Кожний народ має свою культуру, яка розвивається до певних меж, а потім занепадає, тому що вироджується творча меншина, яка створює цю культуру. Культуру можуть творити нікчеми, тоді культура перетворюється на масову культуру, низьку культуру.
Національні культури мають глибокі корені, які її живлять. Нікчеми забувають про них. Тоді народ нікчем втрачає свою самобутність, втрачає самототожність і стає легкою здобиччю для завойовників асиміляторів. Плекання розвитку національної культури є гарантією того, що народ не вимре, що його не знищать космополіти-безбатченки, які проповідують „загально-людські цінності”. Кожна національна культура містить універсальні цінності, які притаманні всім національним культурам, але й певні особливості також. Коли ж є намагання підпорядкувати одну культуру іншій, то такі особливості зникають і світ стає одноманітним. Тоді не можна говорити про „діалог культур”, а про ворожнечу культур, які забули власні корені. Отже, чи можна говорити про світову культуру? Ні, не можна, бо кожна людина належить до певної культури, в якій виростала, виховувалась. Всі національні культури рівні між собою; немає ні вищих, ні нищих культур. Існують культури сповнені гордині і тому претендують на звання „світових”, наприклад американська чи російська. Це не припустимо, якщо прагнемо діалогу культур. Діалог культур повинен збагачувати культури. Культурний міжнародний взаємообмін потрібний для того, щоб люди різних культур могли спілкуватися, а спілкуючись стирали різноманітні стереотипи, упередження щодо одне до одного, які сформовані ідеологічним чи політичним протистоянням, тобто тими, хто хоче розділяти і владарювати. „Єдність у різноманітності” — це гасло ХХІ століття. Світ не одноманітний, а багатокультурний, багатомовний, в якому кожна культура розвивається і досягає значних висот.
Читати далі »
На разі можна стверджувати існування кількох напрямних ідеольогічної думки 20-го століття, жадним чином не підтверджуючих дихотомію „марксистська — консервативна” революція. Одним із них є Жорж Сорель. Відомий мислитель Жан-Поль Фай, у своїй книзі „Тоталітарні мови” найбільш істотним прикладом цього явища рахує німецький націонал — більшовизм. Наступні замітки з цього приводу будуть спробою викласти основи національного більшовизму і, вочевидь, розглянути його природу трохи ширше, ніж у межах тогочасного німецького варіянту.
Читати далі »
Місцева російська преса на Україні
. Одне із суттєвих завдань практичної політики українства з метою поширити свій вплив — це використання ним місцевих органів російськомовної преси. Роля цієї преси у розвитку українського руху і притягнення до кола його зацікавлень якнайширших кіл українського суспільства є справою більшої ваги, ніж це може здаватися. Та випадкова і назагал скупа увага, яку надавали цій справі в українській пресі та журналістиці, не відповідає її важливості, не з’ясовує тих перспектив в еволюції нашого руху, що самі накреслюються, коли спробуємо підійти з оцінкою, конечною для назрілих потреб практичних прагнень українства і шукання нових шляхів для посилення його.
Читати далі »
З усіх катедр сучасного світу чує нинішня молодь, що наша доба йде „світлим шляхом модернізму, матеріяльного добробуту, великих досягнень науки і техніки, завойовування космосу, загальної рівності, свободи і братерства народів, — йде до вселюдського щастя і миру. В СССР це зветься добою соціялізму й комунізму, а на цьому боці залізної заслони — добою „демократії” і „прогресу”.
Читати далі »
Чому білоруська культура погано відома на світ? Чому навіть для сусід вона лишається такою обезособленою? При словах „польська культура” освічений європеєць згадує Шопена і Кесльовського, при словах „норвежська культура” — Мунка і Грига. При словах „білоруська культура” москвич згадає хіба що фолк-рокерів з популярного у радянські часи гурту „Пісняри”, а ось вже у берлінця радше взагалі не виникне жадних асоціяцій, окрім Чорнобилю і Лукашенка.
Читати далі »
Редакційна колегія мережевої лабораторії „Бриколяж” повідомляє, що з 1 січня 2004 року починає працювати в режимі
web-zine
, тобто електронного
часопису
.
Періодичність випусків — 1-1,5 місяця.
Мова видання — українська.
Структура видання:
Часопис „Bricolage”
— періодичне нонконформне видання; кількість статей 7-9;
Читати далі »
Вітчизняна література, присвячена теоретичному осмисленню історичної долі країни, багато в чому базується на констатації історичної своєрідности Росії. Парадоксальним чином ця загальна домінанта наявна в переважної більшости авторів без огляду на їхні ідейні орієнтації чи політичні уподобання. Дійсно, презумпція „іншости” займає однаково важливе місце як у ґрунтовних міркуваннях про „російську самобутність”, так і в західницьких конструкціях щодо „відсталости” Росії або її фатальної безталанности” на шляху нормального розвитку. Проте, слід зазначити, що тема історичної своєрідности в російському самобутництві й у російському західництві розгортається в двох абсолютно різних парадигмах історичного мислення. Самобутництво, як відомо, наполягає на темі принципової цивілізаційної окремішности Росії, а отже, спроби копіювання іншокультурних зразків (насамперед західних) призводять лише до перекручування, низькопробности і деґрадації культурно-цивілізаційної сутности Росії. Західницьке ж мислення явно віддає перевагу розмові в рамках стадіальної („формаційної”) логіки, підкреслюючи „недорозвиненість” (з елементами патології) Росії на шляху поступального розвитку якоїсь універсальної цивілізації.
Читати далі »
Я відвідав сайт Американського Революційного Авангарду (
) і мене зацікавили викладені на ньому погляди. За словами Вебстера, авангардом слід називати передові загони в армії чи ті, котрі перебувають на чолі якогось руху. Більшість з нас, принаймні тут і зараз, заангажовані на рівні антидержавницького руху. Ми направду ріжнимося своїм баченням майбутнього антидержавного стану суспільства. Дехто з нас — анархо-капіталісти, ще є анархо-соціалісти, синдикалісти і навіть — нігілісти. Проте єдине, що всіх нас єднає, залишається приорітетом номер один — руйнування одержавленого стану суспільства. Не має значення, притримуєтеся Ви гомо-ліво-анархо-синдикалістично-волюнтаристських-еко-феміністичних чи правоспрямованих-консервативно-конституційно-патріотичних поглядів на оточуючу нас реальність, так чи інакше, Ви визнаєте неприродний стан сучасного суспільства і стилю життя його обивателів. Власне держава і підлеглі їй ЗМІ є такими, що заважають об’єднанню подібних різноспрямованих груп опору. Проте нам відомо, що однією з переваг анархізму є наявність різноманітних дефініцій істини, а не однієї. Це ми дозволили поділити нас, виходячи з маючих місце другорядних відмінностей.
Читати далі »
Коли я після навчання у Ґеттінґені повернувся додому, в заміський маєток, мені одразу сказали, що наш найближчий сусід помер, що його поховали на тому місці, яке хрестять вітри, і що його спадкоємець уже приїхав до села, аби оглянути будинок та інше майно. Вони не знали його імені, але називали ім’ям покійного дядька, отож і я від першого дня звик так до нього звертатися. Він привіз повне пальто модних столичних ґудзиків, вії, які переплутуються з бровами, і гарні кучері, якими вже марили дівчата з нашого села. Я чув, що він займався економічними науками, уникав товариства і стрибав у сідло свого мотоцикла біля заднього виходу з будинку, як тільки хтось із сусідів наближався до парадного входу. Після Німеччини, де я читав Канта, він і мене не дуже цікавив. Одного разу, женучи свої мотоцикли, ми зустрілися у полі на осонні і, не бажаючи ковтати пилюку, їхали поруч. Так сталося, що я запросив його на чарку алкоголю з цитриною більше для годиться, аніж з дружніх спонук. Я дивився, як він сидить переді мною, як посміхається на всі мої слова і як під тою посмішкою проростає трава над моїми думками, котрі я ховав, ще коли вони теплими летіли в повітрі.
Читати далі »
МЛ „Бриколяж” пропонує Вашій увазі другу частину маніфесту іспанської метаполітичної формації „Проект Аврора”. Перекладаючи у першу чергу саме цей фрагмент, ми керувались прагматичним міркуванням — ознайомити українського читача зі стратегічною соціо-культурною рецептурою, яку пропонують співвітчизникам іспанські Нові Праві.
Читати далі »
