МЛ “Бриколаж”

Враховуючи євразiйське розташування, велику територiю, багатонацiональнiсть, переплетення рiзних культур та специфiчнiсть процесiв, що вiдбуваються в Росiйській Федерацiї, є сенс розглянути цю країну окремо вiд частин свiту, на територiї яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територiальну належнiсть, але й полiтичну й культурну iнтеграцiю етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперiшнiй територiї її європейської та азiйської частин, в Європу та Азiю. Читати далі »

Леонід Сотник

Міста російської слави… Цей термін, що утвердився не тільки в джентльменському наборі російських шовіністів, але й масовій свідомості обивательського загалу, налічує не один десяток, а то й сотні років свого існування. Це щось на кшталт картярської колоди, її можна періодично тасувати і, скориставшись легенькими шулерськими прийомами, в потрібний момент витягти потрібного туза. Список „міст російської слави” — довжелезний. Тут і Казань, і Новгород, і Азов, і Ізмаїл, і Варшава, і Берлін, і Париж, і Будапешт, і Пекін, і Порт-Артур, і Севастополь… Цей перелік можна продовжувати і продовжувати. А яке місто має більше слави, а яке менше, то залежить від конкретної політичної ситуації, від пластичності історико-ідеологічних підходів. Тим паче, що цілі покоління єдинонеділимщиків у трактуванні історичних подій досягли такого незрівнянного мистецтва перекручування фактів, що вчорашня ганьба сьогодні перетворюється на честь, боягузтво — на звитягу, аморальність — на небачене благородство. Отже, повторюю, все залежить від конкретного замовлення. Є замовлення — буде й обгрунтування. Читати далі »

Оксана Забужко

Не буде перебільшенням сказати, що в сучасному українському інтелектуальному дискурсі проблема польсько-українських культурних взаємин — і то не лише актуальних, біжучих, закономірно найтрудніших до осмислення через, сказати б, надмірну оптичну наближеність предмета, а й попередніх, чинних протягом новітньої історії, — залишається на концептуальному рівні чи не найслабше артикульованою. Читати далі »

Арун П. Мукгерджі

Я вважаю, що постмодернізм значною мірою є „білим” європейським культурним феноменом. Фактично, як це випливає з наведених нижче слів Барбари Крістіан, реакція не-білої раси на постмодернізм була негативною: „Оскільки я дивна людина, то відклала читання текстів темношкірих жінок-письменниць, продовжуючи працювати і читати деяких пророків цієї нової літературної орієнтації. Ці письменниці заявили про своє незадоволення окремими центральними ідеями їхньої традиції, незадоволення тим, у чому я народилася. Але у своїх намаганнях змінити орієнтацію західних досліджень вони, зрозуміло, зосередились на собі і не виявили найменшого зацікавлення світом, який вони зігнорували чи який контролювали. Я знову була вимушена пізнавати їх, оскільки вони зовсім не були зацікавлені пізнавати менє ”. Читати далі »

Іван-Лисяк-Рудницький

„До хвилі. Що діється на Україні і з Україною” — книга з небуденною історією. Первісне її видання появилося на початку 1919 року в Саратові. Автори, Сергій Мазлах і Василь Шахрай, були українські комуністи, що під час німецької окупації мусіли покинути батьківщину й тимчасово перебували в радянській Росії. Це перше видання недоступне від десятиліть. Примірники, що збереглися в Радянському Союзі, заховані від людського ока в спецфондах бібліотек. Здається, що ні один примірник видання 1919 року не опинився в жадній бібліотеці на Заході. Існування цього важливого твору було відоме західнім дослідникам із згадок та полеміки у радянській літературі 1920-их років, але їм ніяк не доводилося дістати текст до своїх рук. Щойно недавно пощастило видавництву „Пролог” у Нью-Йорку відшукати один примірник, що походив, мабуть, з якоїсь приватної збірки. Нове, здійснене „Прологом”, друге українське видання появилося в 1967 році. Врешті, 1970 року видавництво Мічіґанського університету випустило англійський переклад, зроблений проф. Петром Й. Потічним Таким чином голос Мазлаха й Шахрая з півстолітнім запізненням таки дійшов до світової наукової громадськости. Обох авторів у той час уже давним-давно не було серед живих. Шахрай загинув ще в 1919 році, убитий російськими білогвардійцями на Кубанщині, де він працював у протиденікінському підпіллі, Мазлах зникнув у сталінських чистках 1930-их рр. Читати далі »