Йо сип Позичанюк
 

Разом із Горновим, Левицьким, Майстренком, Полтавою, Багряним, Мітрингою, частково Боровцем, тов. Позичанюк належить до неоднорідної лівої оунівської стихії. Подейкують про його соціал-демократичні переконання, відтінок котрих на разі не грає жодної ролі. Не останній, як, властиво і більшість з перелічених вище імен, в ОУН і УПА, Позичанюк розвиває характерні для більшості справжніх лівих гасла: «Свобода, рівність, солідарність», значення котрих спотворені рядженими в «антифашистські» маски україножерами, з числа галасувавших під імперськими триколорами на альтернативному до УПА, марші.

Завдання, що його ми покладаємо на терези історичної правди складне з огляду на відсутність великої кількості повноцінних матеріалів. Його сенс у пропаганді лівих націоналістичних візій, з народництва і до сьогодні, а мета – вирівняти хребет нав’ язаному комуно-нацистами імперському дискурсу, згідно котрого “кожен свідомий українець (не залежно від переконань) – нацист.
Наша відповідь – “в своїй хаті своя правда й сила”.
Годі спотворювати образи героїв Визвольних змагань – “культурний фашизм” не пройде!
 
тов. Мазепа
  Читати далі »

 Оксана Забужко
 
Щодо реакції громадськості, я була заскочена тим, що викликала такий фурор, оскільки те, про що говорила, говорю вже принаймні два роки при всіх можливих і неможливих оказіях. Очевидно, в Україні якісь речі сприймають лише тоді, коли їх сказано в присутності Президента, прем’єр-міністра й усього урядового корпусу. І це також хвороби нашого інформаційного простору, який весь націлений винятково на політичну кухню й забуває, що існує ще українське суспільство, яке живе своїм життям, і революцію зробило своїм життям. Якась реакція з боку влади на те, що говорять і говорили, все ж була. Навіть моє запрошення теж, либонь, було певним чином реакцією, тому що на початку вересня ми давали прес-конференцію гуманітарної інтелігенції та звернулися до Президента з тим, що врешті-решт гуманітарною сферою повинні рядувати фахівці.

  Читати далі »

  Валентина Соболь
 
Постколоніальна методологія сьогодні лише починає пробуджувати європейську русистику, в руслі якої беззастережно подається й вивчається давньоукраїнська література, твори котрої занесені до активу літератури російської, як, до речі, й творча спадщина Дмитра Туптала, досі не студійована в аспекті імперіального дискурсу в російському літературознавстві.
  Читати далі »

  Марлен Инсаров
 
Закончить рассказ о диссидентских группах украинского национализма военной эпохи следует загадкой НВРО ( Народно – визвольна революц i йна орган i зац i я – Народно – освободительная революционная организация).

Читати далі »

  Оксана Забужко

 
- Вельмишановний пане Президент, достойний пане Прем’єр, пані і панове.
Дякую організаторам сьогоднішньої зустрічі за запрошення мене до слова і за можливість озвучити тут те, що я не перший рік марно намагалася говорити, але що для попередньої влади звучало як марсіанська мова. А саме те, що, на превеликий жаль доводиться констатувати, що нинішня українська влада успадкувала від попередньої країну, яка знаходиться на межі гуманітарної катастрофи. Попередні промовці-економісти сипали цифрами, а я також можу вдатися до мови цифр. Є такий критерій, розроблений ООН, за яким оцінюється якість життя в країні. Це не показники економічного розвитку. Це навіть не рівень доходів на душу населення. Це так званий індекс гуманітарного розвитку, за яким передбачається, що основним національним багатством є люди, що ці люди мають бути не тільки забезпечені відповідним рівнем доходів, а й охороною здоров’я, освіченістю, доступом до знань, інформації, культурних благ, культурного використання дозвілля і участю у громадському житті. Це дуже складний комплексний показник. Але за цим показником Україна знаходиться на 80 місці, залишивши позаду себе в Європі тільки Молдову і Туреччину. Дивного нічого в цьому немає, оскільки за всі роки незалежності Україна так і не виробила самостійної інформаційної політики, самостійної культурної політики, самостійної гуманітарної політики взагалі. І пострадянська чиновницька ментальність в принципі не мала того уявлення. Ніхто не сказав, що ця сфера в незалежній країні належить до таких же першочергових державних пріоритетів, як політика економічна, фіскальна, зовнішня і т.д.
  Читати далі »

  Марлен Инсаров

В цієї книги висока місія – перевернути усталені в суспільстві погляди, на природу Української повстанської армії, передусім. Допивши її до кінця, спраглий важко дихає і тремтить від всеохопного ідеологічного збудження, в порівнянні з котрим «секс, пиво і рок-н-рол», заледве «базові потреби» (А.де Бенуа). Автор заслуговує, як мінімум,  на Шевченківську премію, його постать – на монумент, а твір – на безсмертя у вигляді шкільного або інститутського курсу. В ній досить спірних моментів, частина котрих, як властиво і постановка питання призведуть до тотального остракізму, одночасно з боку традиційних націоналістів і їхніх опонентів. Менше з тим, на разі можна, варто і слід кричати про народження нового історичного дискурсу, продуктивність котрого своє ще покаже, позаяк опирається на невідомий сталінським ортодоксам ДІЙСНО марксистський діалектичний аналіз, так і на згинувшу у вогні тоталітарних зачисток українську комуністичну візію…

Читати далі »

Валентина Соболь

У Кракові у видавництві « Товариство авторів та видавців наукових праць « Універзітас » вийшла друком монографія « Трубадури імперії » польської дослідниці Еви М . Томпсон , яка живе і працює в США . Рефрен роботи – ґрунтовний аналіз російського імперського культурознавчого дискурсу, обставин його функціонування в радянські часи, особливо і пізньорадянський час і до сьогодні. Зокрема авторка подає історіософські портрети В.Шкловського та Д. Ліхачова. Сьогодні ми подаємо вступну статтю до цієї монографії у перекладі проф. Варшавського університету, докт. філолог. наук Валентини Соболь. 
  Читати далі »

  Карівець Ігор  
 
Глибинна екологія виступає проти хижацького споживання, яке спустошує не лише землю, але й внутрішній світ людини. Нескінченне задоволення своїх матеріальних потреб і цілковите нехтування самопізнанням, духовним зростанням – це ознака людини-споживача, людини-пожирача, людини-вампіра, котра висмоктує усі життєві сили з інших людей та природи, бо використовує їх як засіб для задоволення власних потреб.
Вульгарний матеріалізм проник  у так звані “духовні інститути” – релігійні організації, які стають джерелом матеріального збагачення тих, хто їх очолює та наближених до них.
Кого можна назвати доброю людиною без лапок? Шляхетна, здорова фізично і духовно розвинута людина, якій сприяє доля, а доля – це частина (счастье, щастя), яку надає людині Бог (Вище Добро). Тому у первісні часи, в часи арійців, добрих людей наділяли божественними якостями.
  Читати далі »

Джиперс Кріперс

Коли Мумі-скін і неповнолітній бовдур Сніфф повернулися до загидженого трупами нездійсненних мрій, гетто, день доживав свої останні хвилини. Смердюча канава посеред вулиці посміхалася понівеченим ротом, роль зубів в котрому грали кілька разів використані кондоми й інші, притаманні соціальному дну безрадісні еманації.

  Читати далі »

Автор невідомий
 
На початку  листопада 1984  р.  помер великий друг нашого журналу,  відомий  науковець  Борис  Левицький.
 
Борис  Левицький  народився  1915  р.  у  Відні,  син  гімназійного професора.  Закінчив  народню  і  середню  школу  в  Бережанах.  На Львівському  університеті  студіював  філософію  і педагогію.  Він пробивався  при  кінці  1930-х  років  як  студентський  діяч  націоналістичного  напрямку.  Тісно  зв’язаний  з  лівим  крилом  націоналістичного руху,  очолюваним  Іваном  Мітрінґою  (1909-43),  Левицький  редагував орган  цього  крила  Нове  село   (1936-39)  у  Львові.  Після  вибуху німецько-польської  війни в вересні 1939 р.,  переїхав  зі своєю дружиною  до  Кракова.  У  1940  р.  НКВД  арештувало  його  батька  і вивезено  його  до  Москви,  де  він  у  1941  р.  помер.  Його  матір  враз  з хворим  братом  Мироном  вивезено  в  1940  р.  до  Казахстану,  де  вони померли.  Під  час  Другої  світової  війни,  він  був  член-засновник  і  член ЦК  Української  народньо-демократичної партії (1942-45).  На  еміграції він  був  член-засновник  Української  революційно-демократичної  партії  і співредактором  поступової  газети  Вперед  (1949-59)  у  Мюнхені.  Він став  референтом  Німецької  соціял-демократичної  партії  для  справ СРСР  (1952)   і  науковим   співробітником  “Forschungsdienst Оsteuropa”  у Дюссельдорфі.  За допомогою  останнього  інституту  йому  вдалося розбудувати  своє  власне  дослідче  бюро  з  архівом  про  персоналію  в Радянському  Союзі  (біля  60,000  картотек  в  1973  р.)  та  про  інституції (понад  10,000  картотек).  Читати далі »