Польща: криза законності та правосуддя
Marek Znidericz, Варшава
Поляки втомились. Це можна побачити всюди: на вулицях, в магазинах, на робочих місцях, в школах та університетах. Думкам стосовно нинішньої політичної системи притаманні глибоке розчарування, гнів та цинізм. Наприкінці 2005 року «Закон та Правосуддя», ЗП (PiS - Prawo i Sprawiedliwość) виграла парламентські та президентські вибори. Лех Качинський став президентом після різноманітного маневрування зі своїм братом Ярославом Качинським, котрий став прем’єр-міністром в липні минулого року. Уряд сформувала коаліція «Закону та Правосуддя», католицькі націоналісти «Ліга польських родин» (Liga Polskich Rodzin) та праве крило – популісти Самооборона (Samoobrona).
Після трохи більше року виконання службових обов’язків і за результатами опитуванням Ярослав Качинський має схвальні оцінки громадської думки лише приблизно 25%, що робить його найменш популярним польським прем’єр-міністром з 1989 р. Його негативний рейтинг – майже 70%. Оцінки для уряду в цілому ще гірші, а президент Л.Качинський не набагато популярніший.
Лише 28% опитаних твердять, що мають намір голосувати на наступних виборах. Це навіть менше, ніж 40% з тих, хто пішов на вибори в 2005 році.
Моральна революція
Браття Качинські обіцяли, що запровадять «моральну революцію», і що їх політика має керуватись принципами соціальної солідарності. Слово «солідарність» має в Польщі стійкі асоціації з страйковим рухом, що розпочався в серпні 1980рр., очолюваний профспілкою Солідарність (Solidarność).
Не дивлячись на вплив Католицької церкви і націоналістичної ідеології рання «Солідарність» була «соціалізмом без відхилень» та капіталізму.
Качинські стверджують, що були істинними нащадками традицій «Солідарності». Вони заявляють (це було насправді), що інтереси польських людей були зраджені в 1989 на так званих переговорах «круглого столу». Ці переговори відбувались між лідерами «Солідарності» Польської Об’єднаної Партії Робітників (Polska Zjednoczona Partia Robotnicza).
Результатом був розпуск Польської народної республіки та встановлення Третьої республіки. Качинські ж стверджували, що вони похоронять ганебну Третю республіку й почнуть будувати Четверту.
Вірним у всьому цьому є те, що польський народ був зраджений в 1989. Вони були зраджені повторним включенням до капіталістичних процесів. Їм пообіцяли, що Польща буде процвітати, буде країною молока та меду, де кожен матиме дороге авто.
Людям обіцяли збагачення – головний лозунг, що використовувався новим правлячим класом на початку 90-х. На жаль, небагато хто послідував цьому прикладу! «Шокова терапія» Л. Балцеровича, польського «пані Тетчер», першого міністра фінансів 3-ої республіки, а потому президента Польського національного банку, призвела до встановлення в суспільстві ідеалів, що абсолютно суперечать аналогічним оригінальної «Солідарності».
Мільйони людей зубожіли та деморалізувались, на їх задньому фоні сформувалась привілейована еліта, що жила за рахунок стрімкого скорочення забезпеченого населення. Більшість з тих, хто зазнав невдачі від так званої «трансформації» у 1989, за яку проголосували «Закон та правосуддя» (PiS - Prawo i Sprawiedliwość), «Ліга польських родин» (Liga Polskich Rodzin) та Самооборона (Samoobrona) в 2005 році. Успіх цих сторін на виборах можна пояснити лише тим фактом, що вони послідовно критикували все, що відбулось в Польщі, починаючи з трансформації.
Окрім цього, їм, можливо, допомогло те, що вони дистанціонували себе від неоліберальної політики іншого головного суперника – Громадянської Платформи (Platforma Obywatelska).
Одначе було достатньо прочитати маніфест їх виборчої кампанії, аби побачити, що антинеоліберальний маркетинг не був лише димовою завісою. Качинські не виступають проти капіталізму чи неолібералізму. Вони твердять, що величезна помилка 1989р. була так званою «товстою лінією», підведеною під минулим, що в свою чергу означало, що колишнім бюрократам та державним офіційним персонам дозволяли отримати лідируючі позиції в Третій республіці.
У символічній формі це відображалось фактом, згідно котрого першим президентом Третьої республіки був Генерал В.Ярузельський, котрий ввів військовий стан в грудні 1981 року та проголосив «Солідарність» поза законом. Брати Качинські переконані, що все це було помилкою, тому що ці «комуністи» були антипольськими агентами СРСР, котрі завше зраджуватимуть польський народ.
Те, що було необхідним в 1989 році, - видалення усіх слідів спотворення комуністичної ідеології та передача управління країною в руки справжніх патріотів. Оскільки це не було зроблено в 1989р., то має відбутися нині. Економічна система не потребує змін, потрібно змінити лише людей, що цим керують. Це «моральна революція!»
Антикомуністична пропаганда
У квітні цього року в Європарламенті відбулось обговорення стосовно запропонованого засудження Сталінських злочинів. Коментарі відомого польського історика Варшавського університету були розміщені в інтерв’ю одній з газет, під час якого він заявив, що назвати ці злочини сталінськими є невірним: « Це стара комуністична тактика, розпочата Хрущовим: комунізм – прекрасна ідеологія, викривлена жахливим Сталіним. А що ж до злочинів Леніна? А що ж стосовно Познані 1956? А що ж стосовно військового стану? Ми не можемо йти на цей компроміс! Ми повинні вимагати засудження…. комунізму і певного «сталінізму», як злочинної й направленої на геноцид системи».
На жаль, такі нечесні спроби ідентифікувати Ленінізм та соціалізм зі сталінізмом характерні для польських ЗМІ, шкіл, університетів, не кажучи вже про католицьку церкву.
Опозиція
Головна сторона опозиції – неоліберальна Громадянська Платформа (Platforma Obywatelska) приблизно з 30-відсотковою підтримкою. За соціальними стандартами, це лише трохи більше за «Закон та Правосуддя» (PiS - Prawo i Sprawiedliwość). Фактично, одним з можливих сценаріїв після минулорічних виборів була коаліція ГП та ЗП, і це й досі не виключається. ГП часто критикує уряд за його авторитаризм, проте й однаковою мірою критикує його за його інтервенціонізм в економічну площину.
Одна з іроній нинішньої ситуації – те, що опозиція часто прирівнює Качинських та ЗП до «комунізму» через авторитаризм чи інтервенціонізм обох.
Союз демократичних лівих, СДЛ (SLD - Sojusz Lewicy Demokratycznej), знаходиться у виборчій коаліції з групою менших партій. Ця коаліція має приблизно 10-відсоткову підтримку.
Щодо проблем, що стосуються прав жінок, абортів та гомосексуалізму, СДЛ є найпрогресивнішою з пануючих партій в Польщі. Хоча є деякі ліві активісти в СДЛ, особливо серед молоді, що повністю прив’язані до лівого капіталу, прокапіталістичні, не дивлячись на всю риторику про соціальну «чутливість».
Так було в часи між 2001 та 2005, коли партія набрала бецпрецендентні 41% голосів, проте втратила прихильність виборців через відмову діяти від імені робочого класу. Л.Міллер, що був лідером СДЛ, говорив свого часу: «Ви не можете бути для демократії та проти капіталізму».
Неоліберальна ортодоксальність
Необхідно бути реалістом щодо ідеології тих, хто ворогує з Качинськими та правими. Ось, на що віказували студенти Вроцлавської економічної школи:
- «На жаль, уряд ЗП лише відкине Польщу на крок назад, якщо Ви надасте перевагу східному напрямку. Лише економічний лібералізм може принести процвітання Польщі та полякам. Якщо Ви маєте сумніви стосовно цього, то знайте, що Вроцлавська Школа – найкраща школа економіки в центральній та східній Європі».
- «Молоді та освічені люди знають це, й саме тому вони покидають країну. І всі інші залишаться бідувати в Польщі, котра буде повільно розпадатися у власному соусі нової версії комунізму (в економічній галузі) та Католицькому фашизмі правого крила (у справах світогляду)».
Одна з особливостей нинішньої польської ситуації – повне домінування неоліберальної ортодоксальності в пануючій тенденції. Це може призвести до дивної ситуації, коли антикапіталіст зник, а активістів звинувачують в наявності того ж підходу до економіки за зраду!
На знак ідеологічного відношення польських еліт до капіталізму, лідер союзу докторів стверджує, що криза в польській службі охорони здоров’я може бути подолана лише приватизацією за прикладом американської моделі! Однак, більшість лікарів не приймають це рішення, а союз медсестер повністю відхиляє приватизацію.
Криза лейбористського уряду
Ми розуміємо причини для подібного стрімкого погіршення політичної ситуації в Польщі. Усі проблеми, перед якими опинився польський уряд, не впали з неба. Це не продукт ймовірної некомпетентності й обмеженості поляків, як пояснюють аналітики мейнстрімових ЗМІ..
Усі нинішні негаразди – через безпорядки та опортунізм лідерів правого крила. Усіма свавіллями, що впроваджують лідери, вони ніби перевіряють, наскільки далеко здатні зайти. Все, що вони фактично можуть перевірити у такий спосіб, - реакцію робітничого руху. Вони добре знають, що організований робочий клас – це єдина сила, що може зупинити будь-яке свавілля при владі.
Крім того, беззаперечним фактом є те, що польського робітничого руху практично не існує. Профспілки перебувають в жахливому стані. Лише 10% польських робітників об’єднані в 2 великі конфедерації - - OPZZ и Solidarność, що продовжують втрачати своїх членів. Робітничий клас відчуває себе беззахисним та зрадженим, тому що в 1989 йому обіцяли землю молока та меду, одразу ж після запровадження капіталізму в Польщі.
Мабуть тому всі були шоковані введенням Балцеровичем «шокових» реформ на платформі вільного вільного ринку, що, власне кажучи, було оголошенням війни тим людям, завдяки яким він прийшов до влади. Робітники в Польщі відчувають, що вони дійсно не можуть довіряти жодному лідерові чи будь-якій політичній стороні. І це не дивно в ситуації, коли немає ніякої лівої сили, що могла б запропонувати будь-який вид політичної підтримки, що могла б підтримати рух ідеями та стратегією.
Завдання лівих
Дивлячись зверху очима ЗМІ на ситуацію в Польщі, панування неолібералізму та клерикалізму в країні здається абсолютним. Проте це – одностороння перспектива. Ми повинні дивитись на ситуацію знизу, з вулиць, де ми бачимо, що рухи протесту виникають від студентів (минулого року) до медсестер (цього року). Наступна хвиля страйків очікується у вересні.
Не дивлячись на ідеологічний безлад, що панує в польському суспільстві, лозунги, що піднімаються на цих протестах, націлені на відділення церкви від держави, проти подальшої приватизації, на захист прав профспілок, задля забезпечення гідної заробітної плати та пенсій – усе це є соціальними вимогами та потребами.
Ми повинні бути активними у профспілках та інших організаціях, де ведуться дебати стосовно майбутнього, в яких пропонують чітку програму для соціалістичного перетворення в Польщі.
Так, поляки втомились. Втомились від скандалів та корупції, кризи в системі охорони здоров’я, кризи в освіті, небезпечної й низькооплачуваної роботи, поколінь, що полишають Польщу.
Тож, мета лівих - переконати невдоволених нинішньою системою в необхідності боротьби.
www.asn.org.ua