Мазепа

Відкинувши, як останню цигарку, звинувачення у “безсистемності”, “кризі жанру” і тому подібних необрунтованих видумках зауважимо визначені останнім часом, подіями і групами тиску, напрямні:

1) фактичне перетворення Бриколажу з колективного вісника вже не існуючого інтелектуального об’єднання на більш горизонтальний інтернет-блог, культурологічний журнал, якщо хочете. На жаль, більшість дописувачів відмовилася від статуса співредактора і можливості самостійно викладати власні матеріали, тому, на разі, редакторські функції монополізовані одним ідеологічно підозрілим суб’єктом, який ховається під напівжидівським ніком;

2) присутність взаємовиключних ідейних посилок погоджено самим алгоритмом блогу, в основі котрого недоступний догматикам і цензорам сумління ДИСКУРСИВНИЙ принцип (діалогова культура і обговорення – не пропаганда, PR і нав’язування, характерні для самозакоханих припартійних “гуру”);

3) ми маємо добрі стосунки з представниками різноманітних, часто опонуючих громадських організацій: від “Альянсу” через “Авангард” до “Лівиці” і зацікавлені в контактах з українською діаспорою. Частина з них вказана в лінках, інші – ні. Проте з кавою під частин гостин, я певен, проблем не має бути.

4) наше ідеологічне кредо стале, і якщо ви не здатні прийти до (єдино вірної в часи смерті Логоса) формули: “нові ліві-нові праві-нова парадигма”, вертайте до стартової сторінки, смітник здорового глузду замінить алюзії власної вартості;

5) змінилися дописувачі і громадська платформа окремих членів нашої redколегії, що призвело до збільшення соціально-заангажованої теорії, часто анархічного, есерівського та марксистського характеру. Це правда, як і те, що дана лінія триватиме надалі, властиво націонал-анархічна форца ;

6) статус сайту залишається більш ніж сталим: для УНТП – жидо-марксистський; для “Че Гевари” – неонацистський; для “Альянсу” – плебейський, для… . Один лише Рєпа, цей напрочуд вдумливий екс-нацист і за сумісництвом “навчитель” контр.інфо вірно ідентифікував суть Бриблеми: ”Ліві, в сенсі ті, хто поза справою”. Справою – правою, він, вочевидь, відзначив власний “цитатний стиль” і типову для опортуністів зачіску. Респект з обох цівок.

7) свого часу один з провідників лівої течії бандерівського відламку ОУН Іван Мітринга сказав: “Справа УПА є продовженням Великого Жовтня”. Цього року кілька громадських організацій, переважно лівого характеру заявили про свою підтримку ветеранів УПА, чий штандарт засидівся в руках бандерівців і, що значно гірше, наростаючої нацистської цунамі; наступним кроком стане ревізія 7 листопада і 1 травня, монополізованих євразійськими реваншистами.

8) що стосується властиво інтелектуального наповнення, ним залишається негаснучий інтерес до “нових правих” і етнічних релігій, а також різноманітних анархістських (від інтегрального Блека і онтологічного Бея до правого Еволи та національного Саузгейта), екологічних (та їх синтезів) і “нових лівих”, зокрема їх фрейдо-марксистської, навіть франфуртської частини. З вітчизняної історії – есерівсько-драгоманівська спадщина, український марксизм початку 20-го століття (включно з реанімацією інтереса до проблематики вітчизняного націонал-комунізма) та ліві групи в ОУН та УПА тощо.

9) 1-й ліричний відступ. Ми відмовляємо у статусі “патріотичних” різноманітним “буржуазно-націоналістичним” вісникам майбутнього, чия соціальна роль не раз ставила під сумнів результати національно-визвольних змагань. Елітаризм, буржуазність, компрадорство і, що головне – класова колаборація віншують ганебні сторінки неоліберальних проектів минулого століття. Справжній патріот – це закоханий в теорію соціальної справедливості бувший нацист. Соромно бути правим!

10) 2-й ліричний відступ. Враховуючи чомусь визначальну роль “расового фактора” ми стверджуємо відсутність інтересу до цієї та подібних проблем, як неактуальних для нашого сьогодення. Підстави: підлітково-сублімаційний характер “постмодерної гри” у фа-антифа, котрі навіть перебуваючи по різні сторони барикади виступають носіями однієї тоталітарної ідеології: перші – історично зафіксованої, другі – її ніби-то антитези, в основі котрої частий авторасизм. Іншими словами – не судіть про мою любов до Батьківщини лише з факту толерації чи негації кількох київських чорношкірих студентів. Їх доля для мене цілком байдужа – смерть від скінхеда, повернення до Нігерії чи репродукція афро-українців на даному історичному етапі менш актуальні, ніж пенсія моєї і ще 18 міліонів бабусь.
Українці вироджуються буквально швидше за мамонтів;
вже за кілька кілометрів від Києва можна спостерігати “мертві” села;
3-4% етнічної території цілком перетворено на токсичний смітник;
ми практично втратили оточуюче наших предків природнє середовище;
пауперизація (класове розшарування) досягло свого апогею, поряд з кількома, виїхавшими за межі країни міліонами працездатного населення;
ожив кучмістський вампір, недобитий тупим помаранчевим кілком;
культурна спадщина повсякчас ревізується, зазнаючи нищівних впливів з боку імперіалістичних домініонів;
Яким чином вирішить їх депортація “позбавлених меланіна”, чия сукупна кількість менша за одне Варшавське гетто? Відповідь – дорослішайте швидше, мої голомозі друзі.

Слава хаосу!

Честь.

Семюел Хантінгтон

На початку статті С.Хантінгтон висуває гіпотезу, згідно з якою головним джерелом конфліктів у світі, шо створиться в 90-і роки, буде зіткнення цивілізацій. Це означає, що в міжнародних відносинах превалюватимуть конфлікти не ідеологічного чи економічного характеру, а насамперед спричинювані культурними відмінностями. Національні держави зостануться найупливовішими “акторами” на міжнародній арені, у світових справах, але головні конфлікти відбуватимуться між народами та соціальними групами різних цивілізацій. Саме зіткнення, конфлікт цивілізацій домінуватиме у світовій політиці. Межі, які поділяють цивілізації, стануть передовими битв майбутнього.
Читати далі »

Вогнедар Шапошник

Відсутність релігійних упереджень, плюраверсальність, оновлення культурної спадщини, екологічні мотиви і багато інших роблять привабливими відродження етнічних релігій. Втім, якщо адепти семітських традицій з позицій вдалого бізнесмена ділять патріархати і приходи, їхні дохристиянські візаві постійно белькочуть про жидів, юдео-християнство і занепад раси, так, ніби пашталакання всує надастсься до відновлення оточуючого середовища та мікроклімату душі.

І, як казав свого часу лідер лівого крила французських нових правих Ален де Бенуа: «бути язичником, не значить стрибати довкола ідола. Це, перш за все, перманентний інтерес до індоєвропейської релігійної традиції» (перефраз). Котрий, доповнимо, погоджений нашим походженням і, як показує час, адекватний, на тлі власних екзистенцій. І соціальних викликів також.
Читати далі »

МИКОЛА СКРИПНИК

Привид громадянської війни бродить Україною – котра не протистояння її Сходу та Заходу.

У них була партія, у нас є десять років.

***

Товариші, обговорення національного питання у нас у значній мірі звелося до обговорення розбіжностей серед грузинської частини нашої партії. Дозвольте мені про це не говорити. Питання ширше, ніж суперечки в одній частині нашої партії, хоча, між іншим, суперечки ці можуть добре виявити існуючі розбіжності по національному питанню. Я не думаю говорити й про державні взаємовідносини, що визначають національне питання. Про це скажуть товариші по делегації. Я б хотів тут сказати відносно практичного переведення нашої лінії по національному питанню в одній галузі, а саме культурній і партійній роботі, беручи галузь цього питання, — про роботу серед української частини людности. Українці в Радянськім Союзі посідають не лише територію У.С.Р.Р., але розміщені й по території інших республік, досягаючи в Р.С.Ф.Р.Р. числа понад 7 мільйонів чоловіка.
Читати далі »

автор – дуелянти

“Lefty” Hooligan:

Зразу відзначу, що в 60-х 20-го століття мало місце зростання не лише нових лівих, але і нових правих, включно з неофашистськими тенденціями. І цей синкретичний фашизм виявився найбільш неприємним з того, що відбувалося довкола.

Йдеться про відродження лівого нацизма, з платформою в націонал-більшовизмі і братах Штрассерах. Ліві ікони, типу Че Гевари та субкоманданте Маркоса інкорпорували до неофашистського пантеону, напнувши їм маски націонал-революціонерів; була серйозна спроба поширити націонал-маоїзм, заснований на “фашистській диктатурі пролетаріату”.
Читати далі »

Костянтин фон Хофмейстер

1 березня, 1999

Я прибуваю до Катманду рано зранку. З літака спостерігаю шикарний вид на гімалайський хребет. Пілот вказує на Еверест, котрий з 6 тис. метрів не здається аж таким величезним. Гори дуже близько, а відтак спуск в Долину Катманду трохи лякає, оскільки складається враження, ніби літак уникає перешкод.

В аеропорту я змушений позбутися 15 доларів задля набути візу (на 15 днів це наче і забагато, проте, підозрюю, це єдина форма іноземної допомоги). Переддень, у Делі, я придбав значок Свастики, аби засвідчити своє індоєвропейське походження. До мене підходять двоє брудних німецьких хіппі, з неприхованою відразою на обличчях. Їм цікаво, чи не шукаю я часом останніх аріїв. Авжеж, погоджуюся у відповідь, я рухаюся шляхом SS-ї експедиції Ернеста Шефера від 1939 року!
Читати далі »

Дмитро Яцюк, Мапуту, Мозамбік, спеціально для ВД

Доброчинна акція української громади Мозамбіку

Хоча у сучасній Україні помаранчевий колір вже, ніби-то, вийшов з моди і був замінений сумним сірим кольором російськомовних буднів, у дияспорі є люди, які вирішили згадати щасливі часи Помаранчевої Революції, коли українці, як ніколи раніше у своїй пост – колоніяльній історії, були сповнені надій та мріяли про краще майбутнє.
Група молодих українців, які мешкають у Республіці Мозамбік (південна Африка) вирішили передати трохи свого тепла, мозамбікським безпритульним, людям, які через самі різні обставини опинилися за межами суспільства, продовжуючи жити поряд із нами, бажаючи отримати хоча-би трохи людського щастя.
Читати далі »

Микола Малуха, голова Союзу української молоді Мурмана

Події, що розгортаються навколо життя української діаспори в Росії примушують кожну людину, що асоціює себе з українським народом, задуматися. Недавнє вбивство керівника тульської української організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина – людину відому і поважану серед російських українців. Окрім пана Володимира «ліквідації» піддалися ще цілий ряд діячів українського руху Росії. З якоїсь причини організаторів злочинів ні як не можуть знайти. Цілком виправдана тактика – на війні завжди прагнуть насамперед убити офіцерів, тобто обезголовити ворога.
Читати далі »

Андрій Здоров

Після тривалих роздумів я погодився на текст в повному обсязі – занадто контраверсійний мотив, озвучений відомим в певних колах одеським марксистом. За деяких умов він здатен посісти ролю Біблії, в процесі інституціоналізації властиво українських комуністів. Буде ними «Лівиця», «Че Гевара», УКРС чи, можливо, ширший пролетарський фронт типу «Нових Лівих», вирішить час. Для цього мало переорієнтації на спадщину Скрипника, Мазлаха і Шумского, до котрої вже рухається, хай і обмежене коло юних рев. неофітів.

В цьому випадку слід відмовитися від більшості набутих з дитинства стереотипів, відповідно до яких українські визвольні змагання це, в першу чергу – Петлюра та УНР, Коновалець і УВО, Бандера та УПА, котрих ми часто ототожнюємо, зливаючи до однорідної, проукраїнської ідеологічної маси. Чи значить це, що разом із стереотипами треба відмовлятися від українських репризентантів Консервативної революції справа? Це особиста справа кожного, хто тупцює на стежці громадянських очікувань. Особисто я до цього не готовий. І потреби, зрештою немає, оскільки контра – глибше за схильність до ксенофобії, тоталітаризму та буржуазності, поняття. Це їхня квінтесенція і, користуючи з діалектично помилкової позакласової риторики – відсутність української частки дробу, числівник то чи знаменик – не суттєво.

Український Жовтень.pdf

Музичний супровід:
Commandandes - Bandiera Rossa

Ян Воскресенський

Вранці 1 грудня 1994 року близько 40 фронтових штурмовиків СУ-25 нанесли ракетно-бомбові удари по аеродромах «Ханкала» та «Каліновська». Менше ніж за пів години було повністю знищено бойову авіацію ЧРІ, жоден літак так і не зміг піднятися в повітря.

Що ж представляли із себе ПВС ЧРІ?

Як зрозуміло з вище сказаного, бойова авіація Дудаєва розміщувалася на аеродромах «Ханкала» та «Каліновська» і складалася з 149 навчально-бойових літаків Л-29 «Дельфін», 111 літаків Л-39 «Альбатрос», 3-ох винищувачів Міг-17 та 2-ох Міг 15 (останні більш придатні для вічної парковки у музею, ніж на ведення будь-яких бойових дій). Отже, у Дудаєва станом на 1 грудня 1994 року було 262 бойових літаки, що перевищує ПВС таких країн, як Австрія, Фінляндія, чи Португалія. Функції ППО аеродромів виконували 8-10 ЗСУ «Шилка», установки ЗУ-23, та кулемети ДШК, налаштовані на ведення вогню по повітряним цілям.

Вогнем у відповідь був знищений лише один СУ-25 російської армії, але цей факт досі не є визнаним МО РФ.
Читати далі »