Скоро вибори і нам знову обіцятимуть «золоті гори». Бюрократи, буржуї і партократи лізтимуть із шкіри, випробовуючи на нас недолугі «піари» і будь-що намагаючись отримати омріяні поколіннями «бізнесменів від влади» портфелики.
Ми ходили на вибори, вдягаючись як на свято, і кожен, без перебільшення, питав себе через місяць-два — «Для чого то було мені?». Що змінилося, починаючи з часів попередніх царів, що дали нам їхні сатрапи, і на-біса ми мерзли на славної пам’яті Майдані? Кожен, хто бодай раз на тиждень вмикає загальнодоступний зомбатор і дивиться остогидлі новини, вкотре переконується у тому, що «доброї» ВЛАДИ не буває! Як не буває чесних керівників, прозорої роботи місцевих органів, «міліції з народом» і щедрих працедавців. Ці, та низка подібних думок раз по раз відвідують наші голови, і все ж, незважаючи на те, що народ знає правду про своїх бояр ми щоразу, як вівці на заклання ідемо і влаштовуємо на нові, ліпше оплачувані роботи спромігшися обдурити нас на ниві кращих, людських почуттів. Не останнє із них — довіра до отримавших мандат на право зловживати своїми повноваженнями, чия пам’ять коротка, як у склеротичної бабусі. Подумайте про це, перед тим як провести час на потрібних лише їм, виборах.
Ви, до кого ми звертаємося, наші земляки, співробітники і односельці. Згадайте наших депутатів і їхній показний «патріотизм». Де вони, а де наші дороги, ліси, робочі місця і пенсії? Вони живуть в інших вимірах, їздять на інших машинах, ходять в інші (часто власні) магазини і згадують про нас, коли приходить судний (для них) час. Тоді вони просять — по телевізору і особисто, з облич листівок і шикарних плакатів — прийдіть і проголосуйте! Це ваший громадянський обов’язок і право, котрі як гиря на шиї тягнуть до повторення однієї і тієї ж ситуації: вони агітують — ми голосуємо, ми обираємо — їх обирають, ми — працюємо, вони — паразитують на нашій довірі, праці, на своїх повноваженнях і власному зрослому соціальному статусі. Громадянський обов’язок, про котрий так люблять репетувати «професійні патріоти», це приклади із вашого побутового життя: перевести через дорогу бабусю, поступитися місцем у тролейбусі, захистити слабшого або надрукувати цю листівку.
Коли ви востаннє спілкувалися зі своїм обранцем, бачили живий виступ, не кажучи вже про особистий прийом. На це у нього немає часу, він «рятує державу», від українців та інших носіїв робітничої ідентичності.
Ми витратимо 750 міліонів на вибори нових панів і господ? Не із їхніх, із наших кишень — податків і видатків, з урізаних соціальних дотацій та екологічних програм.
Схаменіться! В країні з бюджетом у 15 млрд. кидати у ненаситню пащеку невиліковані хвороби наших пенсіонерів?
Наший вибір — це наша історія, ретроспективний погляд у минуле, і претензії на його проектування у майбутньому. Тут йдеться про славний традиціями Малишків край, а це, історично зафіксовані: Трипільська культура і Трипільське князівство і, не за Карпатами той час — Трипільська республіка. Кожна із цих формацій була прототипом і предком тутешньої спільноти, як і захищавший ідеали незалежного самоврядування в межах Великої України тов. Зелений, останній отаман Трипільського краю.
