М.Ч.

Привид «національної держави» не так «бродить» як тиняється Україною. Йдеться про напади на іноземців, культивацію історичних міфів, дивні геополітичні пасажі і, найголовніше про те, що Бодріяр називав «кризою представництва», і що відрізяє «національне» від «соціального» на рівні діалектичної конкуренції. Для подібного твердження існує досить вагомих аргументів. Не останню скрипку грає постпомаранчеве політичне тло, котре тріщить по швам, прямо під час виступу актора на сцені. Що відбувається за її лаштунками – для більшості закоханих у голубий екран невідомо.

Для повнішого розуміння раджу парудень поспіль почитати вчорашній УНІАН або УкрПравду. Країна, в котрій ми живемо, лише умовно єдина – є спільні для всіх інституції і обов’язки, як і способи уникнути їх окремими групами населення. Йдеться про роздмухування різноманітних симулякрів, одним із котрих є наша влада, а точніше її відсутність. Відсутність влади і, як наслідок, її представницьких функцій.

Хто керує країною? Президент, уряд, парламент, суд - за старим якобінським принципом? Це дивно, проте після Кучми ніхто з них не спромігся взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні. Завжди винуватий хтось, покликаний саботувати роботу політичного конкурента. Іншими словами, «хто винуватий – невістка…».

Останні дні головну увагу було приділено подіям довкола «натівського питання». Недаремно, оскільки програвший у змаганнях по соціальному популізму Президент все частіше звертається до «культурного» та «геополітичного» фронтів. Ніша обіцянок-цяцянок за Тимошенко, громадянські свободи пробують монополізувати «регіонали», залишається лише «Одна мова, одна країна – це Україна». І дещиця торованого альбатросами євроатлантичного шляху, хибного, як і будь-яка горизонтальна (а значить не сакральна) геополітика.

На цих санчатах, плюс трохи змін до Конституції, переформатувань ВР, «Єдиному центрі» будувається підмурок «антиюліанського пакту». НАТО – це лояльність заморських добродіїв, Конституція – легітимна узурпація влади, переформатування (або перевибори) ВР – спроба змістити акценти, «Єдиний центр» - лівий клон НУ, «битва за комісарське тіло».

Більшість населення проти вступу в НАТО. Проте це не турбує Президента, котрий відмахується від громадянського суспільства як невдаха-пасічник від бджіл. Його не цікавить «проти». Його улюблений спорт – метання інвесторних портфелів. Заради них помирають в Іраку, Косово і ще бог-зна де поодинокі українці. Вступимо в НАТО – ситуація зміниться і «чорні тюльпани» періодично кружлятимуть випусками новин.

Таким робом постає суто риторичне питання: «Україна для НАТО чи НАТО для України»? На разі перше, чому надається вказана вище «криза представництва», суть матриця, в котрій мешкають українці. Влада існує сама по-собі, ті, хто її обирають - теж автономно.

Ми їздимо різним транспортом, харчуємся і відпочиваємо в різних місцях. Ми потрібні раз на кілька років – легітимізувати їх право на зловживання в результаті виборів. Або референдума. По НАТО.

Вибір?

Не тіште себе.

Симуляція свободи.

Цей запис опубліковано 8 квітня 2008 р. 11:40:11 і розміщено в наступні рубрики Загальна . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.