МЛ «Бриколяж»

Ми — не вони. І навпаки. Прірва між нами шириться. В ній згинули покоління шукавших ідеологічну правду до нас. Діалог з ультраправими потрібен, більше, ніж рибі кисень і вода для кактусів. Інтерв’ю з націонал-трудовиками — початок важкого і, разом із тим потрібного для керованих українським імперативом. Ми — різні, Батьківщина у нас одна.

Менше з тим, поданий за цим посиланням текст вказує на факт існування кількох, на разі непролазних хащів, ім’я котрим — труп діалогової культури, він же сучасний націоналістичний дискурс. Їхній сенс в паралельному побутуванні водночас антагоністичних націоналістичних візій, уривки котрих ми розжуємо за кілька секунд. Наостанок відмітимо Рубікон, котрий прорито між сучасними версіями українського націонал-соціалізму і націонал-анархізму на рівні наступних світоглядних дихотомій: елітаризм (традиційно донцовський) vs. егалітаризм (робітничо-селянський а-ля Скрипник); вертикальний соціальний корпоративізм vs. горизонтальний етнічний комунітаризм (в сенсі сегрегація і етнічне представництво); білий супрематистський расизм vs. соціально-культурний антиколоніальний націоналізм; модерне державництво vs. апокаліптичний антиетатизм; політична боротьба vs. принципова аполітичність і громадянські ініціативи; право на засоби виробництва vs. тотальний антикапіталізм; боротьба з «сіоністськими окупантами» vs. генетична русофобія тощо.
Читати далі »

Т. Кліфф

ВІД РЕДАКЦІЇ (газети «Вперед» — прим. Мазепа): Нижчеподана стаття Т. Кліффа є кінцевим розділом з його книги «Природа сталінської Росії». Книга видана в англійській мові покищо лише на цикльостилі й є перекладом з арабської мови оригіналу. Автор глибокою, чисто економічною аналізою, обосновує теорію державного капіталізму в СССР. Книга дуже цінна своїм багатим статистичним матеріалом про господарство СССР. При нагоді помістимо на неї ширшу рецензію, тим часом радимо нашим читачам десь її прочитати. Цю статтю містимо без суттєвих змін, залишаючи її специфічну термінологію. Зі статті видно, що автор не був поінформований про створення і закріплення під сучасну пору нашого революційного підпілля в СССР, тому він і говорить, що жодного підпілля там ще немає. Але його незламна віра в те, що воно таки повстане, варта уваги. Національне питання в СССР автор позитивно й вірно розглянув в іншому розділі своєї книги п. з. «Природа російського імперіалізму», який по можливості передрукуємо пізніше. Читати далі »

Микола Шкіранда

Цей огризок — лише частина раніше опублікованого в розділі «акція нових правих» повноцінного білоруського тексту. Незважаючи на маніакальну білорусофілію ми зважилися на переклад «Європи тисячі прапорів», аби завізувати наше ставлення до так званої «федерації». Ознайомившися з ним крапки біжать одна поперед іншої, з метою стати над «і». Читати далі »

Автор невідомий

У Мюнхені на 85 році життя помер Іван Майстренко, український соціяліст і революціонер, великий прихильник Діялогу .

Майстренко чи не «останній могікан». На початку революції 1917 р., як виходець з полтавського села, він належав до найчисленнішої тоді селянської Української партії соціялістів-революціонерів (УПСР). Під впливом революційних подій УПСР лівіла, і більшість членів перейшла від народництва до соціялізму, створивши на 4-му з’їзді УПСР в травні 1918 р. «Боротьбістську» течію УПСР, яка в 1919 р. переіменувалася на Українську комуністичну партію (боротьбістів) — УКП(б). Майстренко був місцевим провідником полтавської організації «Боротьбістів» і в 1919 р. брав участь у військових загонах цієї партії. З уваги на чималий вплив, який мали боротьбісти серед селянства, Ленін пішов на компроміс, обіцяючи «незалежність» України, в наслідок чого УКП(б) самоліквідувалася і влилася до КП(б)У (березень 1920 р.). Після трьох місяців, однак, з огляду на великодержавно-російську політику більшовиків в Україні, Майстренко вийшов з КП(б)У разом з верхівкою Кобеляцької повітової організації (на Полтавщині) і перейшов до самостійницької Української комуністичної партії (УКП). Він був членом Центрального комітету партії. Невдовзі після вступу до УКП, Майстренко переїхав на Донбас, щоб організувати клітини УКП між робітниками. Читати далі »

Вячаслаў Адамчык

Білоруське суспільство одне з найбільш традиційних. Тая Традиція однакова: 44-му, у згаданому автором 96-му, і зараз — під час «виборів Лукашенки». Алкогольна шизофренія (в сенсі «общая русская культура»), залишки мови (на споді культурного ареалу), етнічної гідності (типовий губернський комплекс), «тутейші» (замість великолитовці), колаборанти при владі (вже котрий термін), фашизуючі силові структури (всі, без винятку) є виявами чи не найганебнішого суспільного явища — неоколоніалізму. Читати далі »

Автор «на шифрі»

Всі ми — маргінали, так чи інакше вплутані в політику. Хтось прийшов до цього сам, когось привели старші товариші. Але поговорити з вами я хочу не про це. Я звертаюся до Вас, скінхедів і хуліганів; до правих і лівих, до всіх політично заангажованих. Звертаюсь у незвичайній формі, оскільки не буду розбиратися у тому, хто саме має рацію, а хто ні, не буду пропонувати забитися. Врешті-решт політика не робиться на такому рівні. Читати далі »