Сергій Жадан

Все це ліберальне лайно, яким тебе запихають, говорячи про твої національні інтереси, застарілі, у принципі, ідеї державності, котра нібито виправдовує існування таких паразитичних інституцій, як служба безпеки чи всілякі там лажові податкові, настільки неактуальні, що про це навіть говорити незручно; держава — тітка з жеку, котра з дня на день заповнює нікому не потрібні реєстраційні бланки, громадячись своїми целюлітними сідницями на твоїх правах і свободах, і без того хирлявих і нерозвинених. Держава пасе кожен твій крок і має відповідну статтю кримінального кодексу щодо найменшого твого руху, держава ненавидить тебе просто так — за сам факт твого в ній проживання, для неї, цієї держави, втім, як і для будь-якої іншої, було б набагато зручніше, якби ти з неї звалив — неважливо куди і неважливо з якою метою — головне подалі й назавжди. Держава, обліпивши своє обважніле черево зовнішньою сумнівною пропагандою західного способу життя та новими буржуйськими примочками, ласо підгрібає під себе всіх, хто трапляється на її шляху — перш за все, звісно, патріотів. Читати далі »

Максим Стріха

Років так із тринадцять тому, на світанні горбачовської перебудови, коли тільки–но почали публічно говорити про необхідність захисту української мови (використовуючи, до того ж, обережний евфемізм „посилення патріотичного та інтернаціонального виховання”), однією з вимог нашого сміливого письменства було надати статус часопису альманахові „Сузір’я”, який друкував твори письменників з „братніх республік”. Читати далі »

Олесь Дем’янчук

Нарешті книга, що давно здобула світове визнання, з’явилася і в Україні. Мені вперше довелося читати «Педагогіку пригноблених» у 1998 році під час слухання курсу «Освіта для міжнародного розвитку» на кафедрі освітньої політики та управління освітою Коледжу освіти й розвитку людини Університету Міннесота.

Ім’я Пауло Фрейре нічого не говорило мені, хоча практично всі мої «однокурсники» в Міннесоті згадували його так само шанобливо, як, наприклад, Джона Дьюї (пізніше я запитував багатьох українських колег-освітян, чи знають вони принаймні це ім’я, побоюючись, що лише я виявився таким невігласом у теорії педагогіки та філософії освіти. Позитивну відповідь я отримав лише від директора Науково-методичного центру «Інтелект» Наталії Кравченко, яка й зініціювала видання цієї книги та надала свій примірник для перекладу, за що їй мій низький уклін.) Ба більше, моє здивування від повного ігнорування Фрейре радянською педагогікою посилилося, коли в переліку цитованих імен поряд з Геґелем, Сартром я виявив Маркса, Леніна, Лукача, Ґевару т. ін. Але, гадаю, уважний читач швидко зрозуміє причину такої «неуважності» комуністичної освіти до праць борця проти гноблення людини людиною, проти бідності й нерівності, проти колоніалізму й капіталістичного світу. Читати далі »

В. Ленін

…Імперіалізм є особлива історична стадія капіталізму. Особливість ця трояка: імперіалізм є (1) — монополістичний капіталізм; (2) — паразитичний або загниваючий капіталізм; (3) — умираючий капіталізм. Заміна вільної конкуренції монополією є корінна економічна риса, суть імперіалізму.

Монополізм проявляється в 5 головних видах: Читати далі »

Надія Трашева

Не зважаючи на те, що рок і, зокрема, панк-сцена декларує боротьбу з різноманітними стереотипами і представляє так званий альтернативний погляд на навколишній світ, всередині самої сцени існує низка бар’єрів і штампів. Нові погляди досить часто викликають осуд і остракізм з боку „ідеологів”.

Проте не всі гурти підпорядковуються такому чорно-білому образу світа, котрі пропонують політично коректні „некороновані королі сцени”. Одним із таких гуртів є легенда баскського панк-року KORTATU. Члени групи називали себе націоналістами і патріотами, на їх концертах завжди майорів баскський прапор „ікурріна” і, не зважаючи на це вони користувалися великим авторитетом серед лівацької і „альтернативної” молоді по всьому світові. Читати далі »

Карівець Ігор, „Бриколяж – Львів”

Мета цієї низки нарисів про інше Християнство показати як поступово втрачалася Блага Вість Ісуса Христа і як ті, хто її втратив, переслідували тих, хто жив згідно неї, а також донести до сучасного читача маловідомі подробиці вчень езотеричного Християнства.

В самому християнстві існує дві потужні течії: догматичне (щоденне, екзотеричне, профанне) і містичне (сакральне, езотеричне). Догматичне християнство намагається перемогти містичне. Протистояння між ними триває з часу перших Соборів. Читати далі »

Д. Зелений, „Бриколяж — Київ”

Електронні словники не знаходять перекладу англійського слова „snich”, що говорить про можливий сленговий характер не останнього із роулінгових неологізмів. Подібне до вжитого дієслово to snitch перекладається як „красти, украсти”, що цілком вірогідно вказує на специфічні ігрові функції цього магічного артефакту.

Снич з’являється у кожній з п’яти бачивших білий світ частин. П’ять шкільних чемпіонатів з квідичу і один чемпіонат світу коротко і розпливчасто описують невелику сяючу жовтим кулю невідомого походження, матеріалу і власника, чий обов’язок полягає у постійній появі-зникненні і пересуванні за непрогнозованою траєкторією. Снич снує і Поттер ловить його п’ять частин поспіль, проте різниця між головним героєм і наукою, котра називається „поттерізм”, а відтак прикладає певних семантичних зусиль для відшукання метафізичного підгрунтя тінейджерського триллера є різницею між студентом біологічного відділення і препарованою ним жабою. Одному з них боляче, в той час як наший випадок болітиме лише за умови грубої теоретичної помилки дослідника, та й то на рівні практично безсовістного постмодерного сумління. Читати далі »