Щонеділі на Хрещатику, разом з іншими рядженими, гастролюють фашисти. На минулих вихідних я бачив трьох крокодилів в камуфляжі і музейну дівицю з бандурою. Ці були від Бідуарда Коваленки, за що агітували цього разу - не знаю, мені було достатньо їхнього зовнішнього вигляду. А перед тим на Майдані агітували фашисти-автобусники від Корча, а ще перед тим, підчас Євробачення, фашисти з Тризубу збиралися в Українському Домі, а про диких наци-бонхедів я вже і не кажу...
„Бриколяж”:
з яких це пір послідовники національно – визвольних рухів минулого століття набули нестерпного для обивательського вуха статуса “фашистів”? З легкої руки і влучного слова автора однієї зі “змовницьких” статей? Мовлячи так, автор, щоправда, у дещо іншій формі, повторює відомий розумовою відсталістю совковий наратив, згідно котрого всі, умовно – націоналісти, за сумісництвом - расово стурбовані олігофрени, а їхні провідники – інкорпоровані до влади колись гітлерівські, а зараз – американські колаборанти і посіпаки. Авторитарна, як полюбляють казати самі “лібертарії”, версія подій, котрі ще не відбулися. А чіпляти лейби на попередньо пришпандьорені агонізуючими українофобами ярлики і зовсім легко, дарма що об’єкт не відповідає задекларованій концепції. Читаючи рядки складається враження, що якби цих самих “фашистів” у країні не було, їх варто було би вигадати, адже “боротьба” без опонента, це як дитяча гра “у війну” без “німецьких танків з синіми хрестами”.
Для мене “фашисти” всі, хто заперечує право моєї спільноти на віками виборюваний національний поступ, а, відтак, потураючи і підігруючи дійсно імперським за своїм походженням двоголовим інсинуаціям.
Зрештою, біда ніби і невелика – ну ще один різновид клоунів, от тільки караоке чомусь співають не в мікрофон, а в мегафон.
„Бриколяж”:
під час дійсно непотрібного “міні – Давосу” клоуни з кількох лівацьких контор зібрали в кільканадцять разів менше людей ніж щодень відвідує “Бриколяж”. Чим, до речі, потім довго тішилися.
Але ж чи не дивно:
- в країні, в якій старше покоління особисто страшно постраждало від фашизму;
- в країні, де батько президента був в'язнем фашистського концтабору, а поліцай-міністр є членом нібито антифашистської Соцпартії;
- через якийсь місяць після офіціозного святкування ювілею перемоги над фашизмом;
- через якийсь тиждень після Євробачення з його показною орієнтацією на правову безтоталітарну толерантну Європу –
„Бриколяж”:
дивно, зважаючи на підміну автором понять і постійну ротацію недозволених шахових фігур. Відсутність плюралістичного підходу і діалоговості та відверто расистське ігнорування чорношкірого борця з колоніалізмом Франца Фанона дозволяє висновувати відсутність постійно позиціонованої і такої показної антиавторитарності і навісити на вітчизняних лівих термін “соціальний фашизм”, за ознакою перманентної редукованості соціальними факторами і нетолератного ставлення до носіїв етнічних, а не нівельованих асиміляційними процесами, ознак, що має місце в їхньому випадку.
на центральній вулиці/площі столиці постійно висять нацистські прапори і люди відверто пропагують нацистські погляди і нацистські символи.
„Бриколяж”:
крім них виносять купу іншої, в тому ліці псевдоавтономної символіки, любителі котрої працюють у київських банках та фірмах, жируючи на здерту до Києва регіональну данину і згадуючи лише з дорогого похмілля про можливість життя у сквотах. „Комплекс Цвєткова”, на меншу оцінку я не погоджуюся.
Ну ще можна згадати і про антисемітські виступи нардепіві інтелігентів, і про побиття дипломатів, і про нацистські магазинчики і звукостудії...
„Бриколяж”:
антисемітські виступи нардепів та інтелігентів не достойні уваги, і тим більше – поваги. Увага потрібна антиукраїнським виступам тих самих соціальних верств з числа агресивної “5-ї” колони, що у підсумку цілком толерантно ігнорується вітчизняними прапороносцями “прогресивних” у своїй меншовартості ідеологій.
Що стосується “нацистських” магазинчиків і студій, спробую заперечити, оскільки в часи моєї молодості панка і хардкора було більше, ніж направду гралося у світі. Сьогоднішній стан альтернативної музичної індустрії достеменно мені не знайомий, хоча суто теоретично можна здогадуватися про лише коньюнктурні повороти у його внутріринкових процесах і заангажований інтеракціонізм автора. Зрештою, дві сотні київських НС не достатні для формування повноцінного споживацького ринку.
Те саме, тільки в ще більших масштабах, ми спостерігаємо і в сусідніх Росії та Білорусі.
З суб’єктивної точки зору дивно, нелогічно:
здавалося б, наше суспільство тільки-тільки виповзло з тоталітаризму, і повинно мати фізіологічну відразу до будь-яких його форм;
здавалося б, політичний Захід (Європа+Америка, нова метрополія нашої колонії), який тільки-тільки позбавився загрози східноєвропейського тоталітаризму, мав би пильно стежити за неприпустимістю поширення таких ідей у нас, своїх сусідів, і тиснути на тутешню владу;
здавалося б, тутешня влада, наслідуючи Європу, мала б всіляко щемити фашистів і підтримувати толерантність;
„Бриколяж”:
тоталітаризм, як і його праворадикальний різновид – фашизм, явище, на загал, інституційне, що у свою чергу неприпустимо вживати по відношенню до нечисельних націоналістичних груп, котрі насправді не підпадають під прогнозоване автором визначення, позаяк контролюють лише власне існування, і то, в більшості випадків на політичному і громадському маргінесі.
здавалося б, здавалося б, здавалося б...
„Бриколяж”:
здавалося б автор, як людина, котра пише українською без серйозних граматичних помилок мав би розуміти або, принаймні, правильно витрактовувати ці, відомі кожному першокурсникові основоположні політологічні терміни і не пересмикувати їхній сенс з огляду на власні ідеологічні уподобання.
Але:
- тутешня влада і в нас, і в Росії, і в Білорусі або дивиться на фашистів крізь пальці, або вигороджує і маскує їх, або прямо співпрацює з ними.
- Європейська і американська влада так само закриває очі на всі ці діла, і критикує тутешню владу досить поблажливо.
Чому?
„Бриколяж”:
тому що ті, кого автор цілком необгрунтовано називає “фашистами” – лише клаптик у складному мережеві щойно зродженого немовляти під назвою “громадянське суспільство”. Як, власне кажучи, і їхні “антифашистські” візаві, чия риторика запахне толерантністю лише після їхньої національної трансформації. Або організаційної смерті. Суть повернення до прокурених драпом, цим “запахом свободи”, підвалів.
Роздуми параноїчні, геополітичні.
Чому?
„Бриколяж”:
тому що геополітичні рефлексії у їх антиавторитарному лівому відтинку непристойні цієї самою параноїдальністю, втім подекуди не позбавлені здорового глузду.
Я ето дєло так панімаю. Беру українське суспільство, додаю зростання фашизму, додаю зростання християнського фундаменталізму, віднімаю економіку, віднімаю науку і помножую на глобалізацію. Виходить така картина:
„Бриколяж”:
за умови, що наведені автором позиції відбудуться у площині соціальних реалій, оскільки зараз говорити про “зростання фундаменталізму і фашизму” було би намарною справою і втратою дорогоцінного для кожного нонконформіста часу.
Що стосується “економіки і науки” – тут ближче до адекватної оцінки реальності. Бо приховати наявний стан речей не спроможний навіть всемогутній державний аппарат з його чисельними сателітами – бюрократами, мас-медіа, міліцією, податковою тощо.
1. «Захід» як Світова імперія конфліктує з рештою світу як світовою варварською периферією. Території поваленої тим-таки Заходом конкурентної радянської імперії стали такою, вже перетворилися на частину цієї варварської периферії, і саме так Захід-Імперія до нас і ставиться.
„Бриколяж”:
“Захід” – ця світова імперія ділиться на підозрювані автором США і недолуге геополітичне утворення під назвою “Євросоюз”. Крім них існують Росія, Китай, арабські країни, потенційний латиноамериканський блок, Чорна Африка – ці майбутні ферзі на шаховій дошці і тут ми згодні, зараз дещо однополярної геополітичної шахівниці, в якій чорним (темним) протистоять лише коні і пішаки білих (світлих), позаяк очолити опір ще не сподобився ніхто.
2. Що потрібно Імперії від прикордонних варварів? а). щоби постачали сировину; б). щоби скуповували ремісницьку продукцію Імперії;
в). щоби слугували озброєним бар’єром між Імперією і більш агресивними, неприборканими варварами.
„Бриколяж”:
що потрібно Імперії - зрозуміло останні півстоліття, чим далі, тим чіткіше. Питання в тому, що потрібно варварам. Відповідь – її смерті. Її, та інших екс, пост і нео, подібних утворень, цим соціальним квінтесенціям онтологізованого світового зла.
Ось така наша роль і є в найближчі десятиріччя. Ми будемо добувати/виробляти сировину (продукти харчування, копалини, людей (трудову сировину)), та напівфабрикати для імперської індустрії. За це і за обслуговуючу працю ми будемо отримувати достатньо коштів від Імперії, бо ми мусимо споживати продукти її індустрії, а отже, не бути занадто бідними.
Ми будемо захищати Захід від сьогоднішнього просочення дальніх варварів і готуватися захищати його у неминучому глобальному зіткненні (адже або тоталітарний Китай, або фундаменталістський іслам, або просто дика від голоду Африка, або всі разом рано чи пізно (я даю пару десятиліть) масово повстануть проти Заходу).
„Бриколяж”:
заперечень немає, в частині строгого обгрунтування одного із можливих шляхів української історії. Єдине питання, котре виникає після цієї сентенції – який із київських вузів випустив спеціаліста, котрий називає потенційно вірогідний неоколоніальний статус а-ля „третьосвітський” – „фашизмом”, в якому підручнику, на якому курсі і який викладач навчив цьому, поза сумніву, „глибокому” геополітичному аналізу?
3. Яка соціальна структура для таких завдань найбільш придатна? А, фашизм. Такий, не дуже ідейний як нацизм, а такий типу мусолінієвського, типу перонізму аргентинського. Ось по пунктах:
„Бриколяж”:
до чого тут Мусоліні або Перон? Визначаючи свою версію соціальної структури фашизму автор вказує на колаборуючий характер зовнішньополітичних (і, як похідна – внутріекономічних) зносин їхніх адептів з новою метрополією. Доводити ж колабораціонізм Перона по відношенню до будь-кого, і Штатів, зокрема, настільки помилково як і Фіделів - до СРСР тощо.
а) Щоби постачали сировину.
При фашизмі озброєна бюрократія (яка вдягає маску єдиної і повновладної партії) контролює основні потоки ресурсів і людські маси. Працівники, залякані і позбавлені механізмів захисту (профспілок), нікуди не дінуться від своєї долі.
„Бриколяж”:
при будь-якому із існуючих сьогодні режимів „озброєна бюрократія (яка вдягає маску єдиної і повновладної партії) контролює основні потоки ресурсів і людські маси. Працівники, залякані і позбавлені механізмів захисту (профспілок), нікуди не дінуться від своєї долі” – добре знати слово, котрим можна окреслити все, що викликає підозри у авторитарних замислах і потенціях. Забрав морозиво – у школі – „фашист”, відмовила дівчина перший раз – „фашистка”, дали два-три репани хлопаки з Майдану – „фашисти”, президент, симпатичніший за відображення у зеркалі автора – той і зовсім – „нацист”. Неоліберальний, щоправда.
б). Щоби скуповували ремісницьку продукцію Імперії.
„Бриколяж”:
автор плутає протекторські заходи неоліберальної західної бюрократії із сьогодні майже автономними ТНК, котрі і просуватимуть свою продукцію, під егідою різноманітних моднявих “цінностей”, батько котрих – новочасна маркетингова політика, і мати - НЛП, останній прихисток споживчого зомбі.
Фашизм зазвичай залишає приватний бізнес з дрібного до середнього, фашизм зі своєю популістичною природою ціною реквізицій і монополізації забезпечує мінімальний соціальний захист (до початку війни). Тобто суспільство матиме можливість КУПУВАТИ. З іншого боку, фашистська держава контролює крупний бізнес, і не дозволяє виростати потужним корпораціям, що могли б конкурувати з Заходом. Тобто суспільство не матиме можливості самостійно ВИРОБЛЯТИ. Суспільство суцільних споживачів.
„Бриколяж”:
фашизм – це зростання політичної волі реакційних кіл і монополістичного капіталізму, що спостерігалося за часів тов. Кучми. Відсутність власного виробництва і відповідного до нього національного протекторату характерна, в першу чергу для тої самої Зах. Імперії, з його перенесенням виробничого процесу до країн Третього світу. Вже сьогодні – 70% ВВП країн 8-ки – інформаційні технології та індустрія послуг. Так що виробляти ми будемо. І купувати вироблене нами, після впроваджння настільки складної як і віртуальної логістичної схеми, під час котрої ціна виробленого у нас множитиметься на дорогу за океан, а потім назад, а відтак включатиме в себе собівартість, транзит і додаткову вартість + штучно нагнані політичні ризики. Ось чому ми купуватимемо вироблене нами не у нас і за значно завищеними цінами. Таким буде (вже існуючий в окупованій ТНК південній Азії) економічний парадокс.
в) Щоби слугували озброєним бар’єром між Імперією і більш агресивними, неприборканими варварами.
„Бриколяж”:
котрі не зважатимуть на 7 (страшенно озброєних!) прикордонників на кожні 100 км сх. кордону і стільки на польському, вирушаючи в останній ісламський похід на Захід.
Демократія для військових задач шкідлива, а диктатура саме те. Плюс властивий фашизму расизм: українські расисти боротимуться за інтереси Заходу, а думатимуть, що за свою расистську віру. І навіть їхня антибуржуазна антизахідницька риторика тій самій Імперії чудово прислужиться: патріоти залишатимуться на своїй території і не лізтимуть в привілейовану Європу.
„Бриколяж”:
No komment. Автор видає за дійсне свій план життєвої антифашистської самореалізації, відшукуючи її суб’єкта, чиє лице поцятковане примарними свастиками в середовищі власної спільноти. Українофобія та й годі.
Висновок? Простий. Фашизм – в тій чи іншій формі – майбутнє Східної Європи, і України. І хай суб’єктивно люди в нашій країні його не люблять, об’єктивно всі ми поводимось так, щоби його наблизити.
„Бриколяж”:
Фашизм – в будь-якій (в т.ч. так званих “прав людини”) формі – можливе майбутнє у Східній Європі. В якому варіанті він втілюватиметься – країн Третього світу, у неоліберальному типу “польського”, у популістсько – соціалістичному латиноамериканського зразка,у дикаторському африканському - направду не знає ніхто.
Так що не викидайте, в кого є, кирзові чоботи: нам всім ще в них марширувати.
„Бриколяж”:
в кожному разі особисто я маршируватиму у сандалях на босу ногу, разом із світлячками на вечірньому, після години критики любителів стереотипів, перекурі.
