Наперекір насмішкам літературного істеблішменту, нездатного до кінця зрозуміти благородства духу, Володар Перснів Толкіна вибрано недавно тисячами клієнтів Waterstone (мережа книжкових крамниць в Англії) як найвеличнішу фантастичну книгу двадцятого століття. Винагорода заслужена, оскільки шедевр Толкіна — це класика героїчного роману. Надихаючись європейською традиційною мітологією і любов’ю до англійського села, Толкін створив уявний світ і вигадав мітологію, яка виявилася дуже привабливою.

Сага Володар Перснів, вперше опублікована в 1956 р., складається з трьох книг: Братство Персня , Дві твердині і Повернення Короля. Хоча сам Волт Дісней мав намір створити за трилогією величний мультиплікаційний фільм, гідний цієї колосальної праці, права на фільм були набуті «угорським» виробником із складним прізвищем. Він розділив історію на частини і цілковито втратив нитку оповіді, зобразивши навіть племена білих ельфів у вигляді мексиканців із східними рисами. Здається, що гідний фільм, на основі цього величного твору, ще чекає свого автора, і політична перемога британського націоналізму приведе до нової, культурно здорової, художньої хвилі.

Національний міт

Джон Роналд Руел Толкін (John Ronald Reul Tolkien), колишній військовий, фахівець мовознавства і професор англійської філології у віці 33 років, твердив, що він написав ці повісті, щоб здійснити своє глибоке бажання «створити міт для Англії». З цією метою він вигадав дуже складний світ, частково натхненний нордичною мітологією та оперою Ваґнера Перстень Нібелунгів . Цей фантастичний світ, Середзем‘я, населений різноманітними видами людей, ельфів, гномів, орків, гоблінів, тролів і гоббітів. Автор винайшов азбуки і навіть мови, такі як, наприклад, «мова ельфів», створив календарі і розробив детальні мапи різних королівств і країн Середзем‘я .

Хоча Толкін не любив алегорій, його Серединна Земля в багатьох моментах нагадує нашу, і етнічні реальності відіграють важливу роль у житті її мешканців. Наприклад, Нуменоріани були расою аристократичних людей, «білявими, високими, а тривалість їхнього життя була у три рази довша, ніж життя інших людей Середзем‘я. Це були королі людей, ельфи називали їх Дунедайн».

Але Нуменоріанам загрожували три великі небезпеки: чума, вторгнення орд вершників зі східних країн і расове змішування: «Після повернення Ельдара, кров королівської сім’ї та інших сімей Дунедайн, ще більш змішалася з кров’ю інших людей, оскільки багато знатних були вбиті у братовбивчій війні. Це змішування крові привело не до швидкого занепаду, але до поступового виродження Дунедайн. «…Знатні люди Ґондора дивилися з недовірою на людей навколо них; це була річ, ніколи раніше не чувана, щоб спадкоємець корони, чи будь-який інший син Короля, одружувався на дівчині нижчої, чужої, раси…».

«Тепер нащадків королів стало трохи більше. Їхня кількість дуже зменшилась через братовбивчу війну, ще інші відмовилися від претензій на корону і одружилися на жінках нуменоріанської крові… Так трапилося, що він не зміг знайти жодного претендента на корону, що був би чистої крові, і згадувалася зі страхом братовбивча війна, бо поновлення подібних міжусобиць приведе до загибелі Ґондора».

Подібно як і європейські народи нашого світу, народи розвинуті, здібні і розумні, Дунедайн були видатними першопрохідцями, адміністраторами, керівниками і будівничими імперій, хоча складали лише маленьку частину населення Середзем‘я.

«Одним словом, Дунедайн були, від самого початку, менш чисельні, ніж маленькі люди серед яких вони жили, і якими, переважаючи тривалістю життя, силою і мудрістю, правили». Однак, Дунедайн поступово втрачали свої особливі ознаки та якості. Протягом довгих років виродження, через змішування з іншими расами, благородство і тривалість життя, які були дані їм їхнім творцем «Батьком Всесвіту», повернулися на рівень підкорених ними.

«Зло»

«Зло змішання», як його називає Толкін, є головною темою в його творах, а також, природно, для тих, хто бажає зберегти різноманітність людських расових груп, а не бачити їх назавжди зруйнованими через змішання крові.

Коли Толкін писав свою епопею, він надіслав кожну завершену частину синові Крістоферу, котрий служив в Королівських Повітряних Силах в Південній Африці між 1944 і 1950 рр. Через збіг, це якраз була епоха, коли в домініоні, привласненому Британською імперією, встановлювалася політика роздільного розвитку різних расових груп.

Орки — повна протилежність Нуменоріанам, Ельфам, Гоббітам і Гномам. Орки — неосвічена раса гігантських зеленошкірих Гоблінів, котрі, згідно Толкіна, говорили на «снаґа». «Орки — це форма імені, яку дали інші раси цьому нечистому народові, на мові рохан. На початку Орки були піднесені Владою Темряви на північ у Минулі Дні. Кажуть, що вони не мали власної мови, і запозичували слова в інших, пристосовуючи їх до свого смаку, створюючи з них брутальний жаргон, придатний для прокльонів та образ. І ці створіння, будучи наповнені злістю, ненавидячи навіть свій власний рід, швидко розвинули стільки варварських діалектів, скільки було груп чи колоній їхньої раси». Орки, повільні, незграбні і дикі, були творінням чаклунів Марґота і Володаря Темряви, Саурона, щоб служити гарматним м‘ясом. Вони були необхідними для об’єднання Персня Всевладдя, засобом, що зробив би можливим встановлення світової Імперії Зла і закабалення всіх народів Середзем‘я.

Лихварство і маніпуляція

Остання книга Толкіна, Сіґмарілліон , опублікована в 70-х роках, розвинула цю тему ще далі. Загально знецінений літературним світом, він говорить про злу підземну расу, котра залишається в затінку, інтригує, застосовує лихварство, знаходить задоволення в некромантії, накопичує золото та дорогоцінності, і маніпулює подіями, сама залишаючись за лаштунками сцени.

Хоча у Володарі Перснів цивілізація, свобода, життя, честь і краса виявилися загроженими силами зла, які виступили проти «Білої Ради» Араґорна і проти Ґондора, зрештою війська людей, гномів і ельфів перевертають ситуацію чудовою перемогою в Битві на полях Пеленора: «Лицарі Дол-Амроту гнали на схід тролів, варіаґ, і орків, засліплених сонячним світлом. На південь просувався Еомер, і ворог, аби не опинитися між молотом і ковадлом кинувся втікати, бо озброєні люди швидко висаджувалися в Гарлонді і бурею мчали на північ… Попереду всіх Араґорн з мечем Андурілом — Вогнем Заходу…».

«Тоді сонце остаточно зникло за Міндолуїном і наповнило все небо червоним відблиском, пагорби і гори стали немовби підфарбовані кров’ю; вогні відблискували в річці, і трава Пеленора червоніла в сутінках. І в цю годину Велика Битва на полі Ґондора завершилася, і жоден ворог не залишився живим навколо Раммаса. Всі були знищені, за винятком тих, хто втік, чи тих, хто топився в червоній піні ріки».

Це була перша перемога для війська «Білої Ради» у тривалій війні. Люди Серединної Землі хочуть жити у мирі, в оточенні своїх дружин, дітей і родичів, але вони усвідомлюють, що священним обов’язком є воювати проти ворога, який намагається їх підкорити. Їхня війна героїчна і справедлива: ні світлошкірі люди, ні союзники ельфи чи гноми ніколи не виявляють жорстокості і не знущаються з полонених, як це роблять Орки, які полюбляють обезголовлювати полонених заради власного задоволення.

З особистих щоденників Толкіна випливає, що він глибоко ненавидів сучасну війну, особливу відразу викликали у ньому масовані бомбардування цивільних в Англії та в Німеччині під час Другої Світової Війни. Він вважав, що скидання бомб з висоти у декілька тисяч метрів на беззахисних дітей, жінок і стариків, тими, хто не міг бачити спустошення, яке вони спричиняли, огидним, негідним європейської цивілізації.

Британський патріот

Толкін не був пацифістом, але вважав, що англійські військові мають боротися лише за Велику Британію і свою Імперію, а не втручатися у міжнародні сварки, які до Британії не мають жодного стосунку. Лицемірство оголошення війни нацистській Німеччині, але не більшовицькій Росії, яка теж взяла участь в захопленні Польщі у 1939 році, не пройшло повз увагу Толкіна. Так само як інший літературний геній тридцятих років, автор Tarka la Loutre , Генрі Вільямсон, вважав в 1939 році, що інша братовбивча війна між європейськими націями буде «тотальною катастрофою». Пізніше, він опише кривавий конфлікт, за яким йшли «п’ять років темряви».

У передньому слові до Володаря Перснів , Толкін написав: «Справді треба опинитися під тінню війни, щоб сповна відчути власне пригноблення; але з роками, що минають здається забувається, що бути підкошеним у розквіті молодості в 1914, було досвідом не менш потворним, ніж в 1939, або в наступних роках. В 1918, всі мої близькі друзі, за винятком одного, були мертві. А країна, в якій пройшло моє дитинство, була зруйнована».

Паралельно до своєї антипатії щодо сучасної знеособленої війни, Толкін почав все рішучіше відкидати і опиратися механізації, автоматизації та урбанізації традиційного селянського укладу. Він був першим захисником Природи!

«Гоббіти — скромний, але вельми стародавній народ, що був чисельніший колись, ніж є нині. Вони полюбляють спокій і тишу, а ще гарну, оброблену землю, тож і не дивно, що їхній коханий край такий доглянутий та впорядкований. Не розуміють і ніколи не розуміли машин, і не люблять, щоб були вони складніші за ковальські міхи, водяного млина чи кросна. Хоч знаряддями всякими користуються вправно.».

Англія в баченні Толкіна була Англією сімейних ферм, містечок і сіл, поселень з традиційною архітектурою, де б науковці розвивали технології, творили нові джерела енергії, безпечні для природи. Без сумніву, сьогодні він вжахнувся б загрозливому розвитку міст .

Благородство і свобода

Є багато речей у працях Толкіна які близькі націоналістам: благородство давніх народів, їх довіра до себе; добросусідство, побратимство і спільнотний дух Ширу, чисте повітря і зелені краєвиди; героїчне життя або смертельний бій заради великої справи, протистояння між силами світла, свободи і етнічного збереження, і силами зіпсутості і тиранії, що змовились між собою.

Безсумнівно, Толкін став джерелом натхнення уяви і серця для багатьох англійських співвітчизників, і також для інших народів світу. Володар Перснів особливо зачіпає глибокий нерв нашої етнічної свідомості, що викликає страх чемпіонів збоченого інтеграційного геноциду. Будь-яка популярна література, котра торкається теми етнічної ідентичності, і необхідності боротьби за її збереження, наражається на гостру критику літературних космополітів і ворожість мистецького світу; тим більше вона повинна заслуговувати на нашу увагу.

Історії Толкіна, здорові, моральні та ідеалістичні, наповнені відвагою і правдою, в патріотичних сім‘ях будуть добрим подарунком дітям на Різдво чи день народження. Гоббіт — це ідеал для малих дітей, тоді як Володар Перснів буде радувати і підлітків, і дорослих. Тут немає ні збочень, ні занепаду, ні виродження, ні політичної коректності. Зверніть погляд на ці історії!

Spearhead — липень 1998

Переклад Карівця Ігоря, МЛ "Бриколаж", м. Львів