| |
|
|
Додано 8 грудня 2006 р., Mazepa
М. Дніпровий
Серед партійно-ідеологічних течій на еміграції вражає своєю архаїчністю й дивоглядністю т. зв. “гетьманський рух”. Коли ми чуємо такі вирази як “гетьман”, “гетьманщина”, то нам уявляється завжди історична гетьманщина з усіма її добрими й лихими сторонами, цебто виборний гетьманат. Але ж новітні прихильники цього “руху”, як видно, є монархістами і фанатичними прихильниками “гетьмана” Павла Скоропадського, а тепер “гетьманича” Данила.
Ці недосвідні в політиці люди створили в своїй уяві навіть спадщинну монархію в особі згаданого “гетьманича”. Про інж. Данила Скоропадського, який виріс на чужині і знає Україну стільки саме, що вона його, нічого не можна сказати, але про “гетьманування” на Україні Павла Скоропадського ніколи не буде забагато пригадати новому поколінню, як це “гетьманування” виглядало та скільки шкоди воно заподіяло справі українського визволення.
Читати далі »
В категорії Класовий дискурс, Голос нації | Коментарів 8 »
Додано 7 грудня 2006 р., Mazepa
Лев ЮРКЕВИЧ
Вісімдесят сім років минуло з того часу як помер великий український революціонер та один з найбільш талановитих теоретиків українського марксизму Лев Юркевич. Він залишив цей світ у 1919 році та був похований на Новодєвічьєм кладовищі у Москві.
Юркевич народився у 1885 р. у містечку Сквира в Київській губернії. У 1903 році під час канікул у Київському університеті він вступив до Революційної української партії (РУП) і з того часу присвятив своє життя соціалістичному рухові. Протягом 1905 р. він найбільш активно займався агітацією на фабриках у Києві, за що кілька разів був заарештований та жорстоко побитий царською владою. Навіть перебуваючи в Лук’янівській в’язниці він не полишав революційну діяльність активно беручи участь у дискусіях в новій Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП). Протягом періоду реакції після поразки революції 1905 р. Лев Юркевич майже одноосібно підтримував діяльність УСДРП організацією численних видань, найбільш відомим з яких був “Дзвін”. Націоналістичні та буржуазні історики намагалися створити спотворену картину про УСДРП, представляючи її аналогом або меншовиків, або ледь не ліберальною партією, але насправді це був революційний марксист Юркевич, що постав у цей період як лідер УСДРП та найголовніший захисник української справи у міжнародному соціалістичному русі. Ось як він описує УСДРП у виступі на Кінтальській конференції 1916 року, який також містить і перший марксистський аналіз історії України:
«Другий конституційний конгрес Революційної української партії (РУП) відбувся в 1905 і прийняв Ерфуртську програму-максимум німецьких соціал-демократів і програму-мінімум російської соціал-демократії. Це вимагало надзвичайно демократичну автономію для території в межах етнографічних кордонів України, з юридичними гарантіями вільного розвитку для національних меншин, що живуть у межах її території. Принцип національної організації ґрунтувався на організаційній моделі австрійської соціал-демократії. Щодо тактики, Революційна українська партія дотримувалась такої ж позиції, як ліве крило російської соціал-демократії (більшовики), і замість того, аби називати себе Революційною українською партією, прийняла назву Української соціал-демократичної робітничої партії, назва, під якою вона все ще існує нині, і до якої належать автори цього листа».
Юркевич спробував викувати яскраво незалежну партію робітничого класу, відмінну від українських вузько націоналістичних і буржуазних демократичних партій, а також і від російського шовінізму РСДРП. Він боровся з Донцовим і забезпечив його вигнання з УCДРП.
У лютому 1915, під редакцією Юркевича у Женеві був започаткований, «орган УСДРП в екзилі» «Боротьба». Юркевич об’єднався з рухом Ціммервальду. Юркевич об’єднався з рухом Ціммервальду. У цей період він опонував фальшивим соціалістам, таким як Петлюра, котрий підтримував російського царя у війні і Союзу визволення України (СВУ), що включав в свій склад колишнього Генерального секретаря УСДРП Жука. Завдяки своїм зусиллям у цей час Юркевич знайшов багато міжнародних союзників, зокрема Льва Троцького.
Юркевич також продовжував робити свій внесок в енергійні дебати з національного питання, схрещуючи свої мечі з Леніним. В 1917 він видав свою роботу “Російські соціал-демократи і національне питання” у відповідь на ленінську роботу “Про право націй на самовизначення”. Але революція втрутилася в ці дискусії і Ленін не побачив цю відповідь. Юркевич спробував повернутися до України обхідним маршрутом через Фінляндію, але у дорозі він захворів висипним тифом. Його сестра знайшла його в лікарні і узяла його до Москви. Він був хворий ще протягом року і його свідомість поверталася рідко, він помер в 1919 році. Лев Юркевич був втраченим лідером Української революції. Ми можемо міркувати відносно ролі, яку він міг би зіграти, але ж не може бути ніякого сумніву, що він був більш сильним марксистом ніж Винниченко, і він, звичайно, би підтримав незалежність робітничого класу в політиці і практиці УСДРП.
Покоління українців знають Льва Юркевича лише через полеміку Леніна супроти нього, а його власні твори сьогодні відносно невідомі. Ленін оцінював Юркевича поряд із Розою Люксембург в контексті своїх з ним розбіжностей. Нижче викладена стаття - відповідь Юркевича Леніну, видана в часописі “Дзвін” в 1914 році.
Кріс Форд, «Альянс за Робітничу Демократію», Лондон,
спеціально для Бриколажу
Переклад: т. Jerzi, т. Ацетон, т. Верник
Читати далі »
В категорії Класовий дискурс | Без коментарів »
Додано 7 грудня 2006 р., Mazepa
Олександр Хоменко
Це й досі лишається найбільшою нашою дивовижею – те, як достоту матеріально проявлюється в українському терені наша історія, не захована під скло музейних вітрин, як у інших країнах, не забронзовіла, не відполірована… Аби осягнути її сувору автентику, не треба гортати кольорові проспекти турагенцій, досить лише знати напрям руху електричок, мати в кишені кілька гривень на квиток (якщо пільговий – половинна ціна) і найголовніше – бути знайомим зі стакером.
Читати далі »
В категорії Голос нації | Без коментарів »
Додано 7 грудня 2006 р., Mazepa
Славомир Адамович
Белы марш
Марш-марш, нас тысячы,
Рукі ў замок,
Воляю трызьнячы,
Мераем крок.
Юныя, моцныя
Цягліцы плеч.
Мы паўнамоцныя,
Іншыя – прэч!
Воды расталыя,
Вецер з Дняпра,
Зь верай паўсталыя
Крыкнем: “Ура!”
Мокра на дворыщах,
Сьветла ў душы,
Ворагаў зборышчы
Сьмела крушы!
Гэй жа, зьвязовы,
Хутчей запявай
Песьню маршовую
За Родны край!
Читати далі »
В категорії Проза опору | Без коментарів »
Додано 6 грудня 2006 р., Mazepa
Карівець Ігор
Яку людину можна вважати цілісною? Якщо її думки, слова і вчинки не розходяться; якщо вона дотримує слова і не обманює; якщо вона щира і відкрита на зустріч іншим людям; якщо вона відчуває єдність з природою і не знищує її; якщо вона йде шляхом серця, на якому здійснює справу життя (“сродний труд” , про який говорить Г. Сковорода).
Читати далі »
В категорії Повернення Традиції | Без коментарів »
Додано 6 грудня 2006 р., Mazepa
Прес-центр Союзу української молоді Мурмана
21-24 листопада в Мурманську проходила конференція „юних дослідників”, на якій взяв участь член Союзу Української Молоді Мурмана Малуха Данило. Результати цієї конференції наочно показали, що російські історики не хочуть переглянути спотворені сторінки історії.
Читати далі »
В категорії Панорама UA, Росія і ми | Без коментарів »
Додано 5 грудня 2006 р., Mazepa
Ярослава МУЗИЧЕНКО
«Останнім молодогвардійцем» символічно називає себе колишній керівник українського підпілля на Донбасі у роки Другої світової війни Євген Стахів. Сьогодні він проживає у США, де тривалий час очолював Українську головну визвольну раду за кордоном. 88-річний діяч майже щороку буває в Україні, зустрічається з молоддю і відомими політиками.
Найулюбленіша тема пана Євгена — це зміна світогляду націоналістів під час ІІ Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. Тоді, в 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Україна справді об’єдналася. Як блискавка, спинним мозком народу черкнула істина: національна Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.
Читати далі »
В категорії Класовий дискурс, Голос нації | Коментарів 5 »
Додано 4 грудня 2006 р., Mazepa
Олександр Хоменко
Ні, аби зрозуміти цей терен, не треба читати ні таблоїдів, ні рейтингових тижневиків. Інформацію варто знімати з тривкіших носіїв – потемнілих сволоків, пожовклих світлин на стінах хати, цвинтарів у старих селах… Цьогоріч у 1-2 числах часопису “Народна творчість та етнографія” опубліковано прецікаву розвідку Миколи Товкайла “Реліктові типи намогильних знаків Середньої Наддніпрянщини”. Одне слово, блукав собі чоловік нашими забутими цвинтарями, відшукував раритетні хрести на могилах (чотирираменні і ще які там є), відчитував на них таємничі кола, трикутники, квадрати, дешифруючи, де в тамтій орнаментиці простежується солярний знак, а де – хтонічний символ. І від кожного знаку нитка тчеться – у праісторичну глибину, архаїчну міфологію, мандрівки народів.
А мені враз пригадалося, як у дитинстві на наших цвинтарях інші рядки вияскравлювалися… Середина 70-х, провідна неділя, батькове село Блиставиця - кілометрів за 60 від Києва. З краю кладовища – порослі травою горбочки без хрестів, без пам’ятників. “А чого вони без хрестів?” – запитую у якогось літнього діда. “А це ті, що в голодовку померли. Хто ж їх тоді переписував”.
Читати далі »
В категорії Голос нації | Без коментарів »
Додано 4 грудня 2006 р., Mazepa
Олександр Хоменко
Переконаний беззастережно: у всьому СРСР несходимому передвоєнного 1940-го той вчинок аналогів не мав. Власники щасливого квитка, яким пощастило вирватися з ГУЛАГу крізь вузеньку щілину “відновлення законності” після падіння Єжова, мали поводити себе зовсім по-іншому: сидіти тихо, на очі знайомим бажано не з’являтися, а краще - узагалі виїхати зі своєї місцевості. Одначе тут…
Ось декорація для мізансцени: літо, Харків, вечір, за своїм столом куняє керівник харківської організації СПУ Юрій Смолич. Несподівано з’являється відвідувач, у якому господар упізнає “забраного” ще 1932-го поета Івана Багряного. Гість говорить, що його відпустили, і що він хотів би поновити літературну працю. Аби підтвердити “кваліфікацію”, починає читати з пам’яті великий віршований твір (то була поема “Золотий бумеранг”, яку написано в одиночній камері харківської в’язниці). Далі - слово самому Смоличу: “Багряний з пам’яті зачитав мені уривок свого написаного віршованого роману. Читав, не спиняючись, годину або й більше. Звичайно, я не пригадую тепер того роману, але запам’яталося: віршування було вправне, сюжетно - відтворення подій і переживань людини, змістом - недвозначна, запекла контреволюція”.
Читати далі »
В категорії Голос нації, Проза опору | Без коментарів »
Додано 4 грудня 2006 р., Mazepa
Петро Полтава
Як про це вже говорять матеріяли, поміщені на іншому місці в цьому Випуску, весною 1950 р. з ініціативи Проводу ОУН відбулася Конференція ОУН на Українських Землях з метою внести деякі необхідні доповнення, а то й зміни в дотеперішній програмі ОУН. З причини важких умов нашої підпільної боротьби Конференцію переведено кореспонденційним шляхом.
Крім ряду дрібних уточнень та доповнень, Конференція змінила також пункт Програмових Постанов ІІІ-го НВЗ ОУН, що стосується земельного питання. Ш-ій НВЗ ОУН в м. серпні 1943 р. станув на становищі національно-державної власности на землю в майбутній незалежній Українській Державі при індивідуальному або колективному, в залежності від волі селян, користуванні землею. Тепер, беручи до уваги всю сукупність відносин в українському селі, а теж усю складність загальнополітичної обстановки нашої визвольної боротьби, Конференція ОУН висловилася за тим, аби Організація у своїй програмі виразно задеклярувалася за принципом приватної власности селян на землю. В цьому змислі і змінено відповідний пункт Програмових Постанов ІІІ-го НВЗ ОУН.
Читати далі »
В категорії Класовий дискурс, Голос нації | Коментар 1 »
|
|
|
