“Грозовые ворота”: Кавказ-Карпати (очевидність колоніальних аналогій всує)
Red Patriot
В Росії знімають про бандюків (варіант: зеків) і “доблєсних рускіх воінов”. В обох випадках прослідковується спільний леймотив – ліпше пограбувати і принизити; “задавити базаром” або колонізувати. І те й інше подається у вигляді апріорної чесноти – ми не грабуємо, оскільки ви добровільно ділитесь нажитим; ми не завойовували, вони самі перейшли у підданство (в кращому випадку – “Кавказ політ руской кров’ю” – але звольте, до чого тут патріотизм, чий пізнавальний потенціал забороняє користувати з нього, перш за все по відношенню до неетнічних земель. Соррі, тупий хохлик забувся, що москалі завше мешкали у всіх без винятку республіках бувшого Союзу, а від того мають рівні з місцевими права, будучи автохтонами за самовизначенням: у Прибалтиці (“Западная Русь”), “Україні (“Малоросія”), Казахстані (“Южний Сібірь”) тощо).
Ми підтримуємо дисципліну і порядок на вулиці, тому нас кличуть “організованою злочинністю”.
Ми принесли “порядок” на Кавказ, в Галичину, Прибалтику і Середню Азію, де звільнили місцевих від надлишків непотрібного їм суверенітету. Кличте мене просто – “визволитель”.
Суміш цих двох, в основі яких архетип “не працюй”, становить шукану тамтешніми “патріотами” “національну ідею”, плюс лакована пивом водочка (Б.Стомахін).
Все відбувається згідно тексту тиражної у певних середовищах пісеньки: “Раньше рускім бил Кавказ, щас с Кавказа прьот зараза…”.
“Грозові ворота” – сильна (інколи сльози виступали навіть у рецензента-русофоба), і все ж типова колоніальна казка, з відповідним їй розподілом ролей: з одного боку бувший алкаш Доронін, втративші сім’ї (з вини “терористів”) спецназовець Барс і колаборант Шах (за часів УПА таких відпускали за двома березами, а потім: “Мо’ добити, хлопці?”), зелені пацани, покрита “рускімі історієй, кров’ю і славой” висота “Грозові ворота”; з іншого – натовп некомпліментарних чеченців та найманці, серед котрих згадуються афганці і негри (свого часу контакти Фаррахана з Чечнею навіть висвітлювалися у пресі) – чисельні і дуже злі.
Мотиви москалів залишилися поза діалогами. Крім Барса і Шаха, всі інші проходили крізь жернова юнацької ініціації (до кінця більшість не доплила), посталкогольного синдрома і відсутності класової свідомості (для чого сибіряку їхати на Кавказ? Для чого туди їхати взагалі?).
***
Все це було, у Карпатах, зокрема. Червона армія “визволяла” Україну від українців, від “стріляючих у своїх” теж бандитів; несла у гори культуру, мир і прогрес, а там їм заважали, як і завжди на окупованих територіях якісь “фашистські прихвостні”, “народи-зрадники”, класово чужі і реакційні елементи. В першу чергу зах. українці і білоруси, прибалти і чеченці. Мабуть тому у Чечні відмічені білоруські і прибалтійські жінки-снайпери і загони українських добровольців (УНСО).
Тому, що русофоби? – Ні.
Зовнішній пролетаріат? – Ні.
Романтичні гуманісти? – теж ні.
Позаяк завтра “Наши Мігі сядут в Рігє”, “По Києву будут єхать русскіе танкі”, а “Мінскую губернію присоєдєнім к Смоленской” – щоби потім знімати наступні “Грозові ворота”, а-ля “рускій остров Тузла”, закріплюючи військові позиції на Середньодніпровському плато, культурні – в малоросійському медіа-просторі, і цивілізаційні – “От Карпат до Камчаткі”.
Такі прості, банальні і стилістично жлобські підстави нашої конспірології, антиокупаційної по всій довжині статевого органа.
…Подібні до “Воріт” фільми вбивають цвяхи до труни на ім’я “постколоніальний дискурс”, котрий здійснюється на цілком непаритетних умовах і з префіксом “нео”.
…Виховане на “Братах”, “Вратах” і “Ротах” нове українське покоління - аналог яничар, а мріялось про козаків.
***
Дивіться відеотеку УПА на
. Наші герої воювали за своє…
спец. для
“Бриколяж” і “Бійцівський клюб” (
)