Мазепа

Відкинувши, як останню цигарку, звинувачення у “безсистемності”, “кризі жанру” і тому подібних необрунтованих видумках зауважимо визначені останнім часом, подіями і групами тиску, напрямні:

1) фактичне перетворення Бриколажу з колективного вісника вже не існуючого інтелектуального об’єднання на більш горизонтальний інтернет-блог, культурологічний журнал, якщо хочете. На жаль, більшість дописувачів відмовилася від статуса співредактора і можливості самостійно викладати власні матеріали, тому, на разі, редакторські функції монополізовані одним ідеологічно підозрілим суб’єктом, який ховається під напівжидівським ніком;

2) присутність взаємовиключних ідейних посилок погоджено самим алгоритмом блогу, в основі котрого недоступний догматикам і цензорам сумління ДИСКУРСИВНИЙ принцип (діалогова культура і обговорення – не пропаганда, PR і нав’язування, характерні для самозакоханих припартійних “гуру”);

3) ми маємо добрі стосунки з представниками різноманітних, часто опонуючих громадських організацій: від “Альянсу” через “Авангард” до “Лівиці” і зацікавлені в контактах з українською діаспорою. Частина з них вказана в лінках, інші – ні. Проте з кавою під частин гостин, я певен, проблем не має бути.

4) наше ідеологічне кредо стале, і якщо ви не здатні прийти до (єдино вірної в часи смерті Логоса) формули: “нові ліві-нові праві-нова парадигма”, вертайте до стартової сторінки, смітник здорового глузду замінить алюзії власної вартості;

5) змінилися дописувачі і громадська платформа окремих членів нашої redколегії, що призвело до збільшення соціально-заангажованої теорії, часто анархічного, есерівського та марксистського характеру. Це правда, як і те, що дана лінія триватиме надалі, властиво націонал-анархічна форца ;

6) статус сайту залишається більш ніж сталим: для УНТП – жидо-марксистський; для “Че Гевари” – неонацистський; для “Альянсу” – плебейський, для… . Один лише Рєпа, цей напрочуд вдумливий екс-нацист і за сумісництвом “навчитель” контр.інфо вірно ідентифікував суть Бриблеми: ”Ліві, в сенсі ті, хто поза справою”. Справою – правою, він, вочевидь, відзначив власний “цитатний стиль” і типову для опортуністів зачіску. Респект з обох цівок.

7) свого часу один з провідників лівої течії бандерівського відламку ОУН Іван Мітринга сказав: “Справа УПА є продовженням Великого Жовтня”. Цього року кілька громадських організацій, переважно лівого характеру заявили про свою підтримку ветеранів УПА, чий штандарт засидівся в руках бандерівців і, що значно гірше, наростаючої нацистської цунамі; наступним кроком стане ревізія 7 листопада і 1 травня, монополізованих євразійськими реваншистами.

8) що стосується властиво інтелектуального наповнення, ним залишається негаснучий інтерес до “нових правих” і етнічних релігій, а також різноманітних анархістських (від інтегрального Блека і онтологічного Бея до правого Еволи та національного Саузгейта), екологічних (та їх синтезів) і “нових лівих”, зокрема їх фрейдо-марксистської, навіть франфуртської частини. З вітчизняної історії – есерівсько-драгоманівська спадщина, український марксизм початку 20-го століття (включно з реанімацією інтереса до проблематики вітчизняного націонал-комунізма) та ліві групи в ОУН та УПА тощо.

9) 1-й ліричний відступ. Ми відмовляємо у статусі “патріотичних” різноманітним “буржуазно-націоналістичним” вісникам майбутнього, чия соціальна роль не раз ставила під сумнів результати національно-визвольних змагань. Елітаризм, буржуазність, компрадорство і, що головне – класова колаборація віншують ганебні сторінки неоліберальних проектів минулого століття. Справжній патріот – це закоханий в теорію соціальної справедливості бувший нацист. Соромно бути правим!

10) 2-й ліричний відступ. Враховуючи чомусь визначальну роль “расового фактора” ми стверджуємо відсутність інтересу до цієї та подібних проблем, як неактуальних для нашого сьогодення. Підстави: підлітково-сублімаційний характер “постмодерної гри” у фа-антифа, котрі навіть перебуваючи по різні сторони барикади виступають носіями однієї тоталітарної ідеології: перші – історично зафіксованої, другі – її ніби-то антитези, в основі котрої частий авторасизм. Іншими словами – не судіть про мою любов до Батьківщини лише з факту толерації чи негації кількох київських чорношкірих студентів. Їх доля для мене цілком байдужа – смерть від скінхеда, повернення до Нігерії чи репродукція афро-українців на даному історичному етапі менш актуальні, ніж пенсія моєї і ще 18 міліонів бабусь.
Українці вироджуються буквально швидше за мамонтів;
вже за кілька кілометрів від Києва можна спостерігати “мертві” села;
3-4% етнічної території цілком перетворено на токсичний смітник;
ми практично втратили оточуюче наших предків природнє середовище;
пауперизація (класове розшарування) досягло свого апогею, поряд з кількома, виїхавшими за межі країни міліонами працездатного населення;
ожив кучмістський вампір, недобитий тупим помаранчевим кілком;
культурна спадщина повсякчас ревізується, зазнаючи нищівних впливів з боку імперіалістичних домініонів;
Яким чином вирішить їх депортація “позбавлених меланіна”, чия сукупна кількість менша за одне Варшавське гетто? Відповідь – дорослішайте швидше, мої голомозі друзі.

Слава хаосу!

Честь.

Цей запис опубліковано 12 січня 2007 р. 10:07:25 і розміщено в наступні рубрики Загальна . Ви можете відслідковувати коментарі за допомогою RSS 2.0 стрічки. Ви можете залишити коментар , або відслідковувати з Вашого сайту.