Copyleft
Вільна енциклопедія „wikipedia”
Термін Copyleft (копілефт) вживається по відношенню до окремої групи ліцензій, які використовуються для програмного забезпечення, документів та художніх робіт. Тоді як існуюче законодавство про захист авторських прав розглядається прихильниками копілефт як спосіб обмеження прав на копіювання та розповсюдження окремих матеріалів, ліцензія копілефт використовує це законодавство для того, щоб надати можливість кожному, хто отримує копію, чи похідну з роботи, використовувати, модифікувати і розповсюджувати останню. Тобто, говорячи не юридичною мовою, копілефт є протилежністю копірайт.
1 Передмова
2 Методи застосування копілефт
3 Історія виникнення та визначення терміну копілефт
4 Типи копілефт та співвідношення з іншими ліцензіями
4.1 Публічний домен
4.2 Копілефт і не-копілефт на відкритий код програмного забезпечення
4.3 Суворий і слабкий копілефт
4.4 Повний і частковий копілефт
4.5 Спадковість та вимога спадковості
5 Ідеологічні дебати
6 Чи можна «заразитися» копілефт?
Передмова
Однією з найбільш важливих причин, по якій розробники та автори, можуть захотіти надати копілефт на свою роботу, є те, що таким чином вони створюють найбільш сприятливі та принадні умови для величезної кількості людей щодо внесення свого вкладу у вдосконалення та/чи розширення цієї роботи.
Надання копілефт на результати своєї роботи для багатьох має серйозний ідеологічний підтекст. Але подібні ідеологічні дебати обійшли стороною засновника одного з найбільш успішних серед існуючих на сьогоднішній день копілефт-продуктів - Лінус Торварлдс вважає, що застосування практичної сторони GNU GPL ліцензії для програмного забезпечення Linux було вирішальним для його подальшого розвитку (дивіться далі розділ Комерційна розробка копілефт-продуктів).
В інтерв’ю ( ), опублікованому 18 серпня 2004 року в англомовному журналі Business Week, Лінус Торварлдс відзначив, що на його думку, відкритий код програмного забезпечення є більш стабільним і надійним в порівнянні з традиційним програмним забезпеченням, яке захищене копірайт. В цьому контексті він наводить порівняння науки з магією: в науці вся система побудована таким чином, що нові відкриття базуються на відкриттях попередніх, тоді як в магії хтось завжди тримає при собі якийсь секрет і ніколи не дозволяє іншим збагнути його сутність і побудувати на його основі щось нове. Як свідчить історія, магія вимерла, і те ж саме, на думку Лінуса Торварлдса, чекає на традиційне програмне забезпечення.
Методи застосування копілефт
Загальноприйнятною практикою для досягнення такого безперешкодного використання, копіювання і розповсюдження матеріалів є їх ліцензування, за умовами якого кожен може
1.користуватися ліцензованим матеріалом без будь-яких обмежень
2.розповсюджувати як-завгодно багато його копій
3.модифікувати матеріал в будь-який спосіб
Але ці три умови все ж не забезпечують того, що похідні матеріали, створені в результаті користування таким чином ліцензованих матеріалів, будуть розповсюджуватись на таких же «необмежених умовах». Тому умови копілефт накладають на власника похідних матеріалів зобов’язання розповсюджувати їх лише з таким самим типом ліцензії, як і оригінал.
Інші умови копілефт ліцензії, які остаточно унеможливлюють перешкоджання вільному використанню, копіюванню і розповсюдженню матеріалів включають:
«заборону відкликати копілефт ліцензію;
«вимогу зберігати матеріал і його похідні версії у форматі, який сприяє модифікаціям, наприклад, для програмного забезпечення таким форматом є вихідний код, компілювання якого гарантується без будь-яких перешкод.
«розробку до певної міри обов’язкової системи документування матеріалу і його модифікацій у вигляді керівництв користувача, описів, тощо.
Як правило, в таких копілефт ліцензіях, для того, щоб вони мали якийсь ефект, необхідно творчо підходити до формулювання ліцензійних вимог та використання законодавства, яке регулює право інтелектуальної власності. Наприклад, говорячи про авторське право, всі особи, які в будь-який спосіб зробили свій внесок в копілефт роботу, стають спів-власниками авторського права на роботу, але в той же час, погодившись на умови ліцензії, свідомо відмовляються від певних прав, які, зазвичай, походять з авторського права, наприклад, право бути єдиним розповсюджувачем копій цієї роботи.
Залежачи на законодавстві, яке регулює право інтелектуальної власності, і яке може відрізнятися в різних країнах, фактична ліцензія, яка є нічим іншим, аніж способом досягнення копілефт мети, може також відрізнятися в різних країнах. Наприклад, в деяких країнах може допускатись продаж програмного забезпечення без гарантійних зобов’язань в стандартному GNU GPL стилі (див. розділи 11 та 12 GNU ліцензії версії 2 ( )), тоді як в більшості Європейських країн дистрибутор програмного забезпечення не може відмовитись від дотримання гарантій стосовно проданого продукту, тому границі таких гарантій описані в більшості європейських копілефт ліцензіях (див. CeCILL ліцензію ( ), яка дозволяє пере-ліцензування на умовах GNU GPL - розділ 5.3.4 - в поєднанні з обмеженою гарантією - розділ 9).
Історія виникнення та визначення терміну копілефт
Концепція копілефт виникла в результаті роботи Річарда Штальмана над інтерпретатором Lisp. На запит компанії Symbolics, виробника комп’ютерів, щодо використання інтерпретатора, написаного Штальманом, той погодився надати їм свою роботу на умовах публічного домену. Symbolics розширила і вдосконалила цей інтерпретатор, але коли Штальман захотів отримати доступ до змін, зроблених до написаного ним коду, йому було відмовлено. Тож Штальману не залишалося нічого, окрім як вжити необхідних кроків для запобігання подібної поведінки в майбутньому.
Оскільки Штальман вважав неможливим, в короткотерміновій перспективі, ліквідування законодавства щодо авторського права та виправлення несправедливості, яку йому довелось відчути на собі, він вирішив діяти в рамках існуючого законодавства і в 1984 році створив свою власну ліцензію - GNU General Public License (GPL), першу копілефт ліцензію. Вперше, за умовами цієї ліцензії, власник авторських прав міг передавати в безстрокове користування максимальні права на програму її користувачам, не залежно від того які зміни і ким були внесені до її оригінальної версії. Це означало передачу прав на програму лише тим, хто вже її отримав, а не громадськості загалом, але це було найбільше, що він міг зробити при існуючому законодавстві. Нова ліцензія на той час ще не отримала ярлик «копілефт».
Термін «копілефт», згідно деяких джерел, вперше з’явився наприкінці 1970х в Tiny BASIC, вільно розповсюджуваній версії BASIC. Текст програми містив фрази «Всі обов’язки застережено» та «копілефт» (гра слів «Всі права застережено» та «Копірайт», які, зазвичай, використовуються при застереженні авторських прав). Сам Річард Штальман стверджує, що виникненню слова копілефт слід завдячувати Дону Хопкінсу, який в 1984 чи 1985 році надіслав йому листа, надписавши на конверті «Копілефт-всі права перекручено» (англ. «Copyleft-all rights reversed.»)( ), після чого Штальман використав даний термін для позначення концепції розповсюдження програмного забезпечення, над якою він працював.
Навколо визначення терміну «копілефт» існує ціла полеміка. Оригінально, термін виник як забавне перекручення слова «копірайт», тобто іменник, який означав умови ліцензії GNU General Public License, заснованої Річардом Штальманом як частина проекту Free Software Foundation. Тобто фраза «ваша програма захищена копілефт» означає те саме, що й «програма захищена GPL» (GPL є де-фако стандартом для всіх видів копілефт ліцензій). Термін може використовуватись і як дієслово, наприклад, у фразах типу «він копілефт(ив) останню версію своєї програми», але тоді він не має такого точного значення і може мати на увазі будь-яку з декількох подібних ліцензій, або навіть уявну ліцензію для подальшого обговорення. (Див. наступний розділ, який більш детально торкається деяких проблем, пов’язаних з визначенням терміну «копілефт».)
По причині складнощів, викликаних використанням бібліотечних програм, Free Software Foundation створила GNU Library General Public License (LGPL), в якій змінено вимоги щодо подальшого розповсюдження і дозволяється використовувати програмні бібліотеки, не будучи при цьому «зараженим» їх ліцензією. Пізніше LGPL було перейменовано в GNU Lesser General Public License для того, щоб підкреслити слабкість її копілефт-умов і заохотити авторів бібліотек користуватись звичайною GPL ліцензією [2] ( ).
Типи копілефт та співвідношення з іншими ліцензіями
Публічний домен
Обмеження в використанні і розповсюдженні не накладаються на роботи, розміщені в публічному домені, де їх розробник відмовився від авторського права та права власності. Такі роботи можуть бути модифіковані і автор зміненої роботи може ліцензувати на будь-якій умовах будь-яку нову частину похідної роботи, окрім частини, запозиченої з публічного домену. Одержана в результаті робота може бути недоступна авторам оригінальної версії і навіть конкурувати з оригіналом. Тобто матеріали з публічного домену за визначенням не є предметом повного копілефту.
Копілефт і не-копілефт на відкритий код програмного забезпечення
Копілефт є характерною ознакою декількох типів ліцензій на відкритий код програмного забезпечення (зрештою копілефт став ключовою проблемою в ідеологічній суперечці між рухом за відкритий код програмного забезпечення та рухом за відкрите програмне забезпечення). Копілефт - це коротка назва для пакету законодавчих актів, який гарантує відкритість похідних (від ліцензованих)абр модифікованих матеріалів (що не є обов’язковим у загальній концепції «відкритого коду»). Якщо ліцензіат копілефт-праці розповсюджує її модифіковану версію не на тих самих (або, в деяких випадках, схожих) копілефт-умовах, він зіткнеться з правовими наслідками своїх дій. Для більшості копілефт-робіт це передбачає припинення ліцензії, що призводить до втрати (колишнім) ліцензіатом права на копіювання, розповсюдження, модифікацію та публічне представлення похідної роботи, тощо.
Багато ліцензій на відкритий код програмного забезпечення, таких, наприклад, як використовуються в операційних системах BSD, X Window System та Apache веб сервері не є копілефт-ліцензіями, оскільки не вимагають у ліцензіата розповсюджувати модифіковані роботи на умовах тих самих ліцензій. Наразі точаться дискусії щодо того, який же тип ліцензій забезпечує найбільший ступінь свободи. Такі дискусії базуються на таких складних питаннях, як визначення поняття «свобода» і чиї свободи є більш важливими. Дехто стверджує, що копілефт ліцензії максимізують свободу для всих потенційних користувачів в майбутньому (свобода від комерційного програмного забезпечення), тоді як не-копілефт ліцензії максимізують свободи першого користувача (свобода для створення комерційного програмного забезпечення). Це питання можна також розглядати як розділення понять свободи для окремих авторів програмного забезпечення від свободи для самого програмного забезпечення. (Дивіться далі розділ «Ідеологічні дебати»).
Суворий і слабкий копілефт
Копілефт на роботу вважається «суворим» в тому розумінні, що існують ефективні засоби «примусового» застосування копілефт до різних видів похідних робіт. «Слабкий копілефт» використовується в тих ліцензіях, за умовами яких не всі види похідних робіт успадковують такі ліцензії (часто має значення в який саме спосіб була створена похідна робота). Іноді поняття «слабкий копілефт» є нічим іншим, аніж евфемізмом, який означає відсутність реальних засобів застосування «примусового» копілефт на роботу.
Прикладами ліцензіїй на відкрите програмне забезпечення з суворим копілефт є GNU General Public License та Q Public License. Подібними ліцензіями зі слабким копілефт є GNU Lesser General Public License та Mozilla Public License. Як приклади не-копілефт ліцензій можна назвати ліцензії на X11 та BSD.
Повний і частковий копілефт
«Повний» і «частковий» копілефт стосуються іншої сторони ліцензії. Повний копілефт - це коли всі частини роботи (окрім самої ліцензії) можуть бути модифіковані будь-ким. Частковий копілефт означає, що на частину матеріалу не розповсюджується дозвіл на необмежені модифікації, або, іншими словами, він не є повністю предметом копілефт, наприклад, копілефт на мистецькі твори іноді є небажаним чи просто неможливим.
Спадковість та вимога спадковості
Вимога спадковості в копілефт ліцензії (в англійській мові використовується термін share-alike) означає, що будь-які свободи, котрі діють на оригінальну роботу, повинні залишитись такими ж і на будь-які її похідні. Тобто будь-яка «повна» копілефт ліцензія автоматично містить вимогу спадковості (але не навпаки!). Багато «часткових» копілефт ліцензій містять дану вимогу. Замість використання копірайт-гасла «всі права застережено» або копілефт- «всі права перекручено», в ліцензіях з вимогою спадковості, натомість, переважно використовується «окремі права застережено».
Ідеологічні дебати
Для багатьох копілефт - це спосіб використовувати існуюче законодавство по захисту інтелектуальної власності як засіб для повалення обмежень, які це ж законодавство накладає на розповсюдження і розвиток знань, котрими володіє людство. При такому підході метою копілефт є назавжди мінімізувати обмеження, нав’язані «режимами інтелектуальної власності».
Більшість з тих, хто використовує копілефт в цьому сенсі, вбачають у Річарді Штальмані не тільки батька канонічної копілефт ліцензії (GNU General Public License), але й ідеолога, який навчає як покінчити з культурними обмеженнями, починаючи з вивертання концепції копірайт. В той же час, ідеологія, на якій базується рух за відкритий код програмного забезпечення, наприклад, окреслена Еріком Реймондом, є більш сучасною в плані повалення культури взагалі (або, щонайменше, використовує менш фундаментальний підхід в досягненні цього), і її виникнення призвело до неминучого зіткнення з концепцією Штальманівської Free Software Foundation наприкінці 20го сторіччя. Хоча те, що звичайно називають суспільством відкритого коду програмного забезпечення, як приклад можна навести Slashdot, можна розглядати як більш-менш мирне співіснування прихильників суворого копілефт та тих, хто є носієм схожих чи навіть частково протилежних ідеологій.
Незважаючи на те, що копілефт не є законодавчо визнаним терміном, він розглядається копілефт-ідеологами як правовий механізм. Окільки його розроблено в результаті політичних і ідеологічних дебатів навколо проблем інтелектуальної власності, то відсіля виникли і певні ідеологічні розгалуження в самому стані копілеф. Дехто вбачає в копілефт перший крок у знищенні будь-яких проявів законодавства про авторське право. Але така мета не зовсім узгоджується зі Штальманом і Free Software Foundation, які вбачають у подібному розвитку подій швидше повернення до публічного домену, без захисту на зразок копілефт, коли розробники програмного забезпечення не матимуть жодних обмежень при розповсюджені і продажу бінарних файлів без відкриття при цьому їх вихідного коду. Інші звертають увагу на те, що якщо копірайт, як такий, буде скасовано, то зникне і потреба в захисті чи примусовому ліцензуванні.
Чи можна «заразитися» копілефт?
Копілефт ліцензії іноді називають вірусними копірайт ліцензіями, особливо ті, хто вважають, що вони можуть втратити в результаті, оскільки будь-які похідні роботи за умовами копілефт також повинні бути копілефт. Зокрема, копілефт роботи не можна легально використати в роботах, які будуть розповсюждуватись без вихідного коду (як більшість комерційних продуктів) без особливого дозволу на це авторів оригіналу. Тож, як наслідок, їх використання, переважно, обмежується внутрішнім використанням.
Під означенням вірусний мається на увазі процес на зразок поширенню біологічного вірусу на весь орган, який складається з подібних клітин, чи вид подібних особин. В контексті легально зобов’язуючих контрактів і ліцензій, вірусний стосується будь-чого, що розповсюджується за рахунок приєднання себе до чогось іншого, незалежно від того чи таке «зараженння» додає цінності кінцевому результату.
Прибічники копілефт наполягають, що проведення подібної аналогії між копілефт ліцензіями і комп’ютерними вірусами є недоречним, оскільки комп’ютерні віруси, зазвичай, заражають комп’ютер без відома користувача і намагаються завдати шкоди, тоді як автори похідних робіт усвідомлюють вимоги копілефт щодо орігіналу, а користувачі похідних робіт, завдяки таким вимогам, виграють. Тому багато хто уникає використовувати вірусний чи заразний по відношенню до копілефт по причині негативного підтексту, які ці означення несуть.
Прихильники копілефт також зневажливо ставляться до використання означення вірусний, оскільки останнє не вживається в юриспруденції. Ібен Моблен, професор права з Колумбійського університету та радник Free Software Foundation, наприклад, звертає увагу на те, що GPL - це ліцензія, а не контракт. До того ж GPL зауважує, що лише якщо похідні роботи публікуються, то вони повинні публікуватись на умовах такої ж ліцензії; для їх внутрішнього використання не існує ніяких обмежень.
Коли про GPL ліцензію говорять як про «вірусну ліцензію», можливо мається на увазі ймовірність того, що публікація будь-чого нового на умовах GPL призводить до створення позитивного мережевого ефекту зворотнього зв’язку, при якому на протязі певного часу неперервно розростається об’єм копілефт-матеріалу. При розробці програмного забезпечення повторне використання коду є однією з найважливіших цілей, досягнення якої дозволяє зберегти зусилля і швидко зконструювати працюючий продукт завдяки використанню вже існуючих настроюваних компонентів. Ті, хто працюють над не-копілефт програмами часто змушені наново «винаходити колесо», оскільки набір відкритого не-копілефт програмного забезпечення є досить обмеженим.
Багато хто вважає, що копілефт ліцензії є привабливими і популярними для спільних проектів саме тому, що вони «вірусні» і поширюються на всі похідні роботи, «заражаючи» останні вимогою Ця вимога вижаєтья дуже важливою, оскільки забезпечує уніфікована ліцензійні вимоги, безперешкодний доступ та робить копілефт проекти стійкими до розгалужень, оскільки всі автори можуть
джерело: