумачить поезії поетів Гельдерліна, Рільке, Тракля з єдиною метою: показати як поезія торує шлях до буття, правда не будь-яка поезія, а така, що відкриває доступ до нього. Поету, або точніше поету-філософу, стають доступні ті виміри буття, які залишаються прихованими для інших людей.

Буденній свідомості невідомі хвилини піднесення, прозріння, інтуїтивного схоплення найважливішого, які переживає філософ і які він не хоче обмінювати на затишне скніння, займаючи не свою посаду, перебуваючи у “формально-загальних” відношеннях з іншими, зі світом.

Про що тут йдеться? Про те, що філософія, за своєю суттю, не-практична; вона не-корисна і в цьому полягає її цінність. Філософія надає можливість людині триматися певного життєвого обрію і іти по ньому, не впадаючи ні у повсякденність, ні у формальне теологічне тлумачення віри.

Можна порівняти філософію з поезією. Поезія також має справу з прозрінням, з пророцтвами, з натхненням. В очах греків поезія ближче стоїть до філософії, ніж до ремесла. Коріння обидвох знаходиться в мітах (про сутність міту див. есе Раціоналізація (обгрунтування) як наслідок розпаду спільного міту).

Гайдеґер говорить про поетичне мислення, яке про-рікає сенс буття. Наука, техніка, які постали на основі дискурсивного і калькулюючого мислення, цього робити не можуть. Наука і техніка базуються на методах індукції та дедукції, але “шлях ніколи не є методом” (Гайдеґер).

Раціоналізація життя уможливила утилітарно-практичне відношення до природи, до інших. Гусерль відкрив інтенціональність, яка є органічним елементом утилітарного відношення до природи та інших людей. Підрахунок і розрахунок – це ті операції, на які спроможний інтенціональний розум цивілізованої людини. Інтенціональність (спрямованість) людського розуму потребує знаків, на які вона повинна орієнтуватися; це орієнтування, так би мовити на місці, є відношенням до цільового об’єкту, котрий знаходиться саме в тому місці і стає придатним для використання. Цивілізована людина підміняє буття сущими предметами, які використовує.

Людина перестала філософувати, поетизувати, а це означає, що вона втратила “просвіт буття” (Гайдеґер), втратила свій шлях. Поетичне філософування розповідає про спільну долю людей; доля в сенсі частини, даної Богом чи богами, яка про-живається в оспівуванні. Поетичне філософування, яке ми знаходимо в Рільке, Гельдерліна, Тракля, оспівує долю людей у “просвіті буття” так, як воно є насправді. Поетичне філософування повертає людині “своє”, тобто шлях, як долю.

Гайдеґер розуміє людину як присутність. Українське присутність означає знаходитися біля (при) сутності, але не в-сутності. При-сутність не рухається у напрямку сутності, а, навпаки, від неї (від-даляється), або навколо неї (кружляє). Таким чином, входячи у світ, при-сутність вже загублена в посередності, яка визначає буття-у-світі присутності. Посередність присутності тримає дистанцію щодо сутності. Посередність ходить навколо сутності і ніколи не наближається до неї. Стан присутності описується як притомний. Притомність характерна особливість присутності: немає притомності без присутності. Притомність означає “завжди-при-тому-існувати”. Це “тому” може бути невизначене або визначене. У випадку невизначеності “тому” присутність блукає серед множини “тому”; у випадку визначености “тому” присутність опиняється біля-тому, котре надає присутності ілюзію сенсу буття.

Поетичне мислення допомагає при-сутності наблизитися до сутності і стояти в сутності. Стояння в сутності означає свідомість. Свідомість – це стан присутнього, коли воно відкрило сутність самого себе. Це не означає, що присутність виходить із себе і входить у щось, тобто рухається “із-в”. Такий рух притаманний суб’єктно-об’єктним відношенням, які характерні для притомності. При-сутність відкриває власну сутність лише мислячи поетично. Власна сутність присутності – це не Я, а своє, рідне, споконвічне, в якому відсутні еґологічні структури.

Навколишній світ і людину десакралізовано; це тому, що людина відмовляється від долі, а доля – це своє. Поетичне мислення, повертає людину її своє – долю, ту частину, якою наділив її Бог/боги. Слово “щастя” походить від слова “часть”, а в українській мові слова частина і доля синоніми. Частиною-долею наділяється присутність, яка входить у світ. Сутність присутності визначається частиною-долею.

Як співвідноситься ціле з сутністю, яка, за визначенням, є лише частиною-долею? Зцілює від частини-долі поетичне мислення (філософування), тобто поетичне мислення відкриває Ціле до якого належить частина-доля. Частина-доля не є окремою частиною Цілого, а є її невід’ємною частиною. Входячи у світ, притомність вже підпадає ілюзії окремішности (відділености) від Цілого. Поетичне мислення позбавляє присутність цієї ілюзії і відкриває Ціле до якого належить частина-доля присутності. Відкриття Цілого перетворює присутність в сутність, яка, відтепер, знаходиться в Цілому.

Власна сутність присутності, яка знаходититься в Цілому, говорить через поета; це не поет говорить від себе, а власна сутність присутності. “Гайдеґер в своїй інтерпретації Гельдерліна і Тракля не запитує, що вони мали на увазі, а запитує про те, що їм було довірено сказати” (Г. Отт). Поету довірено сказати від імені Буття, котре ви-являє себе як Ціле. Буття ви-являє себе завжди як таємниця, а не як воно є.

спец. для “Бриколяж web – log”

Догори
Роботи автора

Перейти до статей теми: