Степан Злупко
В останні роки помітно зростає зацікавленість громадськості політичною діяльністю і революційним спадком Степана Бандери, який, безумовно, є видатною постаттю не тільки в українській визвольній боротьбі середини ХХ століття, але й борцем за демократію, принаймні загальноєвропейської міри. Водночас доводиться констатувати, що автори більших і менших публікацій про Степана Бандеру обминають його економічні погляди, які наповнювали, надавали змістового значення очолюваній ним революційній боротьбі.
Однією з причин такого стану є те, що Степан Бандера не писав економічних трактатів, не займався економічним аналізом, але тим не менше він мав своє бачення економічних процесів, у політичні гасла вкладав реальний економічний зміст. Розуміння останнього вимагає прискіпливого вивчення писань самого провідника ОУН у контексті розвитку економічної думки тогочасної доби.
Формування світогляду Степана Бандери проходило у священичій сім’ї у той час, коли на західноукраїнських землях здійснювались теоретичні пошуки і експерименти перебудови економіки в інтересах широкого загалу. Про це яскраво свідчать розвиток української кооперації, діяльність Товариства «Сільський господар», широка пропаганда суспільної агрономії тощо.
Все це, в якійсь мірі, визначало економічні погляди Степана Бандери, родина якого була в тісних контактах з керівниками українського кооперативного руху, різних форм підприємництва. Не випадково і те, що Степан Бандера навчався на агронома, які, як тоді говорили, були головними провідниками суспільної еконміки в життя.
Спілкуючись з кооперативними діячами, зокрема в родинному колі, Степан Бандера в дитинстві, а ще більше в юності, засвоював демократичні та моральноетичні засади в поглядах на економічні процеси, події та явища, розуміння шкідливості тоталітарного економічного режиму, не здатного забезпечити добробут людей.
Суттєвою прикметою економічного світогляду Степана Бандери було дотримання генетичноеволюційної парадигми при розгляді економічних процесів, тобто врахування прадавніх витоків економічного побутування народу його зв’язку з духовною культурою, зокрема з християнськими моральноетичними цінностями.
Економічне побутування він розглядав через призму єдності минулого, сучасного і майбутнього, соборності, органічності матеріального стану і духовності, без якої не можна забезпечити повноцінний добробут широкого загалу.
У написаній 1946 року статті «Значення широких мас та їх охоплення» Степан Бандера писав: «Пізнати середовище – значить пізнати пересічний його тип, його окремі вияви, відхилення від пересічного, різного роду особливості. Треба пізнати і збагнути людей, спосіб їхнього думання, сприймання і реагування на ті чи інші явища, знати чим вони живуть, як і що переживають, як ставляться до різних явищ. Насамперед, треба поцікавитись їхнім матеріальним станом, умовами побуту, життя, праці, можливостями влаштувати і поліпшити їхнє життя, їхні умови, потреби і бажання».
З цим не рахувалася тоталітарноокупаційна система в Україні, яку Степан Бандера викривав при всякій нагоді. Експозитура московськобільшовицького імперіалізму була, на думку українського революціонера, інструментом для поневолення і визиску з допомогою безоглядного терору.
Порівняно повно виклав свої суспільноекономічні погляди Степан Бандера у праці «До засад нашої визвольної політики». «Основні правди наших ідей, – писав він у цій статті, – коріняться в українській духовності, сформульованій та утвердженій впродовж цілого історичного розвитку… Наші правди є діаметрально протилежними до духу й сути московського большевизму». Це фундаментальна засада, якої дехто й досі в Україні не може збагнути, зокрема, коли йдеться про невластиві українству господарські форми, наприклад, колгоспи, що були насильно насаджені й через те перебувають у перманентній кризі.
Ідея волі, самобутності, гідності та пошанування людини, яка пронизує світогляд Степана Бандери, є водночас центральною в його економічній програмі. Ця ідея є великим джерелом економічного зростання, як засвідчує світовий і український досвід. На жаль, ця притаманна українській господарській культурі ознака належно нині не використовується. «Наша ідея соціальної справедливости, – писав Степан Бандера, – протиставлена большевицькому фальшивому зловживанню соціальними гаслами для обдурювання мас…»
Вважаючи свободу людини найвищою цінністю, Степан Бандера не заперечував «позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини». У цих словах міститься конструктивна порада і для сучасного керівництва українською державою, яке повинно дбати про організованість господарського і культурного поступу, надаючи відповідний простір для «творчої ініціативи одиниці й вільної діяльності». Остання нині має назву підприємництва, яке є одним із потужних засобів розвитку економіки, подолання в ній кризових тенденцій і явищ.
Степан Бандера радив не всі форми українського економічного буття відроджувати, а тільки ті, що зберегли свою вартість і актуальність для сучасних і майбутніх поколінь. «У нашій програмі, – твердив він, – прийняті найкращі досягнення знання і поступу в усіх ділянках інших народів, які відповідають нашим духовним і культурним елементам, станові і природнім умовам життя в Україні».
Це один з найважливіших принципів розбудови національної економіки, яка має адаптувати зарубіжний господарський досвід лише в міру його відповідальності національній економічній культурі. Це щораз більше усвідомлюють українські сучасні економісти, розглядаючи можливості використання зарубіжного досвіду в Україні.
Оскільки свобода людини взагалі, а в господарській діяльності зокрема, залежить від права приватної власності, то Степан Бандера її всіляко відстоював і засуджував одержавлення засобів виробництва, що є підставою гніту і поневолення. «Удержавлення цілого життя, в першу чергу господарського, – писав він, – створює такий стан, що режим безпосередньо володіє всіма засобами життя, а громадянин позбавлений їх і всякої можливости самостійної діяльности і прожитку, постійно живе «на ласці» і на голодовій пайці від держави, за найменшу спробу неслухняности його позбавляють змоги жити». Комуністична система – ця «система тоталітарного державного капіталізму має обмеженим внутрішнє зужитковання всіх дібр до можливого найнижчого мінімуму».
Отже, експлуатуючи власний народ, комуністична держава там самим створює засоби для поневолення інших народів. Зрозуміло, що така господарська система немає права на існування. Степан Бандера руйнував, так би мовити, самі основи комуністичного режиму. Це ж стосується і гітлерівської Німеччини, яка прагнула «зробити з Україні терен колонізації, господарської експлуатації і джерел невільної робочої сили».
Програма українського націоналізму, наголошував Степан Бандера, має базуватися на світогляді, що є «витвором українського духу, природи і цілого українського народу», вона не приймає «жодної з філософських систем, створених чужинецькими мислителями…»
Це фундаментальне положення стосується і економіки, розбудова якої вимагає певних світоглядних засад. Найпридатнішими нині є ті, що увібрали в себе культуру і соціальну психологію українства. Тільки на їх основі можна очікувати успіхів в економічному будівництві.
Дотримуючись щойно накреслених принципів, Степан Бандера різко виступав проти «партійних новаторів», які ширили всякі баламутства, намагаючись увійти в компроміс з марксизмом-ленінізмом і більшовизмом. «Зокрема вони, – казав Степан Бандера, – протиставляються категоричному відкидуванню колективізації, шукають у ній позитивних сторінок для національного господарства поруч із приватним землеволодінням, а інші йдуть ще далі й обстоюють збереження колективізації всього сільського господарства». І далі: «Комуністичний, соціалістичний лад, силоміць накинений большевизмом, вони трактують як поступовий».
Подібні твердження Степан Бандера відкидав категорично, справедливо вважаючи матеріалістичний світогляд і колективістські господарські форми чужими українському народові. Що стосується гасел соціальної справедливості, якими маніпулювали комуністи, то вони мали агітаційне призначення, бо в країні насиченій тюрмами і де людина позбавлена права власності, соціальна справедливість – це міф хворобливої уяви.
Наведені міркування є особливо актуальні зараз, коли часто можна чути про необхідність відродження економіки, промисловості, села і т.д. Степан Бандера запитував: про яке відродження йде мова? Адже ні комуністичні господарські форми, ні докомуністичні, тобто ті, що існували за попередніх окупантів, немає рації відроджувати. Метою українського націоналізму, казав він, є «побудувати в українській Державі свій власний суспільний лад, відповідно до потреб і бажань усього українського народу, що запевнить українській нації найкращий розвиток, усім громадянам України – всебічну свободу, справедливість і добробут. Тут український націоналізм іде своїми власними шляхами, беручи за підставу і вирішальні критерії: український народ, українську родину, природні дані, життєві умови і потреби України.
«Не відродження старих форм, а розвиток нових у відповідності з умовами і потребами України – ось стратегічна мета державотворення, його засади.» Варто нині до цих реалістичних думок прислухатися кожному з нас. «Справжній самостійник, – писав Степан Бандера, – не може говорити про здобутки жовтневої революції, про деякі позитиви комунізму, про правильність соціалістичної програми, не сміє відвертати уваги від боротьби з комунізмом у бік примар неіснуючого у нас приватного капіталізму.»
Степан Бандера чітко, ясно і настирливо застерігав деяких довірливих лю¬дей, що надіялися на чужинецьку допомогу. Вони, казав провідник ОУН, не розуміли, що головним рушієм усіх міжнародних взаємин «є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття забезпечення свого життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту…» Що стосується економічної програми українського націоналізму, то вона передбачає «забезпечити свобідний всебічний розвиток, зробити український народ господарем на власній землі…»
Читача творів Степана Бандери не може не дивувати глибокий аналіз і порівняльна характеристика комуністичної і фашистської економічних систем, які за зовнішньою подібністю були однаковими по суті. Водночас дивує розуміння колоніальної господарської політики Москви для майбутнього України. Вказуючи на послідовне, щораз сильніше, тотальне «пов’язування народного господарства України з московським» переслідує далекосяжну мету. «Вона (Росія – С.З.), – твердив Степан Бандера, – керується не економічними, а більше політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливим, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви».
Ці слова на восьмому році незалежності Української Держави звучать як пророцтво, а вони були сказані в 1950 році у статті «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резонанс». Правда, багато хто навіть з фахових економістів до розуміння такого типу господарської політики Москви щодо України й досі не піднявся. Інші, добре це усвідомлюючи, цей факт замовчують, час від часу вигукуючи про «разрыв исторически сложившихся связей», які насаджувалися цілеспрямовано, насильно і репресивно.
Як вже говорилося, Степан Бандера не залишив трактатів на економічні теми, але там де він торкався економічних явищ, процесів і дій, то виступав великим аналітиком, філософом економіки. Для підтвердження сказаного можна навести багато фактів, що заслуговують окремого дослідження. Тут не можна не згадати його блискучої і своєчасної реакції на економічні реформи в СССР часів М.Хрущова, який, на думку Степана Бандери, йшов слідами Й.Сталіна у проведенні колоніальної економічної політики. Так, Хрущов заявив, «що економіка країн соціалізму має розвиватися «спеціалізовано», тобто однобічно, не за принципом їх власних потреб і можливостей, тільки залежно від московських імперіалістичних планів». Москва, згідно з твердженням Степана Бандери, старається «найбільше використати господарські спроможності васальних країн». І далі: «Москва омотує і приковує Україну й інші народи до московської імперії з допомогою багатьох перехресних в’язань». З пут останніх, додамо від себе, Україна досі не може звільнитися, що переконливо передбачив Степан Бандера, якому ніколи не зраджувало революційне відчуття і постійна турбота про інтереси (матеріальні й духовні) української нації.
Таким чином, економічний світогляд Степана Бандеру формувався і розвивався у контексті традицій та надбань української економічної думки, спершись на фундамент якої, він був спрямований у майбутнє. Степан Бандера розглядав економіку, добробут народу як важливу підсистему державотворчого процесу. Його модель економічного розвитку України є реалістичною для сьогодення, її повинен знати широкий загал і вико¬ристовувати в творенні економічного життя.
джерело: Шлях перемоги. – 1999. – 13 січня.
надіслано: Володимир Мороз, місто Лева, в межах полеміки на “Бриколяж”