Андрій Підпалий

Проблема українсько-російської ворожнечі полягає не лише в мільйонах знищених росіянами українців, але взагалі в питанні свободи та імперії — тобто імперії як чіткої системи підкорення, знищення людської цінності заради величі структури.

Свобода є пошануванням до будь-якого життя незалежно від його місця у вигаданій ієрархічності. Новітнє українське відродження, як відродження однієї з найжорсткіших сутностей ідеї європейської свободи біля азіатського впокорення, не-існування ЛЮДСЬКОГО як вільного вибору, як відображення СВОБОДИ ВСЕСВІТУ (інша межа, наприклад, скандинавський досвід вільної екзистенції півночі (на межі з небуттям) — а межі завжди радикальніші, ніж середина), починається одночасно з Великою Французькою революцією. Український республіканізм тоді отримав нове дихання від європейського романтизму, одночасно опираючись на козацьку визвольну інфернальну межову контркультуру. Тобто став таким собі якобінським вістрям списа Європи-Вільної. Росіяни це чітко усвідомлювали: навіть у замовній поемі Пушкіна „Полтава”, як показує структуральний аналіз стилістики, який зроблений Ю. Лотманом, (зазначу, зовсім не українцем) засвідчив, що українці виписані романтичною естетикою (тобто естетикою визволення), а росіяни класицистичною, тобто суттю імперськості (велич поневолення в чіткості імперії). Я не торкатимусь української поезії як речі загальновідомої, наведу ліпше слова Лотреамона, останнього романтика у французькій поезії: „Нема видовища величнішого, ніж знищення імперії,” — це написано у відповідь класицистичній доктрині про величність імперії. В свій час українці пережили власний імперський проект — Київську державу, наслідком якої стало породження такого монстра як російський імперіалізм, який, в свою чергу, проводив політику геноциду в Україні (своїй колишній метрополії ). Тому українці не бажають бути імперіалістами за будь-якої ціни. Отже вони, природньо, хочуть прагнути свободи, а тому і руйнації імперій, як загрозам українському етносу. Через це протистояння України Росії є тривалим і не може бути зупиненим. Читати далі »

Darkshere

Класичний анархізм часто визначають як антиавторитарний соціалізм. Таким же чином його можна змалювати як антиавторитарний націоналізм. Поширеною є думка, що націоналізм є синонімом фашизму, оскільки націоналізм поєднується з могутньою всеохоплюючою державною машиною.

Однак не треба обмежувати націоналізм поняттям Держави. Адже задовго до 19-ого століття, коли з’явилося визначення “нація-держава”, існували інші форми націоналізму, в яких націоналісти ідентифікувалися не з Державою, але з народом, етнічною групою, місцевою громадою. Читати далі »

Ігор Карівець, “Бриколаж” - Львів

Замовчування християнськими церквами змови фарисеїв-юдеїв проти Ісуса Христа тотальне. Та змова привела його до вбивства. Виявимо змову та змовників за текстом Нового Завіту.

Підступний план вбивства Ісуса мав на меті викривити, спотворити, сфальшувати Благу Вість Ісуса Христа і використати його у підступних планах підкорення інших народів (навернення язичників до християнства). Читати далі »

Автор невідомий

1.Земля, яку називають вашою. Кожні три роки в світі від голоду помирає більше людей, ніж загинуло під час Другої світової війни. Кожна шоста дитина змушена працювати, три четверті їх працює на небезпечних роботах. Наша планета підкорена невиліковною напастю — СНІДом, число жертв якого збільшується в геометричній прогресії. Читати далі »

Олег Шеленко

Нація будується на крові та міфах. Кров є фізичною складовою, а міф — духовною, нам потрібні вони обидві.

Нашим завданням є обернути міф на реальність. Міфи будуть показувати нам дорогу, вони є необхідною складовою національної філософії. Нам потрібен міф — могутня, найвеличніша історія, яку будь-коли розказували. Завдяки їй ми сформуємо думки мас. Читати далі »

Олег Лозинський

Культурологічні та політичні метаморфози нерідко зумовлюють непомітні, на перший погляд, події і лише на відстані віків виразніше видно, що життя й творчість окремих постатей докорінно скорегували хід розвитку культури та історії.

Важливо вірно збагнути задум віддаленого в часі „інтелектуала”, щоб зрозуміти смисл його послання і в повноті перейняти плоди осяяння його духу й розуму. Лише поглиблене взаєморозуміння, яке поєднує людей „рознесених вітрами часу” на тисячоліття, витворює справжню традицію, а коштовності минулого враз оживають несподіваними досі барвами. Читати далі »

Саша Паповіч

Як можна заключити з самої назви, НАТО є атлантичною військовою організацією. Відповідно, вона служить, як для захисту атлантистів (оборонна позиція під час Холодної війни, зараз — так званий захист Європи), так і для нападу на ворогів (після перемоги над Радянською імперією).

Головною метою США після перемоги у Другій світовій війні є зовсім не війна чи перемога над потенційними ворогами, таким як СРСР чи Китай; головною метою політики США є підтримка вже встановленого контролю над більшою частиною Європи. Для досягнення цієї мети США використовувало різні методи: від радянської загрози — комунізму — і до потенційної загрози тероризму та так званої „війни проти нього”. Деякі з цих загроз були реальними, деякі — перебільшеними або, навіть, вигаданими, але Америка успішно знайшла привід для перебування американських військ вздовж європейського узбережжя Атлантичного океану. Оскільки Америка володіє більше морськими, ніж сухопутними силами, то поза Атлантикою всі її „оборонні” структури обмежуються середземноморським регіоном. Це призвело до утворення чітких контурів Північноатлантичного альянсу, які окреслюють узбережжя Атлантичного океану та Середземного моря. НАТО має два завдання: захист Європи та забезпечення проходу на Схід через Середземне море. Цікаво, що НАТО є лише Євро-Американським союзом. Ні Американські маріонеткові держави Західної півкулі, ні азійські країни, такі як Ірак чи Іран, не є членами НАТО. Натомість вони утворюють цілу систему військових альянсів в Центральній, Південно-східній Азії, в південній частині Тихого океану. Всі ці альянси мають певні риси, відповідно до географічних, військових та специфічних політичних особливостей країн-учасниць. На відміну від Азійських союзників, які мають нестабільні соціальні структури, європейці — або, точніше, північноатлантичні союзники –успішно втілили в життя американську систему демократії, права людини та ринкову економіку, навіть, перевершивши трансатлантичних вчителів. Якщо брати до уваги, що більшість з них є комерційними та морськими державами, то в цьому немає нічого дивного, оскільки вищеназвані цінності є невід’ємною частиною голландської та англійської історії. Саме ці морські комерційні держави і послужили моделлю сучасної морської атлантичної цивілізації. За словами американського аналітика Майкла Лінда: „Не існує жодних суперечок між цими обома стратегіями імперіалізму. З однієї сторони, це дозволило США використати у війні за панування над світом військові бази, що знаходяться поза її межами, а з іншого боку — Америка допустила Європу та Японію до розподілу природних та людських ресурсів планети. Таким чином, весь світ виявився розподілений між кількома автократичними імперіями. Можна провести паралелі між американською мережею океанських портів, каналів, підземних доріг та аеропортів та морськими імперіями, створеними старими комерційними республіками, такими як Венеція та Нідерланди…” Насправді, американці не можуть запровадити жорстку імперську систему тому, що вони не є континентальною цивілізацією, а зовсім не через свої моральні принципи. Вони наслідують приклади морських цивілізацій — від Карфагену до Венеції та Нідерландів. Атлантичні та середземноморські країни, члени ЄС та НАТО, вже тривалий час, набагато довше ніж США, є послідовниками старих комерційно-морських імперій. Тому сприйняття та втілення так званих західних чи атлантичних цінності не становило для них великої проблеми. В Центральній та Східній Європі, де на противагу атлантичним цінностям існують стійкі континентальні традиції, ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію. Тому Америка виробила інший підхід до цієї частини континенту. Читати далі »