«Антифашизм» – це новий тоталітаризм
Додано 19 червня 2006 р., MazepaАйден Ренкін
Не всі будуть у захваті від цього тексту. Його автор, відомий антиколоніальною риторикою Ренкін діє як вправний вуличний боєць – зліва-справа, а потім «з ноги». Його твердження, як мінімум, скандальні. Більшість із них не сподобаються «правим соціалістам» та «ідейним антифашистам», оскільки Гітлер помер, а акценти змістилися з площини мертвих модерністських термінів в бік постмодерного «багатоголосся». Класичні, навіть традиційні ідеології не відповідають на ставлені сучасністю виклики, що не заважає молитися їхнім пафосним адептам. Разом з тим, захисник ескімосів і гавайців не тягне на звання «реакціонера року».
«Расизм білих» та «історичний антифашизм» були актуальні в середині минулого століття. Сьогодні під маскою «антифашизму» криється «авторасизм білих лібералів» та «антирасистський расизм» шовіністичних мусульманських та негритянських громад, котрі Ренкін окреслює словами – «новий тоталітаризм». І це дійсно так. Принаймні на Заході Європи.
У нас це перманентний пошук антисемітів (хоча втаємничені знають, що кожен, мінімально спортивний рабин, в сенсі вродженого шовінізму дасть фору бутафорним київським нацистам); спроби інтегрувати (накинути соціальний зашморг і придушити) циган; періодично повторювані заклинання типу «татар акбар», Закарпаття (або Схід) – багатонаціональний край, «злочини українських націоналістів» тощо.
Для прикладу: невизначеність статусу ветеранів УПА – це типовий ліберально-буржуазний авторасизм; «парад мовних суверенітетів» – «антирасистський расизм», а розвинута на класовому (денаціоналізована компрадорська буржуазія) та регіональному (ПІСУАР) рівнях українофобія – новий тоталітаризм.
Читати далі »