Ми бачили, що за своєю економічною суттю імперіалізм є монополістичний капіталізм. Уже цим визначається історичне місце імперіалізму, бо монополія, яка виростає на грунті вільної конкуренції і саме з вільної конкуренції, є перехід від капіталістичного до вищого суспільно-економічного укладу. Треба відзначити особливо чотири головних види монополій або головних проявів монополістичного капіталізму, характерних для розглядуваної епохи.
По-перше, монополія виросла з концентрації виробництва на дуже високому ступені її розвитку. Це — монополістські союзи капіталістів, картелі, синдикати, трести. Ми бачили, яку величезну роль вони відіграють в сучасному господарському житті. На початок XX століття вони здобули цілковиту перевагу в передових країнах і якщо перші кроки на шляху картелювання були раніше пройдені країнами з високим охоронним тарифом (Німеччина, Америка), то Англія з її системою вільної торгівлі показала лише трохи пізніше той же основний факт: народження монополій з концентрації виробництва.
По-друге, монополії привели до посиленого захоплення найважливіших джерел сировини, особливо для основної, і найбільш картельованої, промисловості капіталістичного суспільства: кам'яновугільної і залізоробної. Монополістичне володіння найважливішими джерелами сирових матеріалів страшенно збільшило владу великого капіталу і загострило суперечність між картельованою і некартельованою промисловістю.
По-третє, монополія виросла з банків. Вони перетворилися із скромних посередницьких підприємств у монополістів фінансового капіталу. Яких-небудь три — п'ять найбільших банків будь-якої з найпередовіших капіталістичних націй здійснили «особисту унію» промислового і банкового капіталу, зосередили в своїх руках розпорядження мільярдами і мільярдами, які становлять більшу частину капіталів і грошових доходів цілої країни. Фінансова олігархія, яка накладає густу сітку відносин залежності на всі без винятку економічні й політичні установи сучасного буржуазного суспільства, — ось найрельєфніший прояв цієї монополії.
По-четверте, монополія виросла з колоніальної політики. До численних «старих» мотивів колоніальної політики фінансовий капітал додав боротьбу за джерела сировини, за вивіз капіталу, за «сфери впливу» — тобто сфери вигідних угод, концесій, монополістичних прибутків та ін.- нарешті за господарську територію взагалі. Коли європейські держави займали, наприклад, своїми колоніями одну десяту частину Африки, як це було ще в 1876 році, тоді колоніальна політика могла розвиватися немопополістично за типом, так би мовити, «вільно-захватного» зайняття земель. Але коли 9/10 Африки були захоплені (на 1900 рік), коли весь світ було поділено, — настала неминуче ера монопольного володіння колоніями, а, значить, і особливо загостреної боротьби за поділ і за переділ світу.
Наскільки загострив монополістичний капіталізм усі суперечності капіталізму, загальновідомо. Досить вказати на дорожнечу і на гніт картелів. Це загострення суперечностей є наймогутніша рушійна сила перехідного історичного періоду, який почався з часу остаточної перемоги всесвітнього фінансового капіталу.
Монополії, олігархія, прагнення до панування замість прагнень до свободи, експлуатація все більшого числа маленьких або слабих націй невеликою жменькою найбагатших або найсильніших націй — все це породило ті відмінні риси імперіалізму, які змушують характеризувати його як паразитичний або загниваючий капіталізм. Дедалі рельєфніше виступає, як одна з тенденцій імперіалізму, створення «держави-рантьє», держави-лихваря, буржуазія якої живе все більше з вивозу капіталу і «стрижки купонів». Було б помилкою думати, що ця тенденція до загнивання виключає швидкий ріст капіталізму; ні, окремі галузі промисловості, окремі верстви буржуазії, окремі країни проявляють в епоху імперіалізму з більшою або меншою силою то одну, то другу з цих тенденцій. В цілому капіталізм незмірно швидше, ніж раніше, росте, але цей ріст не тільки стає взагалі більш нерівномірним, але нерівномірність проявляється також зокрема в загниванні найсильніших капіталом країн (Англія).
Про швидкість економічного розвитку Німеччини автор дослідження про німецькі великі банки Ріссер говорить: «Не надто повільний прогрес попередньої епохи (1848- 1870) відноситься до швидкості розвитку всього господарства Німеччини і зокрема її банків у дану епоху (1870- 1905) приблизно так, як швидкість руху поштової карети доброго старого часу відноситься до швидкості сучасного автомобіля, який мчить так, що стає небезпечним і для того, хто безтурботно йде пішки, і для самих осіб, що їдуть в автомобілі». В свою чергу цей надзвичайно швидко вирослий фінансовий капітал саме тому, що він так швидко виріс, не від того, щоб перейти до більш «спокійного» володіння колоніями, які мають бути захоплені, шляхом не тільки мирних засобів, у багатших націй. А в Сполучених Штатах економічний розвиток за останні десятиріччя йшов ще швидше, ніж в Німеччині, якраз завдяки цьому паразитичні риси новітнього американського капіталізму виступили особливо яскраво. З другого боку, порівняння хоч би республіканської американської буржуазії з монархічною японською або німецькою показує, що найбільша політична відмінність дуже ослаблюється в епоху імперіалізму — не тому, щоб вона була взагалі не важлива, а тому, що мова йде в усіх цих випадках про буржуазію з певними рисами паразитизму.
Одержування монопольно — високого прибутку капіталістами однієї з багатьох галузей промисловості, однієї з багатьох країн і т. п. дає їм економічну можливість підкупати окремі прошарки робітників, а тимчасово і досить значну меншість їх, привертаючи їх на сторону буржуазії даної галузі або даної нації проти всіх інших. І посилений антагонізм імперіалістських націй з-за поділу світу посилює це прагнення. Так створюється зв'язок імперіалізму з опортунізмом, зв'язок, який виявився найраніше і найяскравіше в Англії внаслідок того, що деякі імперіалістичні риси розвитку спостерігались тут значно раніше, ніж в інших країнах. Деякі письменники, наприклад Л. Маратов, люблять відмахуватись від факту зв'язку імперіалізму з опортунізмом в робітничому русі — факту, який нині особливо сильно впадає в очі, — за допомогою «казенно-оптимістичиих» (в дусі Каутського і Гюїсманса) міркувань такого роду: справа противників капіталізму була б безнадійна, коли б саме передовий капіталізм вів до посилення опортунізму або коли б саме найкраще оплачувані робітники були схильні до опортунізму і т. п. Не треба себе обманювати відносно значення такого „оптимізму”: це — оптимізм відносно опортунізму, це — оптимізм, який служить для прикриття опортунізму. Насправді ж особлива швидкість і особлива огидність розвитку опортунізму зовсім не є гарантією тривкої його перемоги, як швидкість розвитку злоякісного нариву на здоровому організмі може лише прискорити прорвання нариву, звільнення організму від нього. Найбільш небезпечні в цьому відношенні люди, які не бажають зрозуміти, що боротьба з імперіалізмом, коли вона не зв'язана нерозривно з боротьбою проти опортунізму, є пуста і брехлива фраза.
З усього сказаного вище про економічну суть імперіалізму випливає, що його доводиться характеризувати, як перехідний або, вірніше, умираючий капіталізм...
