Цвинтарна стабільність у Білорусії минає
Бійцівський клюб
На сьогодні “Бійцівський клюб” (
)один з небагатьох, здатних до непатосного, критичного мислення, ресурсів. Властиво, багато в чому ми однодумці. Присланий хлопцями текст, властиво інтерв’ю, суть безпосередній досвід, набутий одним із редакторів, під час останніх виступів білоруської опозиції. Не просто досвід, беріть вище – ініціація, з перебігом котрої ми змушені вас ознайомити. В рамцях задекларованої раніше співпраці, з огляду на лозунг “свій, до свого, по своє” і, зрештою, Батьківщина має знати власних героїв.
***
Ми всі пам’ятаємо жахливі кадри нещодавнього розгону березневої демонстрації у Мінську і масові арешти в Білорусі.
Рівно через місяць, 26 квітня, білоруська опозиція провела чергову акцію під назвою “Чорнобильський шлях”. Незважаючи на постійні арешти і погрози з боку правоохоронних органів, білоруси все-рівно виходять на вулиці, ставлять палатки, які відразу ж ламають співробітники КГБ. Однак в Україні складається враження, що спроби білоруської опозиції марні. Порівнюючи ситуацію з київським Майданом, українці тільки скептично посміхаються.
Пропонуємо вам інтерв’ю з Павлом Салигою – одним із українців, котрі потрапили в білоруські тюрми за свій вияв солідарності і підтримку наметового містечка на мінському майдані.
– Павле, розкажи як очевидець, що насправді відбувається в Білорусі?
– Там без перебільшення ментовське свавілля. Постійно зникають люди. Як колись на Гаїті. Навіть російському журналісту Павлу Шеремету мєнти погрожували відвезти його на Куропати (лісова місцина, де регулярно знаходять трупи людей).
Я стояв в охороні наметового містечка. Все чоловіче населення наметового містечка стояло в охороні, не спав ніхто. Дівчата розносили сік, їжу, яку вдень людям вдалося пронести через кордони міліції. В “спецприймальнику-розмеркавальнику” була ціла категорія людей, яких називали “ковбасоносці” – ті, у кого на підходах до Кастричницьої площі знаходили в сумках будь-яку їжу. Їх били і засуджували мінімум на 10 діб.
– Чому білоруси такі нерішучі і терплять ці знущання?
– Це неправда, коли говорять, що білорусів влаштовує таке становище і вони нічого не хочуть змінювати. Сябри, з якими я спілкувався це просто герої. При Кучмі будь-хто міг бути героєм. В Білорусі режим набагато жорсткіший, якщо не сказати жорстокіший.
А одна з причин слабкості опозиції – відсутність лідера. Два найпотужніші опозиціонери Мілінкевич і Козулін можуть дозволити собі сваритися на публіці. Коли Козулін закликав на початку зібрати наметове містечко, Мілінкевич закликав залишитися. І хто зна, як би він повівся, якби не його дружина. Вона просто виступала першою і сказала у мікрофон, що ніхто нікуди не розходиться. Мілінкевічу нічого не лишалося, як повторити те саме.
Але головна проблема у тому, що у них немає досвіду політичної боротьби, громадського спротиву. Натомість в Україні була “Україна без Кучми”, де громадськість навчилася всього, починаючи від охорони наметового містечка і закінчуючи проривами мєнтовських шеренг.
Мені, на приклад було дивно, що на випадок штурму, який у Мінську був неминучий – така вже в “бацькі” натура – не було жодного сценарію дій. Хоча, з іншого боку, на той час сидів майже увесь керівний склад опозиції і майданом керували студенти. Почали кричати у мегафон то “Сідаємо на землю!”, то “Прориваємо ОМОН!”, то “Не застосовуйте силу – ми добровільно підемо з площі!”. Хоча на моєму периметрі, це зі сторони самої площі, був один керівник, який організував прорив. Молодці, хлопці! Я б чесно кажучи сам побоявся кинутися на „космонавтів”.
– Хто такі космонавти?
– Це бійці ОМОНА, вкриті захисним спецодягом з металічними вставками, в чорних шоломах з забралом і спецчеревиках з голенищами майже по пояс.
В Україні не знають цілісної картини. Коли ми бачимо інформацію, що в них на майдані зібралося 300 чоловік, відразу порівнюємо з нашим майданом, не враховуючи той факт, що там стоять лише ті, хто переміг страх бути звільненим з роботи, навчання, зрештою бути ув’язненим, і зміг якимось дивом пройти на повністю очеплений кордонами міліції майдан. За один день, просто на підходах до майдану затримують по 100 – 200 чоловік.
– Білоруси знали, що ти з України?
– Знали. І мушу сказати, що до людей з України там особлива повага і цікавість. Українці для них як взірець. А Україна бачиться як локомотив, який веде пострадянські народи. Я їм казав, що білоруси нічим не гірше, просто Лукашенко жорстоко присікає найменші зародки революції і в Україні були легші умови для здійснення революції. Ніхто не боявся, що потрапить у в’язницю через термос чаю, який принесе на Майдан. В Білорусі ж хапають усіх підряд. Мене також на підступах до площі декілька разів обшукувала міліція на наявність їжі. Навіть документи не питали – просто “трусили” мій наплічник.
– На твою думку Лукашенко зможе “задавити” опозицію?
– Свободу не спинити! Лукашенко робить такі речі, які лише підтримують революцію. В тюрмах він виховує опозицію. На розгонах мирних, якщо не сказати пацифістських мітингів він протиставляє себе білоруському народу. І вже, принаймні в Мінську, дійсно є дуже сильні антилукашенківські настрої.
Опозиція з кожною поразкою вчиться боротьби. А бойовий дух сябрів тільки кріпне. У них уже зник страх перед тюремним шантажуванням Лукашенка. Я не зустрів жодного білоруса, який при виході з СІЗО шкодував, що сюди потрапив. І навіть ті, що спочатку говорили, що навіщо я сюди поліз, виходили з вигуками “Живе Білорусь!” і запевненням, що на 26 квітня “Чорнобильський шлях” – наступну акцію опозиції – обов’язково прийдуть.
В тюрмі зібралася майже вся інтелігенція Мінська. Зі мною сиділи викладачі шкіл, ІТ-менеджери, журналісти, дисиденти часів Радянського Союзу – наприклад Олександр Подрабіннік, головний редактор Пріма-Нюз (Москва), який відсидів майже 6 років в радянських таборах, був членом УГС і був знайомий з Василем Стусом, Матусевичем, Чорноволом, Лук’яненком, Хмарою. Навіть колишній посол Польщі в Республіці Бєларусь Маріуш Машкевич. Але переважну більшість складали студенти ВНЗ Білорусі. І ніхто не боявся виключень зі своїх вузів, робіт!
І масовість опозиції зростає. Уявіть, у кожного із затриманих мінімум 6-10 родичів, близьких та знайомих у Мінську. А там з березня затримали близько півтори тисячі чоловік. Багатьох сильно били. Зі мною сидів білорус, який перші дні встати не міг. А його товаришу наскільки розбили обличчя, що живого місця не залишили. Поряд сиділи грузинські журналісти – їх також довго били.
– Українців не били?
– Ні. На той час очевидно був окремий наказ нікого не бити.
Цікава деталь – нас часто питали на допитах „А на вашу думку, в Білорусі стабільно?”, „Скільки ще, на вашу думку, протягне Лукашенко?” А один міліціянт, очевидно боячись, що його самого прослуховують, замість слова Лукашенко показував вуса, щоб я зрозумів про кого йдеться.
Коли нас привезли в “спецприймальник-розмаркевальник” Окрестіно, нас помістили в новому тюремному корпусі. Мєнти говорили, що цей чотириповерховий корпус побудований спеціально під вибори. У перші дні камери були переповнені – на одні нари припадало по 3 чоловіки. Спали сидячи або по черзі.
По великому рахунку бацько вчинив так, як повинен був вчинити. Якщо він обрав для себе шлях тоталітарного правління з 83% „підтримки” населення, то по іншому він уже не міг діяти. Якщо хочеш мати фіктивну підтримку в 83% - ти маєш давити усіх, хто в це не вірить. В іншому випадку потрібно визнати свій ідіотизм. А Лука такого удару по своїй хворобливій психіці не допустить.
– Ну і як, в Білорусі стабільно?
– Слава Богу цвинтарна стабільність там уже минає. Я думаю, що Лукашенко не протягне свій термін до кінця. Білоруси вже не бояться. А в тюрмах формуються менеджери майбутньої революції, які через рік два будуть організовувати тих, хто долучиться до боротьби. Єдине, що це все стосується виключно інтелігенції. Вона зможе підняти маси, але навряд чи зможе потім ефективно керувати ними.
А щодо чуток про дешевизну продукції, які розпускають в Україні деякі прихильники нового союзу, то скажу, що ціни там вищі ніж у нас, а зарплати десь такого ж рівня.
– А як у них з білоруською культурою?
– Ситуація дуже погана. Білоруською майже ніхто не говорить. Мені в спецприймальнику потрапила на очі листівка “Як почати говорити білоруською мовою”. У ній було “Починайте говорити «трасянкай» (аналог нашого суржику), покуль поганого нічого немає”.
Інформаційне поле там повністю російське. Серед опозиціонерів популярна думка, що треба міняти інформаційне поле – читати українську пресу і слухати наше ТБ. А для західного регіону альтернативою можуть бути польські ЗМІ. Я, до речі, під кінець терміну навчився швидко читати білоруською, бо читав Історію Білорусі.
– Як працювало наше посольство? Затримали ж українських громадян.
– Оскільки я сидів в одній камері з поляками та росіянами, то навіть можу порівняти роботу посольств цих країн. Російський консул при зустрічі з російськими політв’язнями відразу заявив їм, що вони порушили закон Республіки Бєларусь і сидять тут справедливо. Єдине чому він сприяв, це передавав деякі передачі без черги. Тобто відчувається повна солідарність влад РФ і Білорусі.
Польський консул приходив до Маріуша Машкевича майже щодня і передавав йому величезні передачі. Ми навіть піцу їли – передав кожному члену камери по піці. По великому рахунку, польський консул і кормив нас у перші дні.
До речі, перші півтори доби їжі взагалі не давали. Навіть на прохання дати води мєнти кричали „Нужна била на майданє піть, сука!”
Український консул займався переважно юридичними питаннями – в цьому плані провели велику роботу. Наприклад подавав запит в “Association for Human Rights Defense International” і намагався звільнити нас раніше терміну ув’язнення. В плані матеріальної допомоги консульство діяло дуже погано. З усього списку життєво необхідних речей, який я передав консулу, він сказав, що мабуть нічого не зможе з цього купити. І лише завдяки матеріальній підтримці “Пори” ці речі я таки отримав. Загалом передачами займалася білоруська правозахисна організація «Весна», Спілка Журналістів Білорусі і з українська “Пора”.
Та, відверто кажучи, консульству було не до того. В Мінськ з усієї України їхали люди підтримати білорусів і їх постійно затримували. І консул повинен був визволяти їх до того, як там “на верхах” починали щось вирішувати. Завдяки його роботі багатьох українців просто не довели до суду, а відразу ж депортували.
Мене і Ковальчука Артура, що сидів у сусідній камері, звільнили одночасно з поляками на день раніше, а росіяни залишилися сидіти.
– А білоруська міліція як до вас ставилася?
– Жахливо. Не в плані що били, а в плані хамського відношення. Мені постійно тикали, “Навіщо ти приїхав в Білорусь, що на Майдані мало доларів заплатили?” З поляків також знущалися. А якось у кімнату забіг багато вдягнений чоловік з гебешним обличчям. Що він тільки не гнав: поляків обзивав, мені сказав, що ми на Майдані все сало з’їли. Склалося враження, що він пришиблений. Коли він вийшов, Маріуш – колишній посол Польщі в Білорусії, сказав, що знає його і це заступник міністра МВД Білорусії, людина дуже близька до Лукашенка. До речі, ходили чутки, що в перші дні білорусів допитували співробітники ФСБ Росії.
– Що Лукашенко вже не довіряє своїм?
– Білоруські силовики віддані “бацьку” як пси. Вони ж отримують найбільшу зарплату в країні і, навіть якщо мають якісь сумніви щодо правильності шляху, яким іде Білорусь, вони самі змушують себе вірити в пропаганду Лукашенка. Наприклад, мені мєнти, які везли на суд, доводили, що в Америці живуть гірше ніж в Білорусії. Я спочатку думав, що вони жартують, але вони реально в це вірять!
- У чому на твою думку найбільша проблема білорусів?
- Найпроблемніше для білорусів – це майже повна відсутність громадянського суспільства. Не в тому викривленому розумінні, яке існує у нас, ніби громадянське суспільство – це суспільство, що моніторить дії влади. А у розумінні усього комплексу – суспільства, що може існувати автономно від влади. Насамперед це стосується економічного життя. Коли в Україні за часи Кучми були вільні бізнесмени, які „ложили” на цей увесь клановий режим і згодом підтримали помаранчевих, то в Білорусі уся економіка лежить під бацьком. І не треба будувати ілюзій, що у них соціалізм. Лукашенко використовує свої соціалістичні ідеї для того, щоб душити вільний бізнес. А тих, хто має доступ до самого бацька отримують дозвіл на ведення бізнесу. Як це все відбувається? Та просто: щоб отримати дозвіл на бізнес треба 5 років їбашити в колгоспі. І не факт, що після цього вам видадуть дозвіл. А друзі Луки отримають його легко. Лука, по великому рахунку, повністю узурпував економічне життя країни.
В Білорусі взагалі існує дивний парадокс. Владу потрібно валити, бо вона гальмує створення громадянського суспільства і вільної економіки, але, оскільки цього не існує, то невідомо, хто перебере на себе функції влади після перемоги революції. Я думаю, якщо Луку скинуть, то економіка країни просто завалиться, бо нова влада буде репресувати лукашистських бізнесменів. А оскільки іншого бізнесу немає, а новий зробити швидко неможливо, оскільки немає досвіду ведення бізнесу, то Білорусь увійде в стан, в якому була Росія і Україна на початку 90-х років. Бацько, до речі, використовує це як аргумент проти своїх опонентів. Багато білорусів не розуміє, що довго протягнути на такій клановій економіці не вдасться і її все одно доведеться ламати. Тому, по великому рахунку, білоруська опозиція веде Білорусь в економічну кризу, яка просто необхідна зараз, поки лукашенківська економіка, яка ще й підігрівається російською дешевою сировиною, не заїхала у повний штопор. Після чого злидні будуть ще жахливішими.
надіслано з
: