Автор невідомий
На початку листопада 1984 р. помер великий друг нашого журналу, відомий науковець Борис Левицький.
Борис Левицький народився 1915 р. у Відні, син гімназійного професора. Закінчив народню і середню школу в Бережанах. На Львівському університеті студіював філософію і педагогію. Він пробивався при кінці 1930-х років як студентський діяч націоналістичного напрямку. Тісно зв’язаний з лівим крилом націоналістичного руху, очолюваним Іваном Мітрінґою (1909-43), Левицький редагував орган цього крила Нове село (1936-39) у Львові. Після вибуху німецько-польської війни в вересні 1939 р., переїхав зі своєю дружиною до Кракова. У 1940 р. НКВД арештувало його батька і вивезено його до Москви, де він у 1941 р. помер. Його матір враз з хворим братом Мироном вивезено в 1940 р. до Казахстану, де вони померли. Під час Другої світової війни, він був член-засновник і член ЦК Української народньо-демократичної партії (1942-45). На еміграції він був член-засновник Української революційно-демократичної партії і співредактором поступової газети Вперед (1949-59) у Мюнхені. Він став референтом Німецької соціял-демократичної партії для справ СРСР (1952) і науковим співробітником “Forschungsdienst Оsteuropa” у Дюссельдорфі. За допомогою останнього інституту йому вдалося розбудувати своє власне дослідче бюро з архівом про персоналію в Радянському Союзі (біля 60,000 картотек в 1973 р.) та про інституції (понад 10,000 картотек). З 1959 р. Борис Левицький був науковим співробітником інституту Friedrich-Ebert-Stiftung і постійним співробітником журналу Viertelsjahres Berichte видаваного тим же інститутом. Він був членом Наукового Товариства ім. Шевченка, Deutsche Gesellschaft für Osteuropakunde в Штутгарті, Wirtschaftspolitische Gesellschaft von 1947 у Франкфурті над Майном та Gesellschaft für Auslandskunde. Викладав також на Українському вільному університеті.
Його статті на українські й радянські теми появилися, між іншим, у німецькомовній пресі (особливо фахові журнали Оsteuropa і Österreichische Osthefte) і в польському еміграційному журналі Кultura. Він був автором кілька десяток книжок, переважно німецькою і англійською мовами, у яких він представив українську і радянську проблематику ширшому колу читачів на Заході. Між ними: Vom roten Terror zur sozialistischen (1961); Die Sowjetukraine 1944-1963 (1964); Terror I rewolucja (1965); Polityka narodowosciova Z.S.S.R. (1966); Die Kommunistische Partei der Sowjetunion – Portrat eines Ordens (1967; япон. перекл. 1970); Die rote Inquisition (1967; франц. перекл. 1968, Італ. 1969); Die sowjetische Nationalitätenpolitik nach Stalins Tod (1970); The Uses of Terror: The Soviet Secret Service 1917-1970 (1971); Politische Opposition in der Sowjetunion 1960 bis 1972; Das Sowjetvolk – Nationalitätenpolitik als Instrument des (1983); Politics and Society in Soviet Ukraine 1953-1980 (1984).
Для Діялогу Левицький написав важливий і прецікавий спомин про націоналістичний рух під час Другої світової війни (Діялог, ч 2, 1979). Загостювавши раз у редакції Діялогу в Канаді, він розширив свої спогади у гроні співробітників журналу. Хто з нашої редакції їхав до Мюнхену, то обов’язково відвідав Бориса в його скромному помешканні на Альберт-Россгавптер-Штрассе, де гостинність завжди була щиро-українська, де розпитано відвідувача про дальші пляни нашого журналу, де обговорено пекучі проблеми нашого минулого і сучасности.
З болем і великим жалем приходиться нам прощатися з нашим дорогим другом, який душею й пером боровся за Україну демократичну, соціялістичну і самостійну. Вічна йому пам’ять.
«Діялог», ч. 10, 1984, С. 7-9.
Адреса редакції та адміністрації:
DIYALOH
P.O. Box 402, Station P,
Toronto, Ontario Canada M6S 2S9
надіслано: Олег Верник, www.livitsa.info