Загроза азійської колонізації. Націонал-анархісти відомі своєю підтримкою мусульманського руху. Ми не приховуємо наших симпатій до Ісламського руху опору (ХАМАЗ), Лівійської джамахерії, Ісламського джихаду та інших подібних проявів войовничого анти-сіонізму.

Але, необхідно усвідомити, що ми, перш за все, підтримуємо вищеназвані організації за їх революційність, а не тому, що вони створені під впливом ісламу. Наша підтримка випливає з прийнятої доктрини — думай глобально та дій локально. Ми залюбки співпрацюватимемо з мусульманами задля досягнення спільної мети, якщо вони провадять свою боротьбу в традиційно мусульманських регіонах світу.

В Європі націонал-анархісти стикнулися з певною дилемою. В той час, як ми послідовно висвітлюємо несправедливе ставлення до палестинців та підтримуємо їх визвольну боротьбу, ісламські фундаменталісти, в свою чергу, намагаються колонізувати та відібрати європейські землі. Дехто, навіть, говорить, що ми повинні були вже давно відповісти на виклики ісламістів. Однак, незважаючи на оголошену війну, у випадку агресії сил імперіалізму ми будемо вести спільну боротьбу.

На даний момент, ми вважаємо за краще дивитися крізь пальці на фундаменталістські тенденції подібних організацій. З іншого боку, ми цілком усвідомлюємо, що у далекому майбутньому таке інтернаціоналістичне вірування, як Іслам, становитиме для нас велику загрозу. Іслам, як і капіталізм чи марксизм, прагне усунути всі расові та національні відмінності з метою створення світового халіфату: ісламського еквіваленту єдиного світового уряду. Наша підтримка мусульманських фундаменталістів є лише продуманою тактикою. Хоча ми і пропонуємо співпрацю подібним групам, але в той же час усвідомлюємо, що колись націонал-анархісти Європи боротимуться проти мусульманської присутності, щоб звільнити європейців від наслідків масової міграції. У цій статті ми розглянемо ситуацію, що склалася на Британських островах.

Одним із найшкідливіших фундаменталістських мусульманських угруповань Англії є Гізб-ут Тахрір (ГУТ) або „партія звільнення”. Вона була створена Шейхом Таквіддіном ан-Набані, палестинським вигнанцем, який навчався в Сирії, Йорданії та Лівії. Після повернення до Палестини, під час кривавих заворушень, які передували проголошенню в 1948 році держави Ізраїль, Шейх Таквіддін почав працювати над створенням розгалуженої ісламської партійної структури. Він надрукував кілька ключових творів, серед яких „Порятунок Палестини” та „Послання до арабів”. Широка популярність радикальних ідей Шейха допомогла йому сформувати в ель-Куді в 1953 році перший підрозділ ГУТ. Однак партія була заборонена урядом Йорданії, і після жорстоких репресій йорданських військ, більшість активістів були вбиті або ув’язнені. В 1954 році членам ГУТ заборонили виголошувати свої промови в мечетях та інших ісламських установах. Але як це все стосується Британських островів?

Від тих важких часів у Йорданії ГУТ пройшла довгий шлях. Зараз партія отримує як фінансову, так і людську підтримку з багатьох ісламських центрів по всьому світу — найбільше з Сирії, Йорданії, Іраку та Тунісу. Її теперішній лідер, Абдул-Кадім Заллум, за чутками, переховується на Близькому Сході. В 1994 році ГУТ заснувала в Ессексі „Міжнародну мусульманську конференцію”. Там збираються цілі орди азійських підлітків — багато з них одягнені в афганські куфії та камуфляж — щоб послухати партійного лідера Фаріда Кассіма. Нещодавно в одній зі своїх найяскравіших промов Кассім змалював євреїв, як найпотужнішу силу в світі та назвав їх традиційними „ворогами” Ісламу. За його словами: „Хто з британського уряду підписував угоду про створення Ізраїлю? Леон Бріттан, єврей. А хто підписував від американців — інший єврей”. Як і послідовники націонал-анархізму, ГУТ створила розгалужену мережу нелегальних підрозділів. Найбільші — в Єгипті, Іраку, Йорданії, Кувейті, Лівії, Марокко, Пакистані, Саудівській Аравії, Судані, Сирії, Тунісі та Туреччині. Ця партія заборонена більше як в ста коледжах Британії; вона різко відкидає поняття марксизму, капіталізму та будь-які закони, що суперечать Природному порядку. Націонал-анархісти цілком погоджуються з багатьма ідеологічними та організаційними засадами цього угрупування. Але, пізніше Фарід Кассім та інші партійні лідери почали поширювати серед своїх прихильників ідею проголошення Священної війни (джихаду) проти всіх не мусульман Британії. Іншими словами, ісламські бойовики прагнуть знищити традиційну культуру та устрій Британських островів та запровадити по всій країні своє право (ель-Каліфа). Як сказав один із представників партії у прямому ефірі кілька років тому, що ГУТ „не зупиниться, доки над кожним британським містом не майорітиме зелений ісламський прапор”.

Невже ці слова не примусять кожного чистокровного англійця, ірландця, шотландця чи валлійця замислитися над можливими наслідками? Невже ми не перешкодимо цим фанатикам вкрасти у нас країну з-під самого носу? Якщо ви вважаєте, що ісламської загрози не існує, та, що подібні елементи реально не зможуть захопити владу в країні, то радимо подумати ще раз. В Бредфорді, наприклад, мусульмани повністю захопили в свої руки органи місцевого самоврядування; вони побудували мечеті та повністю прибрали з центру міста всі християнські атрибути. Бредфорд перетворився на потужну 70-ти тисячну азійську комуну. В той час, як мусульмани цього регіону набували політичної ваги та ставали силою, з якою необхідно рахуватися (це було відкрито продемонстровано під час заворушень у Йоркширі, де азійські бунтівники оточили поліцейські дільниці і примусили місцеву владу капітулювати перед їх вимогами), апатичні представники Білої громади Бредфорда продовжували купувати лотерейні квитки та дивитися безкінечні серіали.

Іншим угрупуванням, яке відстоює панівну роль Ісламу, є Мухаджири або „емігранти”. На чолі їх стоїть неповторний Омар Бакрі, об’єкт численних газетних публікацій. Мухаджири зажили поганої слави наприкінці 90-тих років, після заборони очікуваного „Раллі за ісламське відродження”, яке мало відбутися на Лондонській Арені. Шоу було заборонене під приводом сіоністських погроз після того, як стало відомо, що Бакрі власноруч добирав офіцерів охорони. За словами Мухаджирів, на зібрання мало прибути від 7 до 14 тисяч активістів, включаючи представників Алжирської мусульманської армії порятунку, братів-мусульман, Хезболлаху та Хамазу. Пізніше, в лондонському Гайд-парку відбулося інше зібрання, де представники сексуальних меншин розіграли уявний суд після смерті над душею Бакрі, на якому засудили його до „двох тисяч років содомських катувань”. Але те, що лідер Мухаджирів став об’єктом для насмішок правлячого класу та преси, не повинен заступити той факт, що ці люди відкрито прагнуть заснувати мусульманський парламент на британській землі. Зараз у нашій країні діє близько 1400 мусульманських організацій, на нашій землі зведено 1000 мечетей і протягом найближчих років планується побудувати ще сто. П’ять років тому, в статті „Таймз” було зазначено, що „у 2002 році мусульман в країні буде на 4000 тисячі більше, ніж віруючих англіканської церкви”. Цифри підтверджують такі побоювання: в 1995 році в Англії було 536 тисяч мусульман порівняно з 854 тисячами англіканців. Проте, кількість мусульман збільшилась лише за один рік на 32 тисячі, в той час, як англіканська громада зменшилась на 14 тисяч. Отже, при збереженні подібних тенденцій, в 2002 році, дійсно, буде 760 тисяч активних мусульман і лише 756 тисяч англіканців.

Можна не сумніватися, що постійна азійська колонізація лише розпалює вогонь расової нетерпимості. Незважаючи на те, що існують менш радикальні форми ісламу, вони так само викликають відразу у більшості західний людей. Тому, будь-який майбутній конфлікт між Білими та Азіатами матиме перш за все расову основу. В 1994 році „Гардіан” процитувала одного молодого активіста ГУТ: „Не має значення, чи хочу я бути британцем — я не можу ним бути, тому що маю коричневий колір шкіри. Раніше я дивився на все, як на боротьбу Білих проти Чорних, тепер же я бачу боротьбу Мусульман проти Не-мусульман.” Все більше молодих азіатів повертаються до традицій своїх предків, що показує силу їх прив’язаності до свого расового та культурного коріння. Не дивно, що двома найпослідовнішими критиками ісламського фундаменталізму є євреї. Один з них, Альфред Шерман — типовий капіталіст та шанувальник Тетчер — писав, що „мусульманство загрожує християнській Європі” через „поступову її колонізацію азійськими емігрантами”. Інший критик, Бернард Левін, найбільший пропагандист Голокосту та кореспондент „Таймз”, застерігав, що „можливо, через півстоліття, або навіть раніше, відбудеться війна, яку виграють ісламські фанатики. Вони перейменують, наприклад, Оклахому на Хартум-на-Міссісіпі, та каменують кожного, хто не буде так говорити”. Ці дві особи є, звичайно, сіоністами і мають свої причини для ненависті Ісламу, але застереження лишаються застереженнями. Прибічники мультирасизму називають такі коментарі „ісламофобією”. В грудні 1996 року „Обзервер” писала наступне: „Для бойовиків Мухаджирів ісламофобія є справжнім подарунком. Всі ці розмови про бойовиків, божевільних мул та інше тільки підштовхують британську мусульманську молодь до подібних організацій. Їх немов навмисне підводять до думки про створення мусульманського світового уряду та єврейських погромів. Як показує історія, нетолерантність породжує нетолерантність”. І це правда. Ті, хто формує драконівські расові закони, є нетолерантними до вимог та прагнень багатьох молодих розчарованих білих. Вони хочуть приборкати знахабнілих азіатів та взяти расову ситуацію у власній країні під свій контроль. Ми не сподіваємося, що можна репатріювати чорних та азійських емігрантів до їх етнічних земель, але якщо ісламські бойовики вийдуть на дорогу війни, то біла громада зможе об’єднатися заради власного виживання.

переклад Олега Шеленка та Олени Жарко

за матеріялами часописа „ІДЕНТИЧНІСТЬ”