Bricolage NL  
 

Кольорова спілка

Аєн Фрік

Калі-Юга наступає і з нею посилюється заснований на паразитичному Західному суспільстві Новий Світовий Лад. Він знищує місцеві, традиційні і опонуючі культури на користь американського моноваріанту. Це значить кока-колу і Бритні Спірз для дітей у Багдаді і Томаса Кінкейда та Уолмарт для норвезьких селюків. Місцеві і традиційні культури упосліджуються і витісняються на периферію — під впливом уніфікуючого культурного імперіалізму, котрий що в Азії, а що у Європі (деінде, взагалі) ставить народи в ситуацію пристосування, перед лицем окупантів. Де ж той опір?

Про це має спитати сторонній спостерігач. Припустимо, що опір таки існує. В цьому разі він настільки другорядний, що, у підсумку його вплив навряд чи варто враховувати, або ж його душить сектанство, котре також призведе до розпаду. Що я пропоную, у зв’язку із цим — масове поєднання рухів і напрямків, ба навіть попередньо опонуючих один одному — головно спрямованих супроти сучасного стану речей. Все, що на сьогодні потрібно — це союз між ультралівими, новими правими, екологічним опором, радикальними мусульманами і анархістами — заснований на окремих спільних положеннях і повазі до автономії кожної із згаданих груп. Гомогенність — це те, чому ми протистоїмо, розмаїття — до чого ми прагнемо.

Червоні

Одна із цілей дослідження — показати схожість крайньо лівих і нових правих, як, припустимо, у випадку із гіперсталіністами типу Чаушеску, Тіто і Кіма Джонджіла, котрих назагал можна розглядати у якості «національних революціонерів» і чиї погляди містили елементи як марксистської ортодоксії так і нових правих. Приймаючи до уваги той факт, що аналогії поміж Сталіним, Гітлером та Мао цілком очевидні (надзвичайний націоналізм, культ індивідуальності, сильна військова держава), вказану вище ультраліву/новаправу змичку відшукати дещо важче. Один із таких варіантів, під час якого обидва зустрічаються на політичному спектрі — це троцкісти і їх праворадикальне віддзеркалення — штрасеріанці.

Троцкісти, прикладово, стверджують автентичну ленінську інфу, згідно якої ідея диктатури пролетаріату правильна і повинна привести до справжньої соціалістичної держави, тоді як Сталін зруйнував державу ще неоперених робітників і звернув на стежку державного капіталізму, котрим, властиво і був Радянський Союз.

Справа ми маємо традицію братів Штрассерів, націонал-соціалістична версія котрих закликала до союзу з пригніченими націями, задля об’єднання проти Заходу. Такий нацизм був антиколоніальним і антикапіталістичним, закликав до духу народу і німецького соціалізму, а також до націоналізації промисловості і масового перерозподілу землі. Ліквідація Гітлером цієї фракції дуже нагадує ту, котру свого часу здійснив Сталін по відношенню до перших більшовиків. Але це лише варіант, котрий поєднує ультралівих і нових правих. Сьогодні більшість троцкістів працює у коаліціях із лібералами і заледве критична у ставленні до західного суспільства споживання, замість цього експлуатуючи застарілу марксистську критику індустріальної епохи, передусім пояснюючи лиха пізнього капіталізму. Їхня ідеологічна позиція надзвичайно догматична та редукціоністська, хоча багато хто із них підтримує ісламські і національно-визвольні групи на Ближньому Сході, антисіоністські та протиімперські, насамперед. Але реальний початок можливого червоно-коричневого союзу можуть закласти післявоєнні побрехеньки крайніх лівих у їхній «боротьбі» проти сталінського тоталітаризму та західної буржуазної демократії. Зразу, після її, війни, закінчення, союзники визначили себе у ролі героїв, вписали себе до історії і встановили лібералізм у якості правди на щодень. «Офіційно» причиною війни був Голокост, в той час як її економічне підгрунтя було очевидним навіть для стороннього спостерігача. Батько того, що сьогодні відомо як «ревізія Голокосту», не був нацистом і не стверджував його відсутності, крім того якийсь час провів у Бухенвальді.

Поль Рассінер був співзасновником «Libe-Nord», себто організації, котра під час війни перевозила жидів із Вішистської Франції до Швейцарії. В 1943 його схопили і заслали до Бухенвальда. Спираючись на власний досвід перебування в концентраційних таборах, Рассінер почав писати про те, що направду газових камер не було, і міф про них був вигідний впливовим колам такої расистської держави як Ізраїль; крім того, інформація про них відволікала увагу від жахливих дій союзників, серел котрих бомбардування Токіо і Дрездена. В 1979, П’єр Гільйом, в минулому член групи «Socialisme ou Barbarisme», до якої входив блискучий філософ-постмодерніст Жан-Франсуа Ліотард, надрукував Рассінову «Le Mensonged’Ulysse at La Veille Taupe» і почав розповсюджувати її через книжковий магазин в Парижі, в якому продавалися тексти ситуціоністів типу Гі Дебора, Амадео Бордиги та інших ультралефтистів.

Бордигісти — інший приклад післявоєнного крайньо лівого/новоправого паралелизму. Відомі теоретичними нападками на антифашизм, як на тему, котра дуже серйозно розгядається в середовищі різноманітних лівих, бордигісти цим самим завершують свою критику буржуазно-ліберальної держави. З огляду на це, будь-які їхні контакти із ультраправими можна виправдати, хоча би тому, що під рукою знаходилися значно серйозніші проблеми, серед них та сама ліберально-буржуазна держава і американський колоніалізм — культурний, економічний, соціальний, політичний. Інший паралелизм між полюсами спектра — в області не стільки ідеології, як методології. Ультраправі терористи і послідовники Юліуса Еволи із «Armed Revolutionary Nuclei» («Збройні революційні ланки»), котрі підірвали Болонський вокзал у 1980, брали приклад, зокрема в частині побудові осередків, із італійських «Червоних Бригад» і німецької «Фракції Червоної Армії». Остання із вказаних вище отримала свою назву на честь «Японської Червоної Армії», перебазованої після нападу до Кореї. Клаудіо Мутті, котрого розшукували у зв’язку з болонськими вибухами співчував ісламським радикалам і називав себе наці-маоїстом. Таким чином, провівши побіжний аналіз, вкажемо на спільне для крайніх лівих і ультраправих, це : орієнтація на збройну революцію, антисіонізм, антиімперіалізм та опозиція до західної ліберальної демократії.

Зелені

Зелені представлені 2-а відмінними між собою сучасними антизахідними рухами, революційно-глибинної екології та ісламського радикалізму. Пізніше з’явилися «Earth Liberation Front» («Фронт звільнення Землі») і «Animal Liberation Front» («Фронт звільнення тварин»), разом із публікаціями на «Green Anarchy» («Зелена анархія»), «Alternative Green» («Альтернативна зелена») і «Do or Die!» («Зроби або помри»!). Однією із перших груп була «Earth First!» («Земля передусім!»), котра на ранніх етапах свого розвою керувалася роботами Едварда Еббі. Його писання — прекрасний зразок критики на адресу руйнації оточуючого середовища, індустріального туризму і мілітарного комплексу. Його рішення були не лише критичними, але і радикальними. Він не займався шарадами на кшталт реформізму, виборчої політики, захистом мавп і екосаботажем. Тут ми знаходимо методологію повстання, однакову для крайньо правих і лівих, анархістів і радикальних мусульман. Не зважаючи на вцілому лівий характер «руху на захист природи», Еббі, як відомо, підтримав досить консервативні вимоги стосовно скорочення іміграції та по відношенню до «Національної збройної асоціації». Одна з найвідоміших його фраз: «Бути патріотом, значить бути готовим захистити країну від її уряду». Десь із середини 80-х на «Земля передусім» починає впливати анархізм і філософія Ерна Наесса.

Наесс — засновник «глибокої (чи «глибинної»? прим.пер.) екології», філософії, котра відкидає антропоцентричну основу інших екологічних моделей, так само як і дихотомію Людина/Природа, замість цього наполягаючи на тому, що люди є частиною природи, а відтак не повинні конфліктувати з нею, на чому стоїть Західна цивілізація. Це уявлення знаходимо також в ісламі, де вказується на відсутність етичної складової у природі, і конфлікту між людиною і природою, як то має місце в юдео-християнстві. Крім того, «глибинна» екологія наполягає на тому, що біосфери існують у стані динамічної рівноваги, а тому можуть витримати лише обмеженний людський вплив, в той час як масивна економічна індустріалізація, котру провадить Захід, веде до кризи і вірогідності знищення людства. Свого часу подібні ідеї розвивав економіст 18-го століття Роберт Мальтус, котрий пророкував, що економічний приріст разом із приростом населення призведуть до катастрофи, і повернення суспільства до прожиткового мінімума. Освальд Шпенглер, впливававший на ранню NDASP (тобто, нацистів., прим.пер), вказував, що історія має циклічний, а не лінійний характер, і що як тільки культура досягла рівня цивілізації, вона одночасно досягла вищої стадії декадансу і далі могла лише спадати.

Дана точка зору була оцінена «глибинними» екологами і примітивістами, всіма тими, хто переконаний, що цивілізація — це домінування над природою. Інший принцип «глибинної екології» — опір авторитаризму і централізації. Це кросс з ідеями анархізму і лівого комунізму, котрі також проти авангардних моделей і за автономію робочого класу.

Андре Горц, марксистський філософ, сформувавшийся під впливом «червоного травня 68-го» писав, що «капіталізм» це: домінування буржуазії над пролетаріатом, економічне зростання і панування технологій над природою. Слідом за Марксом Горц говорить, що в основі відчуження робітників від своєї продукції лежить вплив цих самих технологій.

В Німеччині існував молодіжний рух, який називався «Wandervogel» («Перелітні птахи»? — прим.пер.). Рух грунтувався на відмові від буржуазних цінностей, поверненні до природи і відновленні романтики німецького фольклору. Це була відповідь головно німецької молоді, котра усвідомлювала жахи промислово розвинутого суспільства часів Першої Світової. Групи «Wandervogel» підкреслювали потребу у пішому туризмі і подорожах як опозиції до сірих буднів і знаходилися під впливом просвітника Гюстава Винікена. Крім того різні групи «птахів» володіли значним ступенем автономії. І хоча нацисти заборонили їх у 1933 році, сьогодні у Німеччині вони представлені «Wandervogel — асоціацією».

На них впливає музична субкультура «неофолк», що відроджує традиційну народну музику центральної і північної Європи (східної також. прим.пер.). Дух «Wandervogel» зводиться до значення цього слова — «мігруючі птахи». Ця ідея схожа на запропонований крайніми лівими культур-революціонерами — ситуціоністами, дрейф — «відкриття свідомості по відношенню до несвідомості міського середовища». Ця ідея зустрічається і в ісламі, де подорож асоціюється з духовним пересуванням або паломництвом. Тут ми спостерігаємо опір по відношенню до надлишків промислово розвинутого суспільства, бажання повернутися до природи, традиції антиавторитаризма та децентралізації — ідеали, притаманні ультралівим, анархістам, новим правим, «глибинним екологам», радикальним мусульманам та інкультуральному націоналізму.

адаптований переклад у дещо скороченому варіанті: тов. Мазепа, red and brown, спец. для «Бриколяж web-log»

джерело : www.rosenoire.org

Залишити коментар

   
 




sex киев индивидуалки киева